Читати книгу - "Полювання на Сетавра, Станіслав Лем"

— Де ж у нього цей самий лазер? — запитали з аудиторії. — У голові?

— У нього не голова, а виступ, опуклість межи плеч. Ця особливість мала зробити його менш уразливим при обвалах. Зріст Сетавра — 220 сантиметрів, отже, промінь бере свій початок метрах у двох від землі; отвір лазера зачинено вічком; при нерухомому тулубі промінь уражає все під кутом тридцять градусів, але цей кут може бути збільшений шляхом обертання корпусу. Максимальна потужність лазера — 45 000 кіловат; кожний фахівець знає, що це дуже велике число; не дивно, що робот легко пробиває сталеву плиту завтовшки у кілька сантиметрів.

— На якій відстані?

— Це фіолетовий лазер, а значить, кут розходження світлового пучка дуже малий… через те радіус дії практично обмежений полем зору; лінія обрію проходить тут на рівнині у двох кілометрах, отож такий і буде мінімальний радіус дії.

— Ми одержимо спеціальні гірничі лазери, в шість разів потужніші, — зауважив Аханьян.

— Це якраз те саме, що американці звуть «надубивством», — з усмішкою відповів Мак Корк. — Перевага в потужності не дасть жодної переваги в двобої з лазером Сетавра…

Хтось запитав, чи не вдасться знищити автомат з борту якогось космічного корабля. Мак Корк заявив, що він у цьому питанні некомпетентний, а інженер-командор, глянувши на список присутніх, сказав:

— Тут є навігатор І класу Піркс… чи не висловите ви свою думку з цього приводу?

Піркс підвівся.

— Теоретично корабель середнього тоннажу — маса спокою мого «К’ювера» становить 16 000 тонн — міг би, очевидно, знищити такого Сетавра, якби спіймав його в свій слід. Температура випускних газів перевищує 6 000 градусів на відстані 900 метрів. Цього, мабуть, було б досить?

Мак Корк кивнув.

— Але це марна розмова, — казав далі Піркс. — Корабель потрібно націлити дуже точно, а такий маленький об’єкт, як Сетавр, що не більший за людину, завжди встигне відійти вбік, якщо тільки не буде позбавлений можливості пересуватися. Про переслідування не може бути й мови, оскільки бокова швидкість корабля, що маневрує біля поверхні планети в полі її тяжіння, дуже мала. Можна було б, безперечно, скористатися малими кораблями Місячної флотилії, але їх вихлоп тут слабкий, температура газів не надто висока, отож вони могли б дати ефект лише як бомбардувальники… але для точного кидання бомб потрібні спеціальні прилади, приціли, що їх у Місяця нема. Ні, я не бачу такої можливості. Без сумніву, ми можемо, навіть мусимо використати малі машини, але тільки з метою розвідки, для локалізації цього автомата.

Піркс хотів сісти, та раптом йому на думку спала нова ідея.

— Ось що, — сказав він, — «Ольстра стрибучі»! Ці можна було б застосувати. Я хочу сказати, що застосувати їх можуть люди, які вміють ними користуватися.

— Це маленькі індивідуальні ракетки, що прикріплюються до спини? — спитав Мак Корк.

— Так. За допомогою їх можна робити великі стрибки чи навіть ширяти нерухомо; різні моделі й типи дають від однієї до кількох хвилин польоту і від 50 до 400 метрів висоти.

Аханьян підвівся.

— Це вже цікаво. Хто з присутніх практикувався в користуванні цими апаратами?

Піднеслися дві руки. Потім ще одна.

— Лише троє?… — сказав Аханьян. — А, і ви? — додав він, бачачи, що Піркс, отямившись, також підніс руку. — І виходить, четверо. Небагато… доведеться пошукати серед персоналу, що обслуговує аеродром. Панове, йдеться, ясна річ, про добровільну згоду. З цього, власне, я мусив був почати. Хто з вас бажає взяти участь в операції?

У кімнаті зчинився галас. Усі почали вставати.

— Дякую від імені керівництва, — сказав Аханьян. — Дуже добре… А отже, у нас… сімнадцять добровольців. Нам буде додано три машини Місячної флотилії, крім того, ми маємо десять водіїв та радистів для обслуговування транспортерів. Прошу присутніх лишитися на місцях, а вас, — звернувся він до Мака Корка та Піркса, — прошу за мною, до керівництва…

Близько четвертої години дня він сидів у башті великого гусеничного транспортера, підстрибуючи від різких поштовхів; на ньому був повний скафандр, на колінах лежав, чекаючи на сигнал тривоги, шолом, в через груди навскіс висів важкий лазер, ручка якого немилосердо била в груди; у лівій руці Піркс тримав мікрофон, а правою обертав перископ, спостерігаючи за розтягненими в довгий ланцюг транспортерами, що, мов човни, гойдалися на піщаних просторах Моря Спокою. Це пустельне «море» палало сонячним блиском, безлюдне від одного чорного виднокола до другого. Піркс приймав і передавав повідомлення, розмовляв з Місяцем-І, з командирами інших машин, з пілотами розвідувальних корабликів, маленькі реактивні вогники яких займалися іноді в чорному небі серед зірок, і, незважаючи на все це, не міг часом звільнитися від враження, що бачить надто заплутаний і безглуздий сон.

Події розгорталися дедалі швидше.

Місячна флотилія у складі дванадцяти малих машин від ранку патрулювала над Морем Спокою, безнастанно посилаючи повідомлення групі оборони території Будівництва, яка в свою чергу підтримувала безперервний зв’язок з керівництвом космодрому. Нелегко було помітити Сетавра, скалку металу в величезній скелястій пустелі, вкритій піщаними полями, тріщинами, напівзасипаними розколинами та ряботинням мініатюрних кратерів. Коли б ці повідомлення були принаймні негативні. Але патрулі вже неодноразово приводили наземний персонал у стан тривоги звістками про те, що бачать «скаженого», після чого виявлялося, що це був незвичайної форми камінь або грудка лави, що виблискувала у промінні сонця. Навіть радари разом з фероіндуктивними індикаторами мало допомагали, бо в скелястих пустелях Місяця після дослідних робіт першого періоду його освоєння лишилася безліч металевих контейнерів, порожніх гільз від реактивних набоїв та іншого залізного мотлоху, що викликав час од часу нову тривогу. Не дивно, що командування операції дедалі палкіше бажало, щоб Сетавр атакував нарешті якийсь об’єкт, щоб він з’явився — той проте подав звістку про себе востаннє дев’ять годин тому нападом на малий транспортер техобслуговування електромережі