Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Дорогою ціною, Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Дорогою ціною, Коцюбинський"

273
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дорогою ціною" автора Коцюбинський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 18
Перейти на сторінку:
хо­дiм.

Остап пiд­вiв Со­ло­мiю й по­тяг її до кри­нич­ки.


Стань на ко­лi­на i ди­вись у во­ду…


Соломiя наг­ну­лась i за­зир­ну­ла до кри­нич­ки. Звiд­ти гля­ну­ло на неї свi­же, пов­не об­лич­чя з ка­ри­ми очи­ма, що так ви­раз­но бi­лi­ло при кар­та­то­му очiп­ку й пас­мах чор­но­го во­лос­ся, що пiд час сну по­вис­ми­ку­ва­лось iз-пiд очiп­ка.


- Тепер глянь на свої но­ги.


Соломiя гля­ну­ла i враз за­ли­ла­ся дзвiн­ким смi­хом.


- Ха-ха-ха!..- не вга­вав Ос­тап.- Го­ло­ва мо­ло­ди­цина, а но­ги па­ру­бочi…


Вони ре­го­та­лись, мов дi­ти: во­на - тон­ко i дзвiн­ко, як мо­ло­да дiв­чи­на, вiн - груб­ше, пе­ред­час­ним бас­ком двад­ця­ти­лiтнього па­руб­ка.


- Що ж во­но бу­де? - спи­тав пе­ре­го­дом Ос­тап.- Таж як хто пiдг­ле­дить твiй очi­пок, не ми­не нас ха­ле­па.


- А ось що бу­де! - рi­шу­че про­мо­ви­ла Со­ло­мiя i з си­ми сло­ва­ми здер­ла з го­ло­ви очi­пок. Чор­нi буй­нi ко­си впа­ли їй на пле­чi й вкри­ли їх ниж­че по­яса.- На, рiж…


- Що ти ка­жеш? - жах­нув­ся Ос­тап.


- Рiж, ка­жу…


- I то­бi не жаль, Со­ло­мiє?


- Анi крих­ти… Рiж! - упер­то на­ма­га­лась мо­ло­ди­ця й сi­ла до­лi.


- Та в ме­не й но­жиць чорт­ма.


- Рiж но­жем!..


Остап сто­яв, ва­га­ючись, але ба­ча­чи мо­ло­ди­ци­ну упер­тiсть, вий­няв нiж, по­то­чив йо­го об ка­мiнь i по­чав об­ти­на­ти в кру­жок Со­ло­мi­iне во­лос­ся.


Довгi пас­ма чор­них кiс, мов мерт­вi га­дю­ки, ти­хо зсу­ва­лись по пле­чах до­до­лу i ля­га­ли на зем­лi див­ни­ми по­ко­са­ми.


Однак Со­ло­мiя ду­ри­ла се­бе, за­пев­ня­ючи, що їй не жаль кiс. Як тiльки нiж шур­нув по во­лос­сю i до нiг Со­ло­мiїних упа­ло пер­ше пас­мо кiс, во­на по­чу­ла який­сь бiль у гру­дях, щось стис­ло за сер­це, i на очi на­бiг­ли сло­зи.


Робота бу­ла скiн­че­на. Ос­тап одс­ту­пивсь од Со­ло­мiї, щоб зда­ле­ка кра­ще при­ди­ви­тись до своєї ро­бо­ти, а Со­ло­мiя, мо­в­чаз­на й за­мис­ле­на, си­дi­ла до­лi се­ред об­тя­то­го во­лос­ся i вдив­ля­лась ку­дись у прос­тiр.


Заходяче сон­це чер­во­ним свiт­лом ося­ва­ло сю кар­ти­ну: йо­го, струн­ко­го й мiц­но­го, з чор­ни­ми очи­ма, ор­ля­чим но­сом i тем­ним мо­ло­дим ву­сом на зас­ма­ле­но­му об­лич­чю, i її, що в об­ра­зi бi­ло­лицього чор­ня­во­го хлоп­ця ди­ви­лась у про­с­тiр зас­му­че­ни­ми ка­ри­ми очи­ма.


- Ну, по­ра нам ру­ша­ти… Гей ти, па­руб­че, як те­бе зва­ти - Се­ме­ном чи як?


