Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

Сабіт

Прокинувся в холодному поту. Може ще й кричав, не знаю. Мені часто сняться жахіття… жахіття мого колишнього життя. Життя, про яке я і згадувати не хочу, не те що повертатися до нього… Хоча, теперішнє життя не краще!

Мене звати Сабіт, що в перекладі з арабської означає - міцний. Мені тридцять три роки, тринадцять із яких, я був, і є - бандитом. Мій покійний батько, був родом із Саудівської Аравії… тож не дивуйтесь. Що він тут забув? Не знаю, але здогадуюсь, що щось втнув. Щось таке, від чого довелось тікати. Хоча мама постійно говорила, що він виїхав звідти, тому, що покохав її… вважай що я повірив в цю брехню.

В мене два ресторана, один стриптиз клуб, два автомобіля, декілька мільйонів доларів лежить в банку, та повнісінько ворогів, які сплять і бачать, як вирізають нахрен моє серце… яке ще ніким не зайняте.

Всі баби проститутки. Я це і так знав, але підтвердив свою теорію коли став власником стриптиз клубу. Всі дають, особливо коли дізнаються про рахунок в банку. 

Вибирай будь-яку, яка є в моєму клубі і тр*хай її, так як це роблю я...

Глянув у вікно. 

Гроза!

Дивуюся, як я зміг взагалі заснути під неї. Але нічого дивного, я три ночі не спав, ось і вирубився. Так, іноді таке буває, що я не сплю, вештаюся десь, п'ю, тр*хаюсь, чи когось вбиваю. Це може тривати декілька днів, доти, доки мій втомлений, виснажений від цього всього організм, не каже мені зупинитися та перепочити…

Навіть не пам'ятаю як додому добрався. Як завалився спати.

З грозою мене пов'язують деякі жахливі спогади про які я розповім трішки пізніше…

Жбан гудів так, ніби по ньому проїхали бульдозером. В горлі пересохло, в ушах взагалі хтось свистів. Все тіло пронизувало диявольським болем, боліли, а точніше нили, рубці, рубці, що залишились мені у спадок від минулого життя. Це на погоду. В дощ мені завжди кістки викручує.

Два величезних рубця на спині, що з'явилися ще п'ятнадцять років тому. Три кульові поранення - одне в плече, два інших трішки вище живота. Слід від опіку на торсі, зліва прямісінько над серцем… Кажуть, що чоловік без рубців- не чоловік. Ну, якщо це так, то я тричі, а ні… трішки більше - чоловік… У всякому випадку, жінки завжди просять ще, завжди хочуть продовження ночі, і завжди залишають свій номер телефону. Ось тільки я так нікому ще і не передзвонив. 

А ще на моєму тілі повнісінько татуювань, за якими можна буде впізнати моє мертве тіло, коли до мене доберуться вороги… Ага, хрін там! Не дочекаються!!!

Підвівся з ліжка. Накинув на себе щось із одягу, та намацав капці.

Тепер хрін засну, доведеться плентатись на кухню, похмилятися.

Відчуття того, що мене запустили в космос не зникало, навіть тоді, коли спускався по східцях на перший поверх.

Я ни х*я не пам'ятаю, що робив цих засраних два дні тому. Перед очима тільки розпливчасті картинки - цицьки третього розміру, повно пляшок від коньяку, горілки, шампанського. Розкидані презервативи, рожеві наручники, жіночі босоніжки. 

- Шаман! - горлопанив Зеник, підходячи до мене з переляканим виразом обличчя.

Це один із моїх охоронців, а точніше самий найголовніший з них. Йому п'ятдесят років, одружений, має сім'ю, а точніше - дружину та доньку, яка вже вийшла заміж і виїхала з міста. 

- Досить кричати, мій "баняк" цього не витримає!

- Там! - показав пальцем на вхідні двері.

- Так, я знаю, що там гроза. Відстань від мене, мені так ху*во, що я готовий вбити за пляшку мінералки.

- Яка гроза?! А, ну так, там гроза, але я хотів про інше повідомити.

- Ти, що гадаєш, що воно мене зацікавить?! - зробив крок в сторону кухні. - Зенику, затям собі, мене зараз о крім мінералки та таблетки від похмілля, взагалі ніщо не хвилює.

- Там дівчина!

- Мене ці хвойди і тут дістали, - буркнув я. - Жени її звідси. Скажи, що господаря немає вдома… Ні, скажи, що я взагалі помер, - я посміхнувся. 

"Я вже на тр*хався на півроку вперед. Навіщо мені та дідівка.

-То не повія, - все ще витріщався перелякано на мене.

- А ти звідки знаєш? В неї це що на лобі написано?

- Скоріше на грудях.

- Ти вже встиг добратися до її цицьок? - здивувався я, адже Зеник має дружину, і ніколи не звертає уваги на проституток. Чи можливо він це від усіх приховує?

- Нікуди я не ліз! Просто вона побита, одяг розірваний, так, що груди видно, - хвилюючись пролепетав він на одному подиху.

- То мабуть якась безхатченка, чи ще гірше наркоманка!... Зенику, я тебе Господом Богом прошу, виведи її звідси, ти ж знаєш, що в цьому домі чужим не раді. Не можна, щоб хтось дізнався про те, хто я. - Не встиг зробити навіть кроку, як цей прилипало перегородив мені дорогу. - Ти забуваєшся хто перед тобою?! Не зли мене бо скоро повня… мені б не хотілося тебе калічити… Я жартую.

- Вибачте, господарю, але цій дівчині з вигляду років десь так, як моїй доньці. Я не можу вишвирнути її, як якесь котиня, тимпаче, що вона без свідомості, з кульовим пораненням в плече. І ще дещо…

- Кульовим пораненням?! 

"Цікаво, що за "мадам" забрела до нас в гості з таким камуфляжем? Чи можливо її хтось підіслав?" 

- Послухай мене… в мене тут не шпиталь, щоб перебінтовувати ту наркоманку.

- Ви б краще глянули на неї, а потім…

- А потім вишвирну геть туди звідки приповзла! - гаркнув я, та направився до так званої гості, що забрала спокій Зеника.

Цікаво, чого він такий схвильований?

 - Ви повинні їй допомогти, - йшов переді мною, та продовжував вдавати з себе матінку Терезу.

- Я що схожий на якийсь фонд допомоги?

- Там ще дещо, - розгублено кліпав очима, притормозивши біля дверей вітальні.

- Що там ще?

- Ви б самі подивились, - кивнув на відчинені двері.

- Там, що таке жахіття що в тебе мову відбирає?!

Ох, щось підказує мені, що це все не до добра. Ще тільки проблем мені з моїм хмільним жбаном сьогодні і не вистачало.