Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Особливий старательський, Шеклі Роберт 📚 - Українською

Читати книгу - "Особливий старательський, Шеклі Роберт"

146
0
07.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Особливий старательський" автора Шеклі Роберт. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

— Еге, та ми забагатіли!

Він витяг телефон і тремтячими пальцями набрав номер Крендела.

— Максе! — вигукнув він. — Я знайшов! Знайшов справжнє родовище!

— Мене звати не Макс, — сказав голос у телефоні. —Що?

— Моє прізвище Боярд, — сказав голос. Екран засвітився, і Морисон побачив видовжене жовтувате обличчя з тонкими вусиками.

— Вибачте, містере Боярд, — сказав Морисон, — я, напевно, не туди потрапив. Я телефонував...

— Не має значення, куди ви телефонували, — сказав містер Боярд. — Я дільничний наглядач Телефонної компанії Венери. Ви заборгували за два місяці.

— Тепер я можу сплатити, — посміхаючись, заявив Морисон.

— Чудово, відповів містер Боярд. — Щойно ви це зробите, ваш телефон знову буде ввімкнений. Екран почав гаснути.

— Зачекайте! — вигукнув Морисон. — Я заплачу, як тільки дістануся до вашого офісу! Але спершу мені треба зробити один дзвінок. Лише один, для того щоб...

— У жодному разі, — рішуче відповів містер Боярд. —Після того як ви оплатите рахунок, ваш телефон буде негайно ввімкнений.

— Але в мене гроші тут! — сказав Морисон. — Тут, із мною.

Містер Боярд помовчав.

— Гаразд, це трохи незвично, але я гадаю, ми можемо надіслати до вас спеціального робота-кур'єра, якщо ви готові оплатити додаткові витрати.

— Згоден!

— Гм... Це не вписується у наші правила, але я гадаю... Де гроші?

— Ось, — відповів Морисон. — Впізнаєте? Це золотоносна порода!

— Я вже втомився від цих фокусів, які ви, старателі, вічно намагаєтеся нам улаштувати. Показуєте жменю камінців...

— Але це справді золотоносна порода! Невже ви не бачите?

— Я державний функціонер, а не ювелір, — відповів містер Боярд. — Я не можу відрізнити золотоносної породи від золотарника.

Екран згас.

Морисон гарячково намагався знову додзвонитися до оператора. Телефон мовчав — не чутно було навіть сигналу виклику. Він був вимкнений.

Морисон поклав апарат на землю й озирнувся. Вузька розщілина, куди він упав, тяглася прямо метрів двадцять, потім звертала ліворуч. У її стрімких схилах не було видно жодної печери, жодного місця, де можна було б улаштувати барикаду.

Позаду почувся якийсь шерех. Обернувшись, він побачив, що на нього кидається величезний старий вовк. Не вагаючись ані секунди, Морисон схопив револьвер і вистрілив, розваливши на друзки голову тварини.

— Чорт забирай, — сказав Морисон, — я збирався залишити цей патрон для себе.

Це дало йому виграш у часі на кілька секунд. Він кинувся розщілиною вниз, шукаючи бічного виходу. Довкола червоними й пурпурними іскрами виблискувала золотоносна порода. А слідом за ним бігли вовки.

Морисон зупинився. За поворотом розщілина закінчувалася глухою стіною.

Він притулився до неї спиною, тримаючи револьвер за ствол. Вовки зупинилися за два метри від нього, збираючись у зграю для вирішального кидка.

Їх було десять чи дванадцять, і у вузькому проході вони скупчилися в три ряди.

У небі кружляли шуліки, чекаючи своєї черги.

У цей момент Морисон почув потріскування телепортування. Над головами вовків з'явився повітряний вихор, і вони квапливо позадкували за ріг.

— Саме вчасно, — сказав Морисон.

— Вчасно для чого? — запитав листоноша Вільямс-4. Робот виліз із вихору й озирнувся.

— Ого, молодий чоловіче, — вимовив Вільямс-4, — це ви, догралися! Хіба я вас не застерігав? Хіба не радив повернутися? Ви лише погляньте!