- Про ме­не й Се­ме­не…- зiтх­ну­ла Со­ло­мiя i зня­лась iз мiс­ця.





II



Була тем­на осiн­ня нiч... Гус­та мря­ка чор­ним за­пи­на­лом єд­на­ла з не­бом спа­ле­ну сон­цем по­ли­ни­ну. У до­ли­нi, на ви­д­нок­ру­зi, сi­рi­ло щось ши­ро­кою сму­гою i розп­ли­ва­лось у пiтьмi.


То був Ду­най.


Ще гус­тi­ший мо­рок ви­пов­няв гли­бо­кi чор­то­риї, що збi­га­ли в до­ли­ну по схи­лу при­бе­реж­но­го уз­гiр'я. В од­нiй з та­ких яруг, гли­бо­ких та пок­ру­че­них по всiх нап­рям­ках вес­ня­ни­ми во­да­ми, на са­мо­му днi во­ру­ши­лись лю­ди. То бу­ли втi­ка­чi. Два днi i двi но­чi си­дi­ли во­ни тут у вог­кос­тi й пiтьмi, хо­ва­ючись вiд ко­за­чих пi­ке­тiв, роз­ки­да­них по лi­во­му бе­ре­зi Ду­наю. Як­раз сьогод­нi, з опiв­но­чi, му­си­ли во­ни прок­рас­ти­ся у при­бе­реж­нi ко­ми­шi i там че­ка­ти пе­ре­вож­чи­кiв iз-за Ду­наю.


Було i там чо­ло­вi­ка з трид­цять, iз дiтьми, з уся­ким хат­нiм збiж­жям, зi сла­би­ми на­вiть, яких не мож­на бу­ло ки­ну­ти у чу­жiй сто­ро­нi.


По днi яру­ги нес­ло­ся глу­хе, при­ду­ше­не шем­ран­ня. Не то осiн­нi во­ди шу­мi­ли, збi­га­ючи у Ду­най, не то вi­тер бив­ся в за­ло­мах про­вал­ля. Лю­ди го­во­ри­ли по­ти­ху, сли­ве по­шеп­ки. Який­сь мо­ло­дий з нот­кою сер­деч­нос­тi го­лос опо­вi­дав зви­чай­ну iс­то­рiю втi­ка­ча… "I по­павсь я до гре­ка, i заз­нав я не­во­лi ще гiр­шої, як удо­ма. Гнав ме­не на ро­бо­ту i вдень i вно­чi, i го­ду­вав гiрш за со­ба­ку… Со­роч­ка на ме­нi чор­на, за­но­ше­на, ну­яса ме­не на­па­ла, їсть… I хо­див я, як звiр той лi­со­вий, та не смiв i сло­вом пе­ре­чи­ти ха­зяїно­вi, бо вiн нах­ва­ляв­ся нас­ла­ти на ме­не по­сi­пак…"


- Ох-хо! - вир­ва­лось iз чиїхось гру­дей i ти­хою скар­гою за­ги­ну­ло в тем­но­му про­вал­лi.


Десь зда­ле­ку бри­нi­ла, як му­ха по­вес­нi, при­ти­ше­на пiс­ня.


- Отче наш… да бу­деть во­ля твоя…- мо­лив­ся хтось iз при­тис­ком, iз чут­тям.


Хвора жiн­ка важ­ко ди­ха­ла i сти­ха пос­тог­ну­ва­ла. Ме­жи втi­ка­ча­ми бу­ли й Ос­тап iз Со­ло­мiєю. Заз­нав­ши вся­ких при­год, во­ни вреш­тi до­би­лись до Ду­наю i вку­пi з iн­ши­ми че­ка­ли пе­ре­во­зу.


- Ти ще не зас­ну­ла, Со­ло­мiє? - сти­ха обiз­вав­ся Ос­тап.


- Та ма­ло що… Так сон на­лiг на ме­не, так на­лiг­Ко­ли б уже швид­ше ру­ша­ти звiд­си…


- Ще ра­но, до пiв­но­чi да­ле­ко… Ну й хо­лод - чис­то змерз!.. Iва­не! - обер­нув­ся Ос­тап у дру­гий бiк.- Як ду­маєш, не за­ва­див би нам обе­ре­мок ба­дил­ля на вог­ни­ще? га?


- Падку мiй! Таж то аж на­верх лiз­ти, гей! - жах­ну­лось щось у тем­ря­вi писк­ли­вим баб'ячим го­ло­сом i кiлька ра­зiв вiд­сап­ну­ло, не­мов ко­ро­ва у хлi­ву.


- I ку­ди йо­го по­си­лаєш? Ад­же вiн на своїх ко­рот­ких но­гах не злi­зе на го­ру,- ки­ну­ла Со­ло­мiя.


- Овва… ов­ва… боз­на-що ви­га­да­ли… я й не на та­ке ла­зив…- об­ра­зив­ся Iван. I з си­ми сло­ва­ми ста­ло чут­но, як вiн под­ря­павсь на стрiм­ку стi­ну ур­ви­ща, важ­ко й час­то вiд­са­пу­ючи.


- Бач, ста­рається Ко­ти­го­ро­шок…- про­мо­вив хтось iз тем­ря­ви,- аби мо­ло­ди­ця сло­во ска­за­ла - в пек­ло по­лi­зе.


За кiлька хви­лин обе­ре­мок ба­дил­ля пруд­ко ле­тiв у про­вал­ля, а за ним, об­ва­лю­ючи гли­ну i за­по­ро­шу­ючи усiм очi, ско­тив­ся до­до­лу трi­ум­фу­ючий Iван.


- От i не ви­лiз… от i ко­рот­кi но­ги… ге! Як­би не ко­рот­кi но­ги - си­дiв би один iз дру­гим по­но­чi… а те­пер у нас во­гонь бу­де… хе-хе-хе… Кре­са­ло є?.. Є!.. А губ­ка є?.. Є!.. Ну, ви­к­ре­ше­мо… ге!..- то­рох­тiв вiн, мов го­ро­хом си­пав.


Iван ме­ту­шив­ся, бi­гав без пот­ре­би з од­но­го мiс­ця на дру­ге, ше­лес­тiв су­хим ба­дил­лям, iро­щив йо­го i скла­дав на ку­пу.


Врештi черк­ну­лась кри­ця о кре­мiнь… спа­лах­ну­ла на мент iск­ра, i стi­ни ур­ви­ща не­мов двиг­ну­лись.


Iван при­пав до зем­лi i дув. Чер­во­ну цят­ку, до якої вiн ма­ло не тор­кавсь ус­та­ми, роз­би­рав гнiв: во­на рос­ла, чер­во­нi­ла, пирс­ка­ла, мов сер­ди­тий кiт, i вреш­тi, не вит­ри­мав­ши, схо­пи­лась по­лум'ям, бух­ну­ла си­вим ди­мом i зал­ля­ла свiт­лом дно чор­то­риi.


Нерiвне свiт­ло ося­ва­ло ко­рот­ку, гру­бу фi­гу­ру з круг­лим лас­ка­вим об­лич­чям, за­рос­лим, мов ку­де­лею, пас­ма­ми по­ло­во­го во­лос­ся, бли­ма­ло по на­ки­да­них без­лад­но клун­ках та по втi­ка­чах, що си­дi­ли й ле­жа­ли куп­ка­ми по зем­лi. Кру­тi гли­няс­тi стi­ни ур­ви­ща жов­тi­ли, i лиш уго­рi, в гли­бо­ких за­ло­мах, бив­ся кри­ла­ми спо­ло­ха­ний мо­рок.


Остап та Со­ло­мiя при­су­ну­лись до вог­ню. Рап­том зда­ле­ка, з бе­ре­га рiч­ки, по­чув­ся кiнський ту­пiт. Усi нас­то­ро­жи­лись.


- Гаси во­гонь! - обiз­вав­ся хтось по­шеп­ки й з три­во­гою.- Крий бо­же, ще по­мi­тять…


Остап зне­хо­тя по­чав за­топ­ту­ва­ти во­гонь, хоч се йо­му i не вда­ва­ло­ся. Жев­рi­юче ба­дил­ля роз­пов­за­лось скрiзь, мов ог­ня­нi хро­ба­ки, си­ча­ло й ку­ри­лось.


Тим ча­сом кiнський ту­пiт зав­ми­рав уда­ли­нi i вреш­тi зов­сiм за­тих.


У про­вал­лi знов ста­ло тем­но.

1 ... 3 4 5 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорогою ціною, Коцюбинський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дорогою ціною, Коцюбинський"