Книги Українською Мовою » 💙 Класика » По ревізії, Кропивницький 📚 - Українською

Читати книгу - "По ревізії, Кропивницький"

178
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "По ревізії" автора Кропивницький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:
йо­го і не ду­ма­ла ви­хо­ву­ва­ти під осино­вою бо­ро­ною. А вже звісно, що як яр­ча­ти ота­кеч­ки не ви­хо­ву­ва­ти, за­раз відьма візьме та й по­ду­шить.

Старшина. По­ду­шить? А чи не по­ра нам підлить чор­ни­ла у чор­нильни­цю? Бо во­но щось не­охот­но слу­хається!


Риндичка (на­ли­ває). Дай же, бо­же, щоб усе бу­ло го­же! А що не го­же, то­го не дай, бо­же! (Ви­пи­ва і час­тує).


Старшина (ви­пив). Доб­ра горілка! У якім шин­ку бе­реш?


Риндичка. У Бо­ро­ха!


Старшина. Еге! Це та­ка, що тільки б мені й пить. Ну, до­водь же діло до краю! Що це він Пріськи не ве­де?


Риндичка. Так ото чую, щось ня­ка на мо­го Ряб­ка: "Ня, цю-цю! Ня!.." Слу­хаю, аж то во­на: при­ма­ни­ла йо­го до се­бе та й дає йо­му щось з своїх рук! Я до неї й оз­ва­ла­ся: "А що ти,- ка­жу,- ма­тері твоїй сто­над­цять бо­ля­чок і сім про­пас­ниць, що то ти ро­биш? На­що ти чу­жу со­ба­ку го­дуєш?" - "Щоб знав,- ка­же,- ме­не та не рвав!" Як при­ня­лась же я її ко­ре­ни­ти: лаю на всю гу­бу, а во­на мов­чить та все го­дує Ряб­ка. Далі спе­ре­сер­дя плю­ну­ла, так-та­ки го­лос­но ка­жу: "Тьфу! Тьфу тобі, ди­явольська доч­ко!"


Старшина. Ку­ди це ти плюєш? (Ви­ти­ра ли­це). Анах­те­ма, плює пря­мо у пальтрет!.. Стань на цей бік. Про­дольжай!


Риндичка. Аж дру­гої ночі си­дю я на печі, а у ме­не у печі віко­неч­ко, як­раз про­ти її две­рей. Си­дю я, аж чую, мій Ряб­ко на ко­гось гав­ка. Я мерщій про­жо­гом до віко­неч­ка, аж щось чим­чи­кує че­рез мій рів, прямісінько до неї; підійшло до две­рей, по­тор­га­ло і сти­ха про­мо­ви­ло: "Відчиніть!.."


Старшина. Ко­ли це бу­ло, ка­жеш?


Риндичка. На тім тиж­неві, у се­ре­ду.


Старшина. На тім тиж­неві… (Набік). От так шту­ка! (До неї). Ти са­ма ба­чи­ла?


Риндичка. Своїми очи­ма! Щоб мені по­ви­ла­зи­ло, ко­ли бре­шу!


Старшина (убік). Дер­жись, Ва­си­лю, бе­ре­га!.. (До неї). А не зап­риміти­ла ти йо­го об­лич­чя?


Риндичка. Та що тут? Це вже всім лю­дям звісно. Ніби­то ви й не до­га­дуєтесь?


Старшина. Я?.. Слу­хай, ста­ра, ти не теє… Не ка­жи, будь лас­ка, жінці!


Риндичка. Ба ні! Ска­жу жінці!


Старшина. Чи ти ж не здуріла?


Риндичка. Во­на ме­не ли­хос­ло­ви­ла пе­ред усім ми­ром, що ніби­то я ук­ра­ла у неї півня!


Старшина. Яко­го півня?


Риндичка. Чор­но­го з жов­тим хвос­том!..


Старшина. Та я й на подвір'ї не ба­чив та­ко­го півня!


Риндичка. От так же і я йо­го точнісінько ба­чи­ла! А во­на па­ще­кує: "Укра­ла та й ук­ра­ла!.." Я ж їй, шельменій дочці, виб'ю очі її чо­ловіком-хвой­дни­ком!


Старшина. А в хо­лодній ти ще не сиділа?


Риндичка. За оту зад­ри­пан­ку? За ту не­чу­пай­ду?


Старшина. Бре­шеш! Бре­шеш, ста­ра! Ще од­не ураз­ли­ве сло­во, і я те­бе під два­над­цять замків, по щу­чо­му велінню…


Риндичка. Щоб мені під два­над­цять замків за оту шо­лу­ди­ву Гри­ци­ху?.. Та я швидш…


Старшина. За яку Гри­ци­ху?


Риндичка. Ка­жу ж вам, що то Грицько до­би­вав­ся до Пріськи.


Старшина. Грицько?


Риндичка. Та він же, він!


