Читати книгу - "Залежна від боса, Julia Rivera"

♡

Хто знає що робити в таких ситуаціях? Прикинутись, що сплю чи бігти куди очі бачать?
– Ви знайомі? – запитав Свят, з непорозумінням дивлячись на мене.
– Вийшов, – блискавка у вигляді крижаного погляду боса, полетіла у Свята. Хлопець не сперечаючись вийшов з кімнати, а бос зціпивши зуби дивився мені прямо в очі. Пройшло секунд тридцять і я вирішила взяти все під свій контроль, тому що так я хоч трішки, але боятись не буду.
– Щось не так? – запитала я, сівши на ліжко. Ніжку витягнула вперед, а груди прикрила ковдрою. Знаю, що виглядала прекрасно, тому перейматися за зовнішній вигляд не стала.
– Чому ти гола? – зверхньо запитав бос.
– Ви серйозно? – із сарказмом в голосі перепитала боса.
– Абсолютно.
– Знаєте в одязі не особливо зручно займатися коханням, – 1:0, босе!
– Ви спите один з одним? – з нотками злості в голосі запитав мій бос.
– Ні, казки читаємо! – нетерпляче відповіла. – Я щось не зрозуміла чому це я повинна виправдовуватися перед вами? Ми не на роботі, тому вибачте, але мені потрібно готувати сніданок коханому. Коханий, йди сюди! – солодким голосом покликала Свята. Хлопець відразу зайшов до кімнати та з посмішкою на обличчі ліг на ліжко.
– Що тобі приготувати, любий?
– Нічого, тому що його чекають батьки!
– Вибач брате, але від сніданку коханої ніяк не можу відмовитися, – після цих слів Андрій вилетів з будинку, немов ошпарений. – Ну що, маленька? Хто ти та що це було? – хлопець ліг мені на ніжки та заглянув в очі.
– Почнемо з того, що ніч була прекрасна, – посміхнулася хлопцеві.
– Це тішить.
– Тепер в мене є питання. Ви дійсно брати?
– Як би я того не хотів, але нічого не поробиш, тому що батьки захотіли подарувати мені меншого братика.
– Прекрасно, – подумки я ще раз себе вдарила.
– Так, звідки ви знайомі?
– Я працюю в компанії твого брата. Вчора за деяких обставин, не стримала емоції й вдарила твого брата, тільки от не в лице як нормальні дівчата, а трішки нижче пояса, – хлопець почав голосно сміятися. – Та не смійся!
– Як тут можна не сміятися? Хух, – хлопець піднявся з ліжка та зробив ковток кави з якою прийшов до кімнати, – продовжуй.
– Так от, після того, як я його вдарила, побажала йому гарного дня і втекла, як сильна і незалежна дівчина. Ввечері вирішила розважитись, тому приїхала з подругами до свого клубу, а там знову він. Такий весь розслаблений з дівкою на руках. Тому я вирішила, щоб не звертати на його уваги потрібно пити. От тільки в моїх планах не було спати з тобою... Тобто з братом боса! Чому я тебе не бачила біля його?
– Тому що мене там не було. Я з'явився пізніше і відразу побачив тебе, а сексу не може бути мало, тому я відразу вирішив, що ми поїдемо до мене.
– Останнім часом мені зовсім не щастить, – сказавши свої думки в голос, піднялася з ліжка та почала одягатися.
– Тобі потрібно відпочити.
– Дякую, вже навідпочивалася вчора. З мене досить, – хлопець ніжно посміхнувся та підійшов до мене, побачивши, що я ніяк не можу застебнути бюстгальтер. Обережно взявши двома руками мене за талію повернув спиною до себе та застебнув, а потім неочікувано поцілував в шию. Я повільно повернулася до його обличчям та побачила щиру посмішку на його устах.
