Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

його світі було таке вже й безтурботне, деякі гріхи завдавали йому чимало клопотів, страждань і занепокоєння: невиплачені борги, опротестовані векселі, поручителі, продовження терміну позик, нотаріуси, банки, лихварі, похмурі обличчя друзів, не кажучи вже про фізичні і моральні муки дони Флор. «Адже, — розмірковувала дона Жіза своєю ламаною португальською (за походженням вона була американка, проте осіла в Бразилії і почувалася бразилійкою, ах! якби ще не ця клята мова, яку їй так і не вдалось досконало опанувати) — якби короткий життєвий шлях Гульвіси був сповнений самих сліз, то це точно були б не його сльози, а дони Флор, і того плачу вистачило б на обох: і на дружину, і на чоловіка.

Хоч така нагла смерть Гульвіси і засмутила дону Жізу, бо вона йому таки симпатизувала, не зважаючи ні на що, адже було в цьому чоловікові щось благородне і привабливе, та навіть зараз, коли він лежить на бруківці площі Другого Липня мертвий у костюмі баїянки, вона не спотворюватиме його істинний портрет, зображаючи святим, не придумає якогось іншого Гульвісу. Так вона пояснила доні Нормі, своїй сусідці і близькій подрузі, від якої, зрештою, так і не отримала очікуваного схвалення. Дона Норма не раз лаяла Гульвісу послідущими словами, давала прочухана, читала йому нотації чи наставляла на праведний путь, а одного разу навіть пригрозила поліцією. Але в цей сумний і тужливий момент вона не бажала згадувати недоліків небіжчика, а всіляко наголошувала і вихваляла його позитивні сторони: природну шляхетність, співчутливість, відданість друзям, незмірну щедрість (надто, коли йшлося не про його гроші), всеохопну радість та нестримну жагу до життя. До того ж доні Нормі, яка взяла на себе клопіт супроводжувати дону Флор і допомагати їй, було зараз не до суворої правди дони Жізи. А дона Жіза отака вже людина: правда для неї була понад усе, навіть якщо її за це картатимуть і вона здаватиметься оточенню занадто жорсткою і безкомпромісною; можливо, таким своїм правдолюбством вона захищалася від власної надмірної довірливості. Дона Жіза згадувала недоліки Гульвіси не для того, щоб покритикувати чи осудити його, ні, він їй подобався і часто вони провадили тривалі бесіди: їй цікаво було збагнути психологію такого цікавого та незвіданого світу Гульвіси, а він натомість, розповідаючи кумедні моменти зі своїх карколомних пригод, крадькома вивчав її декольте, що оголювало пишні веснянкуваті груди. Мабуть, дона Жіза краще розуміла Гульвісу, ніж дона Норма, та, на відміну від неї, не мала наміру виправдовувати жоден із недоліків небіжчика і брехати лише тому, що він помер. Навіть самій собі дона Жіза ніколи не брехала, хіба що коли це було вкрай необхідно. Втім, зараз був не той випадок.

Дона Флор ішла крізь натовп у супроводі дони Норми, яка завдяки тому, що її всі знали, ліктями розштовхувала людей, примовляючи:

— Розступіться, люди добрі, дайте бідолашній пройти…

А на бруківці лежав зблідлий Гульвіса — з холодною посмішкою на вустах, сповнений миру та спокою. Дона Флор якийсь час просто заціпеніло стояла, вдивляючись у небіжчика, немов намагаючись переконатися, що то справді її чоловік, або ж, і це більш імовірно, шукала в собі сили прийняти вже очевидний факт його смерті.

Але це тривало лише якусь мить. З моторошним криком, що наче вирвався з самісінького її лона, кинулася до Гульвіси, припала до бездиханного тіла, почала цілувати його волосся, нафарбоване карміном обличчя, розплющені очі, завзяті вусики і назавжди схололі вуста.

3

БУЛА НЕДІЛЯ, КАРНАВАЛ ТРИВАВ, І ЧИ МІГ ХТОСЬ ВІДМОВИТИСЯ ВІД УЧАСТІ У ПАРАДІ АВТОМОБІЛІВ, чи хтось не хотів веселитися до ранку на тому святі? І все ж чування біля тіла Гульвіси вдалося на славу. «Це справжній успіх», — гордо констатувала дона Норма.

Працівники моргу поклали небіжчика на ліжко в спальні і, тільки згодом сусіди перенесли його у вітальню. У дні Карнавалу в покійницькій було багато роботи, тому працівники дуже поспішали. Поки всі розважалися, вони дбали про померлих — жертв нещасних випадків та бійок. Доправивши Гульвісу додому, вони зняли брудне простирадло, в яке було загорнуте тіло, і вручили вдові свідоцтво про смерть.

Так і лежав Гульвіса в чому мати народила на своєму кованому подружньому ложі, оздобленому прикрасами в голові та в ногах, що його за півроку до заміжжя дона Флор купила на розпродажі вживаних меблів. Зоставшись наодинці з небіжчиком, дона Флор відкрила конверт із висновком лікарів, прочитала його і, не ймучи віри, зажурено похитала головою. Хто б міг подумати? Такий сильний і здоровий на вигляд, такий іще молодий!

Гульвіса часто вихвалявся, що жодного разу в житті не хворів і завиграшки міг вісім днів і ночей поспіль, без сну, провести за гральним столом, випиваючи з друзями або ж бавлячись із жінками. І чи раз дона Флор, як дурна, у цілковитому відчаї вісім днів чекала його вдома? Натомість висновок лікарів лунав, наче вирок: Гульвіса був приречений — виснажена печінка, ламкі кістки, хворі нирки і слабке серце. Він міг померти будь-якої миті, як, зрештою, і сталося. Отак раптово. Ночі в казино, дешева кашаса, оргії, пошуки грошей, щоби знову мати змогу робити ставки… все це випалило з середини цей міцний, квітучий, сповнений жаги до життя організм, залишивши тільки зовнішню видимість сил і молодості. Адже, поглянувши на Гульвісу, ніхто б не сказав, що він безнадійно хворий…

Дона Флор довго дивилася на тіло свого чоловіка, перш ніж покликати сусідів, які нетерпляче чекали, щоб допомогти їй у такій делікатній справі — одягти небіжчика перед тим, як покласти його у труну. Так і лежав він перед нею, як завжди полюбляв лежати в ліжку, золотавий пушок на руках, жмут білявого волосся на грудях, шрам від ножового поранення на лівому плечі. Такий красивий і такий мужній, а який же палкий коханець! Знову гіркі сльози навернулися на очі молодої вдови. Вона щосили намагалася відігнати від себе грішні думки — не гоже про таке думати у день прощання з небіжчиком.

Одначе, дивлячись на випростане голе тіло коханого чоловіка, хоч би яких зусиль докладала дона Флор, вона просто не змогла не згадати, який ненаситний він був у моменти нестримної пристрасті. Кохаючись, Гульвіса не визнавав жодного одягу, навіть легкого простирадла, яким сором’язливо прикривалася дона Флор. Соромливість — це взагалі було не про нього. Він умів кохатись. І це було справжнім святом всеохопної радості та свободи, якому він віддавався сповна і самовіддано, з особливим ентузіазмом та вмінням, що могли засвідчити жінки найрізноманітніших класів і прошарків. Якийсь час після весілля дона Флор дуже соромилась і ніяковіла, коли Гульвіса знімав з неї усе, перш ніж взяти у свої обійми: