Читати книгу - "Калейдоскоп часу"

Тоді ми танцювали, і хтось сказав, що ми дуже гарні. Ми зі Стіаном практично одного зросту, хоча він і трохи вищий, сантиметрів на п’ять, але коли танцюєш, цієї різниці не видно. Стіан – попелястий коротко стрижений блондин, я – довговолоса шатенка. Багато хто міг би сказати, що в нас – сірі очі, але це неправда, тому що очі в нас різного кольору. Нам пасують джинси. Бо в нас гарні ноги й підтягнуті попи. Вузькі светрики нам теж пасують, тому що ми стрункі й гнучкі люди.

Стіан народився в Осло, він – дипломат, тому працює, де доведеться, і дуже часто кудись їздить. Якийсь час Стіан навчався в Мінську, тому знає такі дивовижні слова, як «діалектичний матеріалізм» і «сука п’яна»; знає, що таке прати пакети й розвішувати їх на прищіпках на балконі, щоб висушити. Пам’ятає, що банани продавали тільки ветеранам війни та їхнім родичам у спеціальних ветеранських магазинах, під якими можна було ці банани перекупити за прийнятною ціною. А ще він знає, що «бульбаші» – це білоруси, і про зміст і двозначність чудового слова-страви «драчена» він теж знає. Якщо хто не знає, це картопляна запіканка.

Я вже казала, що сперечаємося ми зі Стіаном постійно. Наприклад, це буває так. Я говорю про те, що прочитала книжку його співвітчизника Ерленда Лу. І додаю, що це забавна книжка. Стіан особисто знає Ерленда. Осло – дуже маленьке місто. Воно майже таке ж тісне, як наші светрики й джинси. Стіановий Ерленд – недоумок. Я говорю, що мене не цікавить, чи недоумок Ерленд, мені сподобалася його книжка.

– Це дурна книжка. Так може писати хто завгодно. Сісти й описувати, куди й чим ти какав, з ким лаявся, яку дівчину зустрів і що ти їв. Нісенітниця, – говорить Стіан.

– Що ти взагалі тямиш у книжках? – заводжуся я, бо мені не подобається, що Стіану, з яким ми так добре танцюємо, Стіану, з яким ми обмінюємося подарунками й усмішками, моєму прекрасному танцювальному Стіану не подобається книжка, яку я дійсно вважаю дуже забавною.

– Побільше, ніж Ерленд твій, тямлю, – так відповідає Стіан. – Роман має бути романом, якщо ти вже його взявся писати. Кому може бути цікаво, що Ерленд вважає своїх друзів недоумками або спілкується із сусідською дитиною? Багато хто вважає своїх друзів недоумками, а ще більше людей спілкуються із сусідськими дітьми. Теж мені творчість! – Стіан знизує плечима й крутить попою.

Мені подобається, як він крутить попою, подобаються його попа і його плечі, але не подобається, що йому не подобається творчість чортового Ерленда Лу. І, здається, останнє перекреслює все те, що мені в Стіанові подобається, тому я закипаю.

– Як ти не розумієш: ЯК написано – не менш важливо, ніж ЩО написано. І в нього, у ТВОГО Ерленда, відмінно виходить «ЯК», – заявляю я, вигинаю спину, енергійно рухаю стегнами. Стіан якийсь час стежить за цим процесом. Потім каже:

– І взагалі він – нудотний хам, буває, що в нього смердять шкарпетки, а ще він носить жахливі широкі й смугасті светри.

– Я теж ношу смугасті светри, – я напираю на нього грудьми. – І що?

– Ах, ти… – звужує очі Стіан.

– Дурень, – розширюю я свої.

Светр, що був вручений Стіанові в Празі, я купила в «Сеслі», саме там, де й той светр, що придбала собі. Вони відрізнялися блискавками. На моєму светрику блискавка була коротша, а на Стіановім – довша. Кольору вони були однакового – підігрітого молока. Я терпіти не можу молоко, особливо підігріте, як, напевно, терпіти його не можуть усі, хто часто хворів ангінами, але колір цей гарний. Лизнути підігріте молоко мені ніколи не хочеться, а светра хочеться. І часто. Я купила Стіанові светр на один розмір менший, ніж він носить. У Стіана гарне тіло, підкачане, але не занадто. Коли трикотажна річ менша на розмір, сидить вона щільніше й виглядає сексуальніше.

Стіан полюбляє дивитися, як я торкаюся руками своїх стегон. У нього так красиво ніколи не виходить. Він розповідає мені про те, які недоумки американці. Мені це чомусь не подобається, хоча сама я можу розповісти про американців і не таке. І не тільки про них. Тому я зауважую:

– І це говорить людина, народжена в один день із Томом Крузом, у великий День Незалежності не менш великої Америки?

Стіан починає злитися, він б’є себе по сідницях і каже:

– Ти взагалі незрозуміло з ким в один день народилася. А Круз, між іншим, непоганий актор і подобається жінкам.

На це я відповідаю, що народилася в один день зі Стравінським, але такі недоумки, як Стіан і Том Круз, звичайно ж, поняття про нього не мають.

– Ах, ти… – сичить Стіан.

– Дурень, – звично підтримую його починання я.

«Міз [3] Лариса Денисенсен», – читаю я на табличці, що тримає симпатична дівчинка, якщо можна назвати симпатичною дівчинку, чимось схожу на віслюка. Вона саме така. Схожа на віслюка й дуже симпатична. Я в Осло. Табличку написав Стіан. Він якось сказав, що в мене дурне прізвище.

– Де-ни-сен-ко. Неймовірно довго, дивне сполучення літер.

– Звичайно, – відреагувала я. – Інша справа – твоє. Кріс-тен-сен. Набагато коротше й милозвучніше, ага.

І ми почали сперечатися, штовхатися плечима, тому що танцювали, а потім випили пива, і нас осінило, що в нас із ним схожі прізвища. Мого