— Ти мав рацію, — сказав Морисон. — Що мені прислав Макс Крендел?

— Макс Крендел вам нічого не прислав, і не міг прислати.

— Тоді чому ти тут?

— Тому що сьогодні ваш день народження, — відповів Вільямс-4. — У нас на пошті в таких випадках завжди буває спеціальна доставка. Ось вам.

Вільямс-4 простягнув йому стос листів — поздоровлення від Джейні, тіток, дядьків і двоюрідних братів із Землі.

— І ще одне, — сказав Вільямс-4, порпаючись у своїй сумці. — Має бути ще одне. Чекайте... ось.

Він простягнув Морисонові невеликий пакет.

Морисон поспішно зірвав обгортку. Це був подарунок від тітки Міні з Нью-Джерсі. Він відкрив коробку. Там були солоні цукерки — прямо з Атлантик-Сіті.

— Кажуть, дуже смачно, — сказав Вільямс-4, що заглядав через його плече. — Але не дуже доречно за нинішніх обставин. Шкода, молодий чоловіче, дуже шкода, що вам доведеться померти в день свого народження. Найкраще, що я можу побажати, — це швидкої й безболісної смерті.

Робот попрямував до вихору.

— Стривай! — вигукнув Морисон. — Ти не можеш мене отак кинути. Я вже багато днів нічого не пив. А крім того, ці вовки...

— Розумію, — відповів Вільямс-4. — Повірте, це не приносить мені жодної радості. Навіть у робота є якісь почуття.

— То допоможи мені!

— Не можу. Правилами поштового відомства це чітко й категорично заборонено. Пам'ятаю, у дев'яносто сьомому мене приблизно про те саме просив Ебнер Леті. Його тіло потім шукали три роки.

— У тебе ж є аварійний телефон? — запитав Морисон.

— Є. Але я можу ним скористатися лише в тому разі, коли зі мною станеться аварія.

— Але ти хоч можеш віднести мій лист? Терміновий лист?

— Звісно, можу, — відповів робот. — Я для цього й створений. Я навіть можу позичити вам олівець і папір.

Морисон узяв олівець і папір і спробував зосередитись. Якщо він напише терміновий лист Максові, той отримає його за кілька годин. Але скільки часу йому знадобиться, щоб назбирати грошей і надіслати воду й боєприпаси? День, два? Доведеться щось вигадати, аби протриматися...

— Гадаю, у вас є марка? — запитав робот.

— Ні, — відповів Морисон. — Але я куплю її в тебе. Звичайний лист, термінова доставка.

— Чудово, — сказав робот. — Ми щойно випустили нову серію Венусборзьких трикутних. Я вважаю їх великим естетичним досягненням. Вони коштують три долари за штуку.

— Гаразд. Цілком прийнятна ціна. Давай одну.

— Лишається вирішити питання з оплатою.

— Ось! — сказав Морисон, подаючи роботові шматок золотоносної породи вартістю п'ять тисяч доларів. Листоноша оглянув камінь і повернув його назад.

— Вибачте, але я можу прийняти лише готівку.

— Але це коштує більше, ніж тисяча поштових марок! — сказав Морисон. — Це — золотоносна порода!

— Цілком можливо, — відповів Вільямс-4, — та я не запрограмований на аналіз мінералів. Поштова служба Венери не передбачає застосування системи товарного обміну. Я змушений попросити три долари банкнотами або монетами.

— У мене їх нема.

— Дуже шкода.

Вільямс-4 повернувся, щоб піти.

— Але ж ти не можеш просто піти й кинути мене напризволяще!

— Не лише можу, а й мушу, — сумно промовив Вільямс-4. — Я лише робот, містере Морисон. Я створений людьми і, природно, наділений деякими з їхніх почуттів. Так і має бути. Але існує й межа моїх можливостей, яка, по суті, є такою самою, як і в більшості людей на цій непривітній планеті. І, на відміну від людей, я не можу переступити свою межу.

