Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

Натомість у паралельних до світу пропагандистського, існують світи інші. Наприклад, світ правових норм, втілених у законах. В цьому випадку, норм національного (радянського, американського, німецького, польського і т. д.), а також міжнародного права, які діяли на той момент. Цікавим тут є, зокрема, те, що за всі сім десятиріч, що минули після «офіційної» дати заснування УПА, жоден із відомих мені дослідників не поставив перед собою простого питання: яким був правовий статус бійців УПА? Або: ким були/ НЕ були бійці УПА в правовому сенсі?

Наприклад, чи не були вони «воюючою стороною» в

II Світовій війні? Ту війну вели держави та їх коаліції. Тобто, «воюючими сторонами» були країни «Вісі» — Німеччина, Італія, Японія та їх союзники Угорщина, Словаччина, Румунія — з одного боку, з другого — дивна коаліція «західних демократій» (США, Франція, Велика Британія, країни Британської Співдружності, та інші) й комуністичного СРСР, який мав за стратегічну мету ті демократії знищити. «Воюючою стороною» в тій війні були, наприклад, червоні або польські партизани з Армії Крайової. Вони воювали у строях держав, яким присягли. Ті держави були суб’єктами міжнародного права, мали легітимні уряди, і т. д„і т. п. У випадку УПА, держави, якій би вони присягли, не існувало в природі. Правда, значна кількість її бійців присягла свого часу СРСР або Польській Республіці. Якщо вони потрапляли до радянського або польського полону, розмова могла бути дуже короткою.

Повної статистики щодо цього ми не маємо, але приклади досить красномовні. Так, у 1944–1945 рр. «українців, звинувачених у належності до УПА, судили, залежно від періоду, польові суди II Армії Війська Польського або гарнізонні суди». За неповними даними — двох було засуджено 1944 р., 58 (страчено 53) — 1945 р. У період з 22 квітня до 16 вересня 1947 р. «троє суддів цього суду у терміновому порядку засудили 315 осіб, в т. ч. 173 до смертної кари. У післявоєнній історії польського судівництва не було випадків застосування репресій у такому масштабі щодо учасників збройного підпілля й цивільного населення». Останній смертний вирок було винесено 8 березня 1961 р. у Перемишлі щодо командира ТВ (Тактичного відтинку) УПА «Бастіон» Івана Шпонтака («Залізняк»), Вирок — смертна кара — йому спочатку замінили на довічне ув’язнення, потім на 25 років ув’язнення. Він був звільнений із в’язниці 4 листопада 1981 р. і став «останнім ув’язненим у Польщі з вояків УПА, що найдовше перебував у в’язниці». Всього, заданими «Центрального Правління Карних Закладів міністерства Правосуддя», станом на 1990 р. в комуністичній Польщі в 1944–1956 рр. «було засуджено на смерть і страчено 2 810 осіб»[11], тобто українців-вояківУПА-польських громадян. До слова, кількість знищених українців-громадян СРСР не підраховано й досі.

Натомість українці, які воювали в арміях країн-перемож-ниць, зокрема США, Австралії, Канади, відомі поіменно. їхні портрети прикрашають «Зали Слави» у національних і місцевих музеях та експозиціях, присвячених II Світовій.

Воювали українці також і в Червоній Армії, і у вермахті, і в арміях інших країн — ця тема виходить за межі цієї скромної розвідки і ще чекає на свого зацікавленого дослідника. І в кожній із цих армій мали свій, чітко визначений правовий статус.

На чому він ґрунтувався, запитаєте ви. Відповідь буде простою, але довгою: на нормах міжнародного права, яке діяло на той час. Перед тим як розповісти про них, дамо відповідь на просте запитання: що таке армія?

Скористаємося для цього одинадцятитомним «Словником української мови», виданим у 1970–1980 рр. На ньому базуються чи не всі сучасні українські тлумачні словники, зокрема «Великий тлумачний словник сучасної української мови» та оновлений «Словник української мови у 20 томах», публікацію якого розпочала Національна Академія наук України 2010 р. Відкриваємо том 1, сторінку 61. Читаємо: «АРМІЯ: 1. Сукупність усіх сухопутних, морських і повітряних збройних сил держави. 2. Сухопутні збройні сили. 3. З’єднання, що складається з кількох корпусів або дивізій різних родів військ для ведення бойових операцій під час війни. 4. дорев. Переважна більшість сухопутних військ, яка, на відміну від гвардії, не мала службових привілеїв. 5. кого, чого, перен. Маса людей, об’єднаних спільною ознакою, справою і т. ін.»

Отже, згідно з цим, УПА — це «маса людей, об’єднаних спільною ознакою, справою і т. ін.». Які права та обов’язки мали — якщо мали — ці люди?

Міжнародне право та радянський «закон»

Відповідь на це питання відома всьому світові вже більш як 100 років. Повна назва відповіді — «IV Ґааґська конвенція Другої Ґааґської конференції». Ухвалена 18 жовтня 1907 р. повноважними представниками 27 країн, які з’їхалися до міста — осідку голландського уряду — за ініціативою останнього російського імператора Миколи II.

Відкриваємо юридично зобов’язуючий (для всіх країн, що його підписали) документ під назвою «Положення про закони і звичаї сухопутної війни».

У розділі І «Про того, хто визнається таким, що воює», читаємо: «Стаття 1. Військові закони, права і обов’язки застосовуються не лише до армії, але також до ополчення і добровольчих загонів, якщо вони задовольняють усім ниж-ченаведеним умовам: 1) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих; 2) мають визначений і виразно видимий здалека відмітний знак; 3) відкрито носять зброю і 4) дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни. Ополчення або добровольчі загони в тих країнах, де вони складають армію або входять до її складу, розуміються під найменуванням армії.

Стаття 2. Населення незайнятої території, яке при наближенні ворога добровільно візьметься за зброю для боротьби з військами, що вторгаються, і яке не мало часу влаштуватися, згідно із статтею 1, визнається в якості того, що воює, якщо відкрито носитиме зброю і дотримуватиметься законів і звичаїв війни.

Стаття 3. Збройні сили воюючих сторін можуть складатися з тих, що воюють і не воюють. У разі захоплення ворогом як ті, так і інші, користуються правами військовополонених.»

Зрозуміло.

Царська Росія цей документ підписала і виконувала. Після жовтневого перевороту 1917 р. ані Радянська Росія, ані жодна з державних формацій, які виникли на уламках імперії Романових, не вважали себе правонаступниками