Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Принц Ґаллії 📚 - Українською

Читати книгу - "Принц Ґаллії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Принц Ґаллії" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 211
Перейти на сторінку:
вперед, а то поки ми дійдемо…

— Сам знаю, що далеко, — трохи роздратовано урвав його вельможа. — Та я весь день провів у сідлі і тепер волію розім’яти ноги.

— Воля ваша, пане, — сказав Філіпів слуга, прилаштовуючи до сідла свою торбу. — Мені що з того.

І вони пішли.

— А як тебе звати, чоловіче? — запитав вельможа.

— Ґоше, до відома вашої милості.

— Ґоше? Дивне ім’я. Ти звідки?

— Тутешній я, пане, тутешній. То їхня високість дали мені це ім’я. Сказали що попереднє їм з біса важко вимовляти.

— Еге ж. Судячи з акценту, ти баск.

— Ваша милість угадали.

— І ти погодився змінити ім’я?

— Погодився, пане, радо погодився. Адже сеньйор дон Феліпе звільнив мене, і тепер я служу йому як вільна людина.

— Атож. Щось таке я чув. За відкупну.

— Сеньйор дон Феліпе всіх звільнив. Спершу за відкупну, а хто не мав чим заплатити, тих їхня високість згодом звільнили задарма. І мене разом з іншими…

Вони йшли неквапом, насолоджуючись приємним вечором і невимушеною розмовою. Трохи несподівано для себе, молодий вельможа виявив, що отримує задоволення від бесіди зі слугою-селянином, у якого за позірною простодушністю, дещо награною грубістю й неоковирністю мови приховувався непересічний, живий та хитрий розум. Зокрема, вельможа не сумнівався, що гроші в цього хлопця завше водилися, проте він не квапився віддавати їх за своє звільнення, розуміючи, що оскільки ґраф Кантабрійський вирішив скасувати у своїх володіннях кріпацтво, то зрештою свободу отримають усі — незалежно від того, платили вони відкупну чи ні. Зі свого боку, селянин зробив висновок, що його шляхетний супутник зовсім не такий погордливий і пихатий, як намагався це показати на початку їхнього знайомства. Найпевніше, до такого поводження з простими людьми його змушувало високе становище, а насправді він був від природи м’який, добрий та щирий. Одно слово, обидва були неабияк задоволені спілкуванням і навіть не вчулись, як опинилися біля брами новенького ошатного замку на березі ріки Ебро.

Сонце вже сховалося за обрієм, і довкола почало сутеніти. Селянин дійшов з вельможею до будинку сеньйора — невеликої двоповерхової споруди з чисто вибіленими стінами, місцями увитими молодим плющем, — де передоручив його турботам юного пажа з нівроку серйозною міною на обличчі. Мовчазний паж провів гостя до просторої, розкішно обставленої вітальні і ввічливо попрохав зачекати, поки він доповість про нього.

Коли паж пішов, вельможа скинув дорожній плащ та капелюха, поклав їх разом зі шпагою в крісло й неквапно оглянув кімнату. Потім підійшов до невеликого дзеркала, що висіло на стіні між двома вікнами, пригладив скуйовджене темно-каштанове волосся і підкрутив свої пишні чорні вуса.

Незабаром в дверях вітальні з’явився опасистий літній чоловік у сутані священика.

— Pax vobiscum, mi fili.[4]

Гість рвучко повернувся на голос і відповів, перехрестившись:

— Et vobis pax, pater reverendissime.[5]

— Перепрошую, пане, — сказав превелебний отець, жестом запропонувавши молодому вельможі сідати. — Сеньйор дон Феліпе зараз відсутній, отож боюся, що весь сьогоднішній вечір вам доведеться задовольнятися моїм скромним товариством.

— Я завжди радий спілкуванню з людьми вашого сану, падре, — чемно відповів вельможа. — Особливо після такого важкого, сповненого клопотів дня.

Влаштовуючись у кріслі, він завважив про себе, що очі його співрозмовника стомлені й сумні.

— Я превелебний Антоніо, — відрекомендувався панотець. — Канцлер ґрафства, капелан замку й духівник дона Феліпе. Мені доповіли, що ви завітали до нас у справах.

— Так, — підтвердив гість. — Я прибув за дорученням його величності короля Кастилії та Леону Фернандо Четвертого.

— Хай береже його Бог, — сказав падре Антоніо. — А вас, пане, як накажете величати?

— При дворі мене називають просто доном Альфонсо, — ухильно відповів вельможа. — І я не бачу підстав вимагати, щоб ви звертались до мене якось інакше.

Падре на мить підвів брову, а відтак знизав плечима.

„Ну що ж,“ — подумав він, здогадуючись, що має справу з гостем, на чиє прибуття чекав уже кілька місяців. — „Якщо його високість хоче залишатись інкоґніто, так тому й бути. Бажання гостя — закон для господаря.“

— Зараз готують вечерю, — по короткій паузі повідомив панотець. — А поки ми можемо поговорити про справи. Річ у тім, доне Альфонсо, що нині ґрафством доводиться керувати мені. Останнім часом дон Феліпе мало цікавиться господарськими справами, тож якщо метою вашого візиту є інспекція ґрафства, я до ваших послуг. А завтра вранці вам буде надано всі необхідні звіти.

Дон Альфонсо заперечно похитав головою:

— У цьому немає потреби, доне Антоніо. Щодо стану справ у ґрафстві, то ні я, ні його величність жодних претензій до вас не маємо. Тут усе гаразд: і податки до королівської скарбниці надходять справно, і військо надається на першу ж вимогу, завжди добре споряджене й навчене. І взагалі, лояльність Кантабрії до Корони та Держави не піддається сумніву. Інша річ — сам ґраф.

Панотець важко зітхнув:

— Правда ваша, пане. З доном Феліпе не все гаразд. Далеко не все.

— І король дон Фернандо тієї ж думки, — підхопив гість. — Адже дон Феліпе не якийсь там провінційний шляхтич. Він один із ґрандів Кастилії, перший принц Ґаллії, напіврідний племінник ґалльського короля і двоюрідний небіж самого дона Фернандо. Вже два роки минуло відтоді, як він вступив у безпосереднє володіння Кантабрією, але ще жодного разу не з’являвся при кастильському дворі. Певна річ, це не може не викликати подиву і навіть незадоволення у його величності.

— Авжеж, авжеж, — з готовністю погодився падре. — І подив, і незадоволення королівської величності цілком зрозумілі. Але ви мусите врахувати, що коли дон Феліпе переїхав з Ґасконі до Кантабрії, дон Фернандо на чолі своєї армії перебував у Андалусії. А пан ґраф щойно лише одружився і, звісно ж, не міг поїхати з молодою

1 ... 3 4 5 ... 211
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принц Ґаллії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Принц Ґаллії"