Читати книгу - "Вбивство Петлюри. 1926"

Пізніше ж, коли вбивця зізнався, що замолоду він деякий час був членом австрійської соціал-демократичної групи «Функ» («Іскра»), де він ретельно вивчав Маркса, Енгельса, Лібкнехта та Лассаля, права преса зчинила істерику, волаючи, що Шварцбард – більшовик і більшовицький терорист. У хід пішли навіть неприємні факти з його юнацької біографії, що не мали жодного стосунку до вбивства Петлюри: арешт Шварцбарда за пограбування крамниці в 1908 p. y Відні (яке він здійснив під прізвищем Вальсбергер і за яке відсидів чотири місяці в каторжній в'язниці) та його примусове адміністративне виселення з Будапешта в 1909 р. як «небажаної особи у великому місті» за клопотанням дільничного поліцейського управління.

За даними паризького слідства, особа вбивці колишнього головного отамана виглядає так. У 1886 р. Шолом Шварцбард народився в Росії, у Смоленську. Виріс і прожив багато років в Україні, у південному містечку Балта, куди його батьки переїхали зі Смоленська до родичів у 1888 чи 1889 р. Нібито після жорстокого єврейського погрому 19-літній Шварцбард у 1905 р. нелегально перетнув австро-угорський кордон. За даними французької поліції, у 22 роки він, голодуючи у Відні, обікрав магазин, за що дістав чотири місяці каторжної в'язниці. Сам Шварцбард пізніше перед судом не заперечував факту свого засудження, хоча намагався виправдатися перед присяжними тим, що то був «юнацький анархізм».

Насправді французькі поліцейські зробили багато фактичних помилок. Шварцбард народився не в Смоленську, а в місті Ізмаїл Бесарабської губернії (у Смоленську народився брат убивці). Його батько Іцхак (Ісак) Шварцбард – учасник російсько-турецької війни 1877–1878 pp. – був людиною досить освіченою (найімовірніше – унаслідок самоосвіти) і навчав сина російської мови, літератури, арифметики та інших предметів. До Балти родина переїхала, за одними даними, за власним бажанням у пошуку кращого життя, за іншими – тому, що з прикордонної смуги відселялися єврейські родини.

Систематичної освіти Шварцбард не отримав – якщо не вважати такою кілька років перебування в хедері (єврейській початковій релігійній школі), де фактично нічому, крім талмуда, не навчали. Однак навіть навчання в хедері довелося залишити: родина жила настільки бідно, що Шолом мусив йти працювати з 10 років. Спочатку він працював у невеликій лавці, згодом опанував професію годинникаря, якою пізніше й заробляв на життя в Парижі. Із початком першої російської революції Шварцбард вступає до загону єврейської самооборони Балти, метою якого був захист місцевої єврейської громади від погромів. Одночасно Шварцбард захоплюється соціалістичними ідеями й починає проводити революційну агітацію серед селян. За деякими даними, він також брав участь у розповсюдженні нелегальної революційної літератури та навіть транспортуванні через кордон зброї для організації повстання. Наприкінці 1905 р. Шварцбарда заарештувала поліція, але він тікає з-під варти та переходить кордон із Румунією. Невдовзі він опиняється в австро-угорських Чернівцях і зближується з місцевими анархістами. Із Чернівців молодий анархіст переїжджає до Відня, де бере участь у «експропріації» за завданням місцевої анархістської групи (однак, як уже ми зазначили, він одночасно контактував і з соціал-демократами), за що був заарештований. На допиті він не виказав товаришів-анархістів і, таким чином, був унесений до поліцейської картотеки саме як кримінальний злочинець. Шварцбарда засудили до 4 місяців каторжної в'язниці, які він відбув повністю. Невдовзі під час підготовки наступного анархістського «ексу» поліція затримує його в Будапешті, однак поліцейським не вдалося довести підготовку злочину і він був депортований із двоєдиної монархії без права на в'їзд.

Після депортації Шварцбард мандрує Європою – поки в 1910 р. не опиняється в Парижі, де працює годинникарем і майже відразу одружується. Наскільки можна судити з наявних документів, із місцевими анархістами він у цей період уже не контактував. Із початком світової війни Шварцбард іде добровольцем до Іноземного легіону (хоча як іноземець міг залишитися в тилу), де у складі 363-го піхотного полку протягом трьох років бере участь у бойових діях. Воює він хоробро, отримує вищу відзнаку легіону – Бойовий хрест (Croix de guerre), унаслідок отриманого в 1917 p. y битві на Соммі важкого поранення його комісують із французької армії як інваліда.

Після російської Лютневої революції, у серпні 1917 р. Шварцбард як перекладач французької військової делегації приїздить спочатку до Петрограда, а згодом до Одеси, де й залишається. До жовтня 1917 р. він працює годинникарем у рідній Балті, але вихор революції невдовзі закрутив інваліда світової війни. Шварцбард бере активну участь у формуванні загонів одеської Червоної гвардії, у складі якої у грудні 1917 – січні 1918 р. воює із загонами Центральної Ради та австро-німецькими військами в районі Тирасполя. Після окупації України внаслідок Брестського миру Шварцбард повертається до Балти. Знову бере зброю він навесні 1919 р. (за деякими даними, із початку цього року він допомогав становленню місцевих радянських органів): іде добровольцем до загону, що воював із різними бандами та отаманом Григор'євим. У серпні 1919 р. Шварцбард стає бійцем Інтернаціональної дивізії, що складалася з місцевих добровольців, колишніх військовополонених та китайців і була одним із найбільш боєздатних об'єднань у всій Червоній армії. У цей час Інтернаціональна дивізія воює з петлюрівцями й завдає їм надзвичайно великих втрат. Однак у ході кількох боїв із денікінцями дивізію було майже повністю знищено. Шварцбардові вдається вийти з оточення та дійти до Одеси, де він дочекався приходу бригади Котовського, у якій недовго завідував обозом.

Наприкінці 1920 р. недавній червоноармієць повертається до Парижа та звичного ремесла. На цей час припадає й початок його літературної праці. Шварцбард випускає на ідише під псевдонімом Бал-Халоймес («Мрійник») збірку віршів «Мрії та реальність», у якій відобразилися не тільки ліричні мотиви, але й роздуми про громадянську війну та побачену на ній нелюдську жорстокість. Його наступна книга віршів – «Молодість та кохання» – була підготована для друку у 1926 p., але після вбивства Петлюри видавець не наважився її випустити, і вона так ніколи й не побачила світ.

У Парижі Шварцбард знову зближується з анархістами: серед його знайомих – сам Нестор Іванович Махно, який уже встиг із грізного гуляйпільского батька перетворитися на безправного емігранта. Також він регулярно зустрічається з близькими до Махна анархістами Аршиновим, Ейхенбаймом, Флешиним і відомими діячами міжнародного анархістського руху Моллі Штеймер, Олександром