Читати книгу - "Із збірки "Чужиною", Олександр Олесь"

class="p2" style="">Коралі б ці були мої!

 

Вона всміхнулася мені,

Сама смутна - мені всміхнулась!

Ах, пані, це було вві сні,

Але до мене молодість вернулась,

Безхмарні думи і пісні.

 

26.04.1919

 

«Сьогодні стрінемось... Ми станемо знайомі…»

 

 

Сьогодні стрінемось... Ми станемо знайомі...

Для вас це зайвий епізод,-

Для мене ж день думок, турбот,

Яких не спишеш в цілім томі.

 

Сьогодні тепле «ти», яким любив я звати

Тебе в думках, на зимне «ви» зміню,

Сьогодні будем ми в кафе дрімати,

А далі їстимем меню.

 

Сьогодні я довідаюсь, напевно,

Що маєш мужа ти сім літ,

І все, все те, що так було таємно,

Осипить свій первісний цвіт.

 

І, може, завтра я прийду, але до книжки,

Щоб в ній співать тобі, вже не звернусь,

І від твоєї дивної усмішки,

Скривившись, мовчки одвернусь.

 

28.04.1919

 

«Урбанікелер, Урбанікелер…»

 

 

Урбанікелер, Урбанікелер,1

Ех, не один я лишив там гелер,

І не один я там випив трунок

Під «Dich ich liebe»,2 під поцілунок.

 

О Гумберт Мольгейм! Хто ще знайшов би

Без тебе, майстре, ці катакомби,

Хто обернув би сумну пустелю

В корчму привітну, в ясну оселю.

 

Вечірня сутінь серпанком в’ється,

Вино злотисте промінням ллється,

Пташки-віденки щебечуть, грають,

І, наче крила, їх руки мають.

 

Летять пташками в голодні шлунки,

Як жар, гарячі їх поцілунки...

Уста шепочуть: «Люблю, кохаю,

Тебе чи іншу - хіба я знаю».

 

Урбанікелер, Урбанікелер,

Ах, не один я лишив там гелер,

Коли б не келер, коли б не злидні,

І досі б жив я в веселім Відні!

 

3.03.1919

 

«Ах, як любив я в кірху Стефана…»

 

 

Ах, як любив я в кірху Стефана

З розбитим серцем заходить зрана!

Коли людей ще в храмі немає,

Коли на крилах спокій літає.

 

Дививсь я вгору, дививсь на стелі,

Шукав я Бога в святій пустелі...

І не знаходив, а в серці в мене

Мій бог розп’ятий кричав шалено.

 

4.04.1919

 

«Весна, Шенбрун і липові алеї…»

 

 

Весна, Шенбрун і липові алеї...

Повітря чисте, як кришталь...

Цвітуть лілеї,

Цвіте миндаль.

 

Іду і дихаю, і образи кохані

Устами голосно зову...

Пізнав в тумані -

І знов живу.

 

І чую рев звірячий, тужно-лютий...

Дивлюсь... і бачу з-за дерев:

Стоїть закутий

У клітку лев.

 

А поруч з ним кондор розправив крила

І гріє їх на сонці веснянім...

«О воле мила!»

Не крикнуть їм.

 

Фламінго з Нігеру цвітуть квітками;

Сидять, схилившись, кенгуру,

І журавлі кричать сльозами:

«Умру, умру».

 

Бізони, зебри, антилопи

Ось-ось надірвуть голоси:

«З’їдять! з’їдять! Мерщій з Європи

В старі ліси!»

 

Стояли довго ми, дивились і мовчали...

Навколо цвів миндаль і буз...

Десь журно лебеді кричали...

Свистів француз.

 

11.04.1919

 

«Подайте вістоньку через усі препони…»

 

 

Подайте вістоньку через усі препони,

Чи в великодну ніч у нас дзвонили дзвони,

Чи усміхалися і очі, і уста,

Чи вірили в воскреслого Христа?!.

Подайте вістоньку через усі препони.

 

Подайте вістоньку - чи ще не всі в могилі

Мої брати і сестри милі,

Чи ще розірваний наш стяг

Живе в поранених серцях?..

Подайте вістоньку - чи ще не всі в могилі.

 

20.04.1919

 

«Все проти нас! Земля і небо…»

 

 

Все проти нас! Земля і небо.

Могила викопана нам...

А ми з усмішками ясними

Будуєм вимріяний храм.

 

Усю плодючу нашу землю

Давно забрали вороги,

А ми з усмішками ясними

Куєм, лаштуємо плуги.

 

Земля і небо нас жахають,

Шпурляють в груди блискавки,

А ми з усмішками ясними

В полях зриваємо квітки.

 

20.07.1919

 

«Малесенька ластівка зранку мені…»

 

 

Малесенька ластівка зранку мені

Співає-щебече пісні весняні.

І весело в’ється вгорі над вікном,

І має привітно стрільчастим крилом.

 

Про що ти співаєш-щебечеш мені,

Про місячні ночі, про сонячні дні,

Але сього року весна не весна,

І хмарою вкрита моя сторона.

 

Розбиті навіки скарбниці її,

А в них всі надії лежали мої.

 

Та пташка щебече-співає мені:

«Вже сонце, вже сонце в твоїй стороні,

Сам дух, дух народу прокинувся вже

І скарби народні й твої стереже».

 

6.03.1919

 

«Зашуміло в полі... вихор пролетів…»

 

 

Зашуміло в полі... вихор пролетів,

Поламав три дуба - велетнів лісів -

І з веселим сміхом заховавсь в кущах,

Навкруги і сльози, і жалі, і жах.

 

Гей, ліси трухляві! Це ще не усе!

Гляньте, яку хмару вітер вам несе!

Ранок ваш потоне в глибині пітьми,

В бубни блискавками загримлять громи.

 

6.06.1919

 

«Боюся думати... Думки ж, як стріли…»

 

 

Боюся думати... Думки ж, як стріли,

Летять і ранять мозок мій.

О Боже мій! Немає сили!!

Що там, у стороні моїй!!

 

Чи