Робот поліз у вихор. Морисон ошелешено втупився в нього. Він бачив позаду зграю вовків, що тремтіли від нетерпіння, а ще тьмяний відблиск золотоносної породи вартістю в кілька мільйонів доларів, що вкривала стіни розщілини.

У ньому щось надломилося.

Щось нерозбірливо вигукуючи, Морисон кинувся вперед і схопив робота за ноги. Вільямс-4, що наполовину сховався у вихорі телепортації, опирався, відбивався й майже скинув Морисона. Але той вчепився в нього як божевільний. Сантиметр за сантиметром він витяг робота з вихору, кинув на землю й притис усім тілом.

— Ви заважаєте роботі поштової служби, — сказав Вільямс-4.

— Це ще не все, чому я збираюся заважати, — прохрипів Морисон. — Смерті я не боюся. Це була моя ставка у грі. Але, чорт мене забирай, я не збираюся помирати через п'ятнадцять хвилин після того, як розбагатів!

— У вас немає вибору.

— Є. Я скористаюся твоїм аварійним телефоном.

— Це неможливо, — сказав Вільямс-4. — Я вам його не дам. А самі ви до нього без допомоги механічної майстерні не доберетеся.

— Можливо, — відповів Морисон. Зараз ми це з'ясуємо. — Він дістав свій розряджений револьвер.

— Що ви збираєтесь робити? — запитав Вільямс-4.

— Хочу з'ясувати, чи зможу я перетворити тебе на брухт без допомоги механічної майстерні. Гадаю, логічно буде почати з твоїх зорових рецепторів.

— Це справді логічно, — сказав робот. — У мене, звісно, немає інстинкту самозбереження. Але мушу попередити, що ви залишите без листоноші всю Венеру. Від вашого антигромадського вчинку багато хто постраждає.

— Сподіваюсь, — відповів Морисон, заносячи револьвер над головою.

— Крім того, — поспішно додав робот, — ви завдаєте шкоди державному майну. Це серйозний злочин.

Морисон розсміявся і змахнув револьвером. Робот зробив швидкий рух головою й ухилився від удару. Він спробував вивернутися, але Морисон навалився йому на груди всім своїм тілом.

— Наступного разу я не промахнуся, — пообіцяв Морисон, замахуючись револьвером.

— Зупиніться! — сказав Вільямс-4. — Я зобов'язаний охороняти державне майно, навіть якщо цим майном є я сам. Можете скористатися моїм телефоном, містере Морисон. Майте на увазі, що цей злочин карається ув'язненням на термін від п'яти до десяти років у виправному закладі на Сонячних болотах.

— Давай телефон, — сказав Морисон.

На грудях робота відчинилося вікно, і звідти з'явився невеликий телефон.

Морисон набрав номер Макса Крендела й пояснив йому ситуацію.

— Бачу, бачу, — сказав Крендел. — Гаразд, спробую знайти Вілкса. Але, Томе, я не впевнений, чи зможу щось зробити сьогодні. Робочий день закінчився. Усе зачинено...

— То повідчиняй! — сказав Морисон. — Я можу усе оплатити. І допоможи Джимові Ремстаатеру.

— Це не так просто. Ти ще не оформив прав на заявку. Ти навіть не довів, що твоє родовище чогось варте.

— Дивись, — Морисон повернув телефон так, щоб Крендел побачив блискучі стіни розщілини.

— Схоже на правду, — зауважив Крендел. — Але, на жаль, не все те, що блищить, — золотоносна порода.

— Що треба робити? — запитав Морисон.

— Треба діяти як належить, поетапно. Я телепортую до тебе державного маркшейдера. Він перевірить твою заявку, визначить розміри родовища і з'ясує, чи не зареєстроване воно за кимось іншим. Даси йому із собою шматок золотоносної породи. Якнайбільший.

— Як мені його відбити? У мене немає інструментів.

— Щось вигадай. Він візьме шматок для аналізу. Якщо порода досить багата, вважай справу зроблено.

— А якщо ні?

— Про це не варто говорити, — сказав Крендел.

1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Особливий старательський, Шеклі Роберт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Особливий старательський, Шеклі Роберт"