Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 2, Олена Пчілка"

нас у двері шкряботить; піди подивись». Дід вийшов, коли то ведмідь цілий улик меду припер. Дід узяв мед, та тільки що ліг, аж у двері знов - дер-дер! Коли вийде - аж повен двір овець вовк понагонив. От незабаром лисичка принесла гусей, курей - усякої птиці; зайчик наносив капустки багато, багато... І дід рад, і баба рада. Взяли, попродали овечки, та накупили волів, та став дід ходить тими волами у дорогу, та так забагатіли, що не треба краще. А бичок, як не стало вже треба, поти стояв на сонці, поки й розтав.

 

ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА Й ВОВК

 

 

Нанюхала лисичка під лісом рибку в возі. Бо то чумаки везли з Дону та стали одсторонь на відпочинок, а самі пішли по воду.

Лисичка підібралась до воза, насмикала собі рибки та й їсть. Аж іде вовчик. Бачить, що лисичка їсть рибу, та й питається:

- Де це ти, лисичко-сестричко, рибки взяла?

- Наловила,- каже лисичка.

- Де?

- А он там, у річці. Коли хоч, то й тебе поведу.

- Добре,- каже вовчик-братик.

От і пішли. Привела лисичка вовчика до річки, до ополонки, та й каже:

- Ось устроми сюди хвоста, то рибка й начіпляється.

Вовк устромив хвоста, а лисичка стоїть та й приказує: «Мерзни, мерзни, вовчий хвіст... Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!»

- Що ти там, лисичко-сестричко, говориш? - пита вовк.

- Та то я кажу: «Ловися, рибко, велика й маленька!»

- А, то добре! - каже вовчик.

Та згодом і пита:

- А що, вже, може, й начіплялось рибки?

- Та вже, може, й начіплялось трохи,- каже лисичка,- спробуй потягти!

Вовк спробував - коли трохи важко тягти.

- Щось тяжко,- каже вовк,- мовби щось не пуска!

- Е,- каже лисичка,- то рибка начіплялась; тільки ще подерж, то ще більше вловиш. А сама все приказує: «Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!» А вовчик дума, що вона каже: «Ловися, рибко, велика й маленька!..»

Знов хотів вовк витягти хвоста,- коли вже й не можна: хвіст уже зовсім вмерз - ні сюди, ні туди!..

А тут і чумаки йдуть. Побачила їх лисичка та як зарегочеться і гукає вовкові:

- Он люди йдуть! Вони тобі поможуть витягти рибу!

А сама дременула, в ліс.

Прийшли люди й убили вовка. Так він і пропав через те, що повірив лукавій лисичці-сестричці.

 

ЛИСИЧКА В СУДДЯХ

 

 

Двоє котиків здобули собі хитромудро клинчик сиру. Потягли з ним далі і почали міркувати, як його краще поділити, щоб не було кривди ні тому, ні тому, щоб якраз по-правді рівнесенько розділити.

Один котик і каже:

- Поділим отак, упоперек.

А другий каже:

- Ні, розділимо краще вздовж.

Отак і сперечаються. Коли се біжить лисичка і побачила котиків, побачила сир, спинилася й питає:

- А що тут у вас таке? Про що клопочетесь?

- Так і так,- говорять котики,- ось не знаємо, як нам краще поділити клинчик сиру.

- Е,- каже лисичка,- се можна дуже добре зробити. Ось дайте я вас поділю!

Котики й дали їй, щоб розділила.

Лисичка переділила сир надвоє, далі й каже:

- Ні, оцей шматочок - більший, треба порівняти!

Та й над’їла одного шматочка.

- А тепер,- каже,- оцей більший, треба його трохи підрівняти, щоб по правді було. Не можна, щоб которому з вас кривда була!

І знову над’їла. Та так рівняла, рівняла - то того шматочка над’їсть, то того - поки стало дві зовсім маленькі грудочки.

- Ну,- каже лисичка,- оце ж маєте тепер вже зовсім однаковісінькі шматочки,- хоч і на ваги покладіте!

- Ну добре,- кажуть котики,- але ж ти багато нашого сиру з’їла! За віщо ти стільки нашого добра взяла?

- Як за віщо? - одказала лисичка,- а я ж вас за те поділила!

 

ЗАЙЧИК

 

 

Сидів зайчик під кущиком та й плакав: «Боже мій. Боже! Який я нещасний! Всіх я боюся: людей я боюся, собак боюся, хищних птахів боюся; гілка суха трісне в лісі, я й того боюся. Як так жити в світі, то краще не жити! Піду втоплюся».

Пішов зайчик топитися. Прийшов до річки. Тільки ж він надбіг до бережка, а жаби - плиг, плиг у воду! Побачив те зайчик та й каже:

- Е, коли так, не хочу я топитись: є таке створіння, що й мене боїться!

 

ЛИСИЧЧИНА УЧТА

 

 

Закликала Лисиця Журавля в гості до себе. Зварила молочної кашки - дуже смачної - і подала на тарілочці. Дзьобав, дзьобав журавель ту кашку - нічого не вдіє, не захопить своїм дзьобом каші, бо дуже мілка мисочка! А Лисичка дивиться та ще й припрошує:

- Їж, голубе, їж, мій сусідоньку!

Так ні, не захопить журавель кашки! Так і не міг поживитися.

- Ну,- каже Лисичка,- коли ти так гордуєш моєю учтою, то треба вже хоч самій із’їсти, щоб моя праця дарма не пропадала!

Та й почала лизати кашку,- бо їй же саме добре лизати з мисочки.

Дивиться Журавель, та ще більше йому їсти хочеться. (А голодний був дуже, бо хто ж дома наїдається, йдучи на кликаний обід?)

Зібрався Журавель додому, а сам думає: «Ну стривай же, голубко!»

А Лисичці сказав:

- Бувай здорова! Та прошу тебе, приходь до мене завтра на обід!

- Добре, добре,- каже Лисичка,- прийду!

Другого дня прибігла Лисичка до Журавля на обід. Журавель наварив меду, такого доброго-доброго, та поставив у пляшці з довгою, вузькою шийкою. Ну, це вже для гості не влад: Лисичка і сяк, і так язиком, ніяк не здобуде медку.

- Ну,- каже Журавель,- щось мій медок усе цілий, треба вже самому випити, чи що? - Та й став пити, засаджуючи свого довгого дзьоба в пляшку. А Лисичка тільки дивилася...

 

КАЗОЧКА ПРО КОЗУ-ДЕРЕЗУ

 

(Так, як кажуть у Полтавщині)