Старшина. Так ти ж так і ка­жи!.. Роз­бов­тай же чор­ни­ло, а то вже зовсім за­гус­ло…


Риндичка (час­тує). Він же, ка­жу вам! Еге, ото ж вчо­ра вранці ви­ход­жу я з своєї ха­ти, аж і во­на біля сво­го по­ро­га кри­ше зак­риш­ку у борщ. Поз­до­ров­ка­лась я до неї та й ка­жу: "А які то до те­бе гості до­би­ва­лись у глу­пу північ? Чи не чо­ловік,- ка­жу,- по­вер­нув­ся з служ­би?" Во­на на ме­не як витріщи­лась та хоч би сло­веч­ко. Я її до­ко­ряю, а во­на мов­чить. Чи тобі й не стид, ка­жу, та й не со­ром! Чо­ловік твій бо­гу-го­су­да­рю слу­жить, мо­же, по­би­вається за то­бою, як пта­шеч­ка у клітці, а ти так за ним жу­риш­ся, що чу­жих чо­ловіків до се­бе уночі при­на­дюєш? Во­на слу­ха­ла-слу­ха­ла, далі вста­ла, по­вер­ну­лась до ме­не по­ти­ли­цею. (Шеп­че йо­му на ву­хо). От щоб я про­па­ла, ко­ли бре­шу!


Старшина. І свідок все те ба­чив?


Риндичка. Ні, сер­денько, не ба­чив, а тільки…


Старшина. Це діло тре­ба роз­жу­ва­ти, тут тре­ба підкре­пить до­ка­за­тельства.






ЯВА 4



Входить Га­ра­сим і Пріська.


Пріська. Доб­ри­день вам!


Старшина. Здо­рова, ягідко!


Пріська. За яким ділом ме­не пок­ли­ка­ли?


Риндичка. Як ти посміла мені, старій жінці…


Старшина. Не присікуй­ся, ста­ра, бо я тут начал­ник. (До Пріськи). Як по­жи­ваєш, сер­денько?


Пріська. Як го­рох при до­розі! Хто не лінується, той тільки і не ви­би­ва мені очей!


Риндичка. Ач яка ти­хо­ня, свя­та та бо­жа!


Старшина. Мов­чи, ста­ра!


Гарасим. Ка­жу, ва­ше бла­го­родіє, з ни­ми нас­то­ящий ка­ла­вур.


Старшина. Мов­чать!


Гарасим (б'є се­бе по гу­бах). Мальчать!


Старшина (до Пріськи). Так, ка­жеш, як го­рох при до­розі?


Риндичка. Та що ви з нею цяцькаєтесь? Ви до неї грізно, а не за­ли­цян­ням…


Старшина. Ти ме­не бу­деш вчи­ти, як доп­ро­са здійма­ти? Ти? Мов­чи, ані пис­ни!


Гарасим (до Рин­дич­ки). Мав­чать! Во­ни, їх бла­го­родіє, во­ни поніма­ють… Так тош­но!


Пріська. За яким ділом ме­не кли­ка­ли? Мені ніко­ли тут з ва­ми па­тя­ка­ти!


Риндичка. До ве­чо­ра ще не близько, ще успієш по­ба­читься!..


Пріська. Не лізьте, ба­бо, осою в вічі, бо при лю­дях ви­лаю.


Риндичка. Ти ме­не ла­яти­меш? Та ще той на світ не на­ро­див­ся, щоб ме­не пе­ре­па­яв! Та я тобі сто і сімнад­цять бо­ля­чок…


Старшина (До Рин­дич­ки). Геть з ха­ти! Я на­одинці здійму доп­ро­са. (Ви­пи­ха її).


Гарасим. Нас­то­ящий ка­ла­вур з ни­ми!


Старшина (бе­ре Га­ра­си­ма і Рин­дич­ку за плечі і ви­пи­ха). Геть, під три чор­ти!


Гарасим. Во­ни кра­ще понім…


Старшина (до Пріськи). На­си­лу я діждав­ся то­го щас­ли­во­го ча­су, що ба­чу те­бе на­одинці!


Пріська. Ве­ли­ке щас­тя! Чо­го ви ме­не кли­ка­ли?


Старшина. При­сядь, Прісю!


Пріська. З якої речі?


Старшина. Ко­ли б ти зна­ла, яка ти кра­си­ва!..


Пріська. Кра­си­ва, та не для вас.


Старшина. Та спи­тай кот­ру хо­чеш мо­ло­ди­цю на селі, яка б не ра­да бу­ла, щоб стар­ши­на до неї за­ли­цяв­ся?


Пріська. То й по­си­лай­те за ти­ми мо­ло­ди­ця­ми.


Старшина. А до те­бе?..


Пріська. А од ме­не об­лиз­ня спіймаєте!


Старшина. Справді? (Хо­че її об­ня­ти).


Риндичка прок­ра­дається і бе­ре свою пляш­ку і чар­ку, зни­ка.


Пріська. Ну, ру­кам волі не да­вай­те, бо й во­лос­ся у вас на бо­роді не зос­та­неться!


Старшина. Так ти так з на­чалст­вом?


Пріська. А хіба ви на те на­чалст­во, щоб при­ли­пать до чу­жих жінок?


Старшина. А в хо­лод­ну не хо­чеш?


Пріська. Не зад­ля ме­не хо­лод­на та му­ро­ва­на!


Старшина. По­ба­чи­мо. Ти, ду­роч­ко, по­ду­май кра­ще, чим же я нев­дат­ний з се­бе?


Пріська. Вдат­ний, та не мій. За­ли­цяй­тесь до своєї жінки!


Старшина. А до те­бе?


Пріська. Ка­жу вам, що за­сь!






ЯВА 5



Входить пи­сар, п'яненький.


Пи­сар.

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По ревізії, Кропивницький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "По ревізії, Кропивницький"