– Я впевнений, що в тебе все налагодиться і ти будеш хорошою дівчиною поруч з моїм братом, але якщо не вдасться – я буду чекати на тебе, кароока дівчинка з клубу, – бісики в його очах грали в небезпечну гру, а він їм відверто підігрував. Посмішка чеширського кота запевняла мене, що з ним ми побачимося ще не один раз. Нічого не відповівши, я повністю зібралася та поїхала додому... Вихідні пройшли без пригод, весь час працювала. Думала над словами Свята, хотілося все кинути й поїхати якомога далі, але жорстока реальність повертала мене до роботи. З рідними не розмовляю й живу поки що у своїй квартирі.
– Тримай, – моя колега, яку до речі звати Інна, відвернула мене від думок, кинувши цілу гору паперів на стіл.
– Що це знову таке?
– Бос сказав, щоб ти це все переклала і бажано до сьогоднішнього вечора, – відповіла дівчина та відвернулася від мене.
– Він що зовсім з розуму зійшов!?
– Йди запитай, – сказала Інна не дивлячись на мене.
– От піду і запитаю!
Я влетіла наче божевільна в той кабінет, забула про всі правила між керівництвом та підлеглими. Переді мною відкрився вид на спокусливу Олену, яка ледь не сиділа на Андрію. І це мені будуть казати, що я не знаю правил дрес-коду!? Ви б тільки бачили цей виріз на грудях, жах.
– Андрій Олександрович, ви всім дозволяєте так заходити до вашого кабінету? – запитала дівчина, відходячи від його. Він закинув голову на стільчик і без зайвих слів спокійно відповів:
– Вийди, – дівчина кинула на мене злий погляд, але все ж таки вийшла.
– Що сталося, Левінська? – втомлено запитав бос, потираючи очі.
– Що сталося? Ви зовсім збожеволіли? Як я маю перекласти стільки матеріалу до вечора? Тут навіть днів три не вистачить.
– Це твоя робота, – таким же стомленим голосом відповів бос.
– Яка? Ви розумієте, що це не можливо! Розумієте чи ні? – вмить лице боса змінилося. Він піднявся з місця та за декілька кроків здолав нашу відстань, притуливши мене до стінки. Його дихання обпікало мою шкіру. Тяжко стояти біля його, тяжко думати, повітря не вистачає. Він дивиться на мене з верху, ніби я ніхто проти його. Та так і є!
– Те що ти спиш з моїм братом, не звільняє тебе від обов'язків! – раптом сказав хлопець.
– Ти сам в тому винен, – прошипіла я у відповідь. Він боляче стиснув мою шию, змушуючи дивитися в його кляті очі.
– В тому, що ти спиш зі Святом? – згадуючи ім'я брата, Еванс ще більше стиснув мені шию. Дихати вже було нічим. Все вийшло за межі розумних дій.
– Відпусти мене.
– Відповідай, – крикнув бос. Від цього крику стало лячно. Серцем я відчуваю, що він мені нічого не зробить, але емоціями – ні. Я силою відштовхнула його та відійшла.
– Не торкайся мене! Ніколи в житті не торкайся мене своїми брудними лапами. Я не знала, що він твій брат. Не знала! Думаєш якби знала, лягла б з ним в ліжко? Якщо так, тоді ти дійсно придурок! – зі слізьми на очах, які котилися без перестанку, побігла до вбиральні. Увімкнула воду та почала вмиватися, але сльози не переставали текти. Безсило спустилася по стінці на підлогу та почала ще сильніше плакати. – Ну і що, Марго? Ти довела всім яка ти сильна? Довела, що можеш боротися сама? В тебе нічого не виходить... Мамо, де ти? Навіщо ти мене віддала в цей жорстокий світ нелюдів? – зібравшись із силами, вирішила піти доробити свою роботу та поїхати додому. Як тільки вийшла з вбиральні, побачила, що бос чекає мене біля самих дверей. Боже, зникни ти вже! Хотіла пройти повз нього, але він повторив свій трюк та повернув мене назад, тримаючи за лікоть.
– Маргарито, – бос хотів щось сказати, але мій телефон був проти.
– Слухаю.
– Доброго дня, Маргарито Андріївна.
– Доброго, Дмитре.
– В нас виникла невеличка проблема...