Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук 📚 - Українською

Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"

557
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щаслива зірка полковника Кладо" автора Ростислав Феодосійович Самбук. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 40
Перейти на сторінку:
у монеті, сфотографовано секретні плани ОКВ [1] .

Обличчя оберштурмбанфюрера СС видовжилося, він пополотнів.

— Ви розумієте, що кажете, гауптштурмфюрере?

— Звичайно.

— Шпигуни у тютюновій крамниці! — мовив Крейцберг. — Полетить не одна голова. Ми повинні доповісти групенфюрерові.

— Але ж Мюллер захоче знати, яких ми вжили заходів.

— Ми робимо все, що треба, — відрізав Беккенбауер. — І нам ніхто не дорікне.

— Начальство завжди може знайти щось…

Там, коли шукатимуть, на кому зігнати злість, не церемонитимуться — це Беккенбауер знав точно. Отже, чи все зробив він? Здається, все…

Але хто такі листоноша Рудке і монтер Граупель?

Першого привезли Граупеля. Беккенбауер з цікавістю розглядав його — миршавий чоловік років під шістдесят, але жилавий і очі не старечі.

— Ви купували вдень у крамниці пана Вейста сигарети, — одразу перейшов до справи. — І заплатили срібною монетою в п'ять марок. Пам'ятаєте, де й коли одержали її?

Монтер не задумався ані на секунду:

— Вночі бомбою зруйновано пансіон фрау Вернер. На Вальтерштрасе, десять. Точніше, весь пансіон не зруйновано, пошкоджено кілька кімнат. В одній з них… — Граупель затнувся: якщо скаже про гаманець, можуть звинуватити в крадіжці. — Так, — вів далі твердо, — в одній з кімнат валялася монета. І я не вважав…

Пансіон фрау Вернер! Це вже було щось, і Беккенбауер запитав:

— У якій кімнаті?

— Другі двері праворуч на першому поверсі.

Оберштурмбанфюрер махнув рукою, щоб монтера вивели. Обернувся до гауптштурмфюрера Крейцберга.

— Що скажете?

— Я б доповів групенфюреру.

— І він доручить цю справу якомусь щасливчикові…

— Все одно першовідкривачами залишимося ми.

— Ні, — заперечив Беккенбауер, — я не хочу викидати того, що вже тримаю в жмені.

Крейцберг знизав плечима.

— Я попередив вас.

— А я наказую вам!

— Слухаюсь, оберштурмбанфюрер! — підхопився той.

— Розпорядіться оточити пансіон! А ми в вами побалакаємо з цією фрау Вернер…

Їм відчинила покоївка й провела на другий поверх до помешкання фрау Вернер. Крейцберг безцеремонно зачинив двері перед носом у покоївки, а Беккенбауер показав господині пансіону документ.

— Гестапо! — мовив коротко.

Протягом своєї довгої й великотрудної кар'єри йому доводилося вимовляти це слово, певно, не одну сотню разів, і всі, в принципі, однаково реагували на нього — з невеличкими відхиленнями: одні полотніли, у інших починалася гикавка, треті непритомніли — мало хто зустрічав Беккенбауера привітною усмішкою. Бувало, правда, що й стріляли, та бог милував, лише раз куля зачепила Беккенбауера: коли він ще в чині штурмбанфюрера очолював операцію по знищенню підпільної організації у Варшаві. Але цей постріл приніс йому і наступний чин, і славу хороброї людини. Хоча більше Беккенбауер волів не ризикувати: для цього є молодші та енергійніші, а він і так десь відзначиться й заробить дубове листя штандартенфюрера.

Фрау Вернер показала відвідувачам на фотелі.

— Прошу сідати, панове! — посміхнулася, наче й справді зраділа приходу гестапівців. — Чим можу прислужитися?

— Шановна пані, — почав оберштурмбанфюрер їй у тон, — хто мешкає на першому поверсі в другій від входу кімнаті праворуч?

Але чому це вас цікавить, панове?

Беккенбауер підморгнув Крейцбергу. Той підійшов до господині, брутально повернув її разом із стільцем до світла.

— Ми запитуємо, зрозуміло? Відповідати — і все!

У фрау Вернер обличчя взялося зморшками.

— Пробачте… У цій кімнаті мешкав пан Мертенс.

— Хто такий Мертенс? — швидко запитав оберштурмбанфюрер. — Звідки?

— Комерсант із Гааги, панове. Поважна людина, директор фірми і зупиняється в мене не вперше.

— Де він зараз?

— Поїхав уранці. Казав, до Бреслау.

— Та-ак… — зловтішно протяг Беккенбауер. — Давайте тепер по порядку. Він збирався їхати вчора?

— Ні. Заплатив за чотири дні, а пробув лише три.

— А коли він повідомив, що від'їжджає?

Фрау Вернер пояснила з гідністю:

— Він прийшов лише вранці. Побачивши, що тут сталося, подзвонив якомусь генералові й відклав зустріч. Я сама чула: попередив, що повернеться з Бреслау через два дні. Ви зможете побачитись із ним через два дні, панове, я тримаю для нього кімнату. Пообіцяла йому одну із своїх кімнат, панове…

Втупився в жінку.

Беккенбауер перезирнувся з Крейцбергом.

— Ми зробимо так, фрау Вернер, — мовив із притиском. — У цій кімнаті залишимо двох наших людей…

— Але ж репутація мого пансіону!..

Крейцберг повільно підвівся. Так само повільно підійшов до фрау Вернер. Узяв її за підборіддя, стиснув так, що жінка посиніла.

— Зрозуміла, стара відьмо? — запитав, відпустивши. — Відчиняти буде наша людина.

— Так… так… — закивала жінка догідливо, — все буде зроблено.

— Хто ще мешкає у вас?

— Пан Зейберт з Кельна з дружиною і пан Цумзе — художник із Мюнхена.

— Ми попередимо їх. Якщо хто-небудь дзвонитиме й цікавитиметься Мертенсом, скажете: «Щойно вийшов і зараз повернеться».

Фрау Вернер зашилила губи в догідливій посмішці.

— Я все зроблю, панове.

Сідаючи в машину, Беккенбауер мовив гауптштурмфюреру:

— Можливо, ще не пізно, і спробуємо взяти його в Гаазі.

Крейцберг підняв комір плаща.

— Мерзну я, — поскаржився. — Чи не захворів? До речі, ця фрау Вернер казала, що Мертенс дзвонив якомусь генералові й відклав зустріч…

— Я теж звернув на це увагу. Можливо, ділове побачення, а може?..

— Хто видав йому перепустку до рейху?

— Ось ви і з'ясуйте це, дорогий Гансе. А я доповідатиму групенфюреру.

Вислухавши доповідь, шеф гестапо групенфюрер СС Генріх Мюллер ворухнувся в

1 ... 3 4 5 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"