Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Франческа. Володарка офіцерського жетона 📚 - Українською

Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

462
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Франческа. Володарка офіцерського жетона" автора Дорж Бату. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 114
Перейти на сторінку:
спитала напарниця.

Я подавив у собі кволе бажання поласувати справжньою сицилійською піцою і похитав головою:

— Ні, дякую, у мене сьогодні сочевиця і котлета з курячої грудки, — я дотримувався правильного харчування: тільки м’ясо та овочі, нічого солодкого, ніякого тіста й вуглеводів.

— Caro mio, як ти можеш їсти цю овечу кашу?

— Так само, як ти їси траву, — не залишився я у боргу.

— Але я додаю пармезан і оливкову олію!

— У мене сочевиця теж з оливковою олією й зі спеціями.

— У нашої піци тоненький корж і тільки справжні моцарела, томат і базилік!

— Ти сама будеш?

— Ні!

— А мене от намагаєшся нагодувати!

— Ну добре, Патріціо привезе антіпасто.

— Теж не дуже здорова їжа, — поморщився я. — Але нехай везе.

— Джорджіо, ти засранець!

— Теж мені новина!

У мій бік полетіла традиційна апельсинова лушпайка.

— А що ж таке сталося із Шерон, що вона аж до тебе звернулася? — Франческа зняла окуляри й почала їх люто начищати.

— Та вона дурка!

— Це факт.

— Зв’язалася з якимись ідіотами. Вони десь у парку влаштували гульки, певно, занадто шуміли. Хтось подзвонив у поліцію, приїхали копи, їм здалося, що компашка підозріла, а тут ще хлопці почали бикувати. Слово за слово, поставили їх руками на капот. А поки вони відгавкувалися, хтось підкинув їй у сумочку наркоту. Ну і все. Принаймні так вона мені розповідає. А як було насправді, хай розбирається Патріціо — він профі.

— І все-таки я не дуже розумію, нащо ти їй помагаєш після всього, що вона тобі зробила?

— Вона потрапила в халепу, Джорджіо. Я підозрюю, що їй треба було докласти чимало зусиль, щоби мені подзвонити. Я живу в маленькому містечку, тому все рано чи пізно стане відомо. Тож їй справді припекло, якщо вона таки подзвонила. А ти ж знаєш — найсолодша помста тоді, коли зробиш кривдникові добро й подивишся йому в очі! Ти сам про це колись розповідав. Це слова твого Вчителя, Чімітдоржа-лами!

Франческа просто нестерпна.

— У дитинстві я була дуже дрібна, й коли мене намагалися скривдити, я ніколи не забивалася в шпаринку й не плакала, бо знала, що мушу завдати нищівного удару у відповідь, інакше це повториться знову й знову! Це була скоріше навіть не помста, а запобіжний захід! А тебе в дитинстві кривдили?

— Та доймав мене один тип… Причепився чогось і діставав…

— Лайнюк!

— Я його обминав, бо він би мене легко задавив — він важив, мабуть, із центнер!

— Жирний лайнюк!

— Чессіно, не можна сміятись і ображати людину через вагу.

— Джорджіо, я не про вагу, я про сутність!

Патріціо приїхав під час другої перерви, якраз тоді, коли ми закінчили зміну. Привіз із собою антіпасто: сир проволоне, сиров’ялене м’ясо, пеперончіні, мариновану моркву та артишоки. І ще салямі на додачу. Все в окремих мисочках. Поки Франческа викладала йому суть проблеми, Патріціо зберігав на лиці кам’яну маску.

— І що ти про це думаєш? — спитала Франческа.

— Не знаю. Важко сказати. Їм висунули звинувачення?

— Так.

— Тоді все вирішить суд. Таких справ у нашому місті небагато, проте в судах штату їх вагон і ще вагончик. Коли суд?

— Через кілька тижнів.

— Ти думаєш, вона говорить правду і їй справді підкинули?

— Не знаю, — відповіла Франческа. — Намагаюся взагалі не вникати у цю справу — це ж ти в нас адвокат, а не я.

— Я цієї справи не візьму, — сказав Патріціо. — Але знайду їй адвоката, що спеціалізується на наркотиках. Якщо вона каже правду, довести це тепер неможливо. Хіба що адвокат натисне на решту підозрюваних, а там буде видно.

— Як адвокат може тиснути? — спитав я, жуючи салямі.

— Душевно поспілкується з підозрюваними, — відповів Патріціо і якось недобре посміхнувся. Шматок салямі застряг мені в горлі.

«Негайно проси пробачення! Бо інакше він, — сицилійка штрикнула пальцем у груди, — поламає тобі щелепу. А потім приїдуть мої старші брати й зариють тебе в землю!» — спливли у пам’яті слова напарниці, і мені раптом стало все ясно.

«Я сицилійка, і зі мною краще не зв’язуватися. Можеш повірити мені на слово!» — тепер і я був готовий повірити у все, що завгодно.

— Патріціо! — я нарешті проковтнув салямі. — Що ти тоді сказав тій Шерон, що вона таки відстала від Франчески?

Патріціо тицьнув у зуби зубочистку й заклав руки за голову.

— Нічого. Просто в моїй машині був тазик і мішок із цементом. І вона це бачила.

* * *

Я сьогодні викладач у Авіакосмічній і інженерній академії. Тільки не треба сміятися. Це анітрохи не смішно. Навпаки, все це дуже сумно. Ну чого може навчити журналіст в Авіакосмічній академії?!

— Чому я?! — у повному відчаї питаю професора Рассела. — Чому не ви?! Ви ж викладаєте вже парканадцять років! Чому не Франческа, наш математичний геній? Чому не офіцер Баррел, який у цьому командному центрі знає всі п’ятдесят поколінь мишей на імена? Чому я, бідний і кривий бурят-монгол?!

— Бо вони захотіли саме тебе! — намагався викрутитися хитрий професор. — Хочемо, кажуть, Джорджіо, і все!

— А чому Франчесці зі мною не можна? Це ж після зміни!

— А хто зміну закриватиме? Звіти писатиме? — запротестувала напарниця, яка страшенно не любить публічної уваги. Колись, років чотирнадцять тому, Франческа намагалася звикнути до аудиторії, займаючись гімнастикою і виступаючи на змаганнях. Страх перед великими скупченнями людей зник, але любов до публічних виступів так і не з’явилася.

— Та які звіти?! Сьогодні понеділок і початок місяця!

— Я пророблятиму траєкторію підходу Cygnus!

— У нього старт аж у суботу, що ти там пророблятимеш? Ми ще нічого не знаємо!

Словом, мені дали зрозуміти, що я мушу розгрібати все це сам. А ви не знаєте, що це таке. О-о-о! Це не ті школярі, до яких прийшов, наговорив сім мішків гречаної вовни, вони поколупалися в носі, а на фразу «Чи є в когось запитання?» відповіли тільки тупотінням ніг у коридорі.

Ні. Ці діти — зграя голодних гієн, вовків і тигрів! Вони рватимуть вас, тобто мене, на шматки, апетитно чвакаючи і гурчачи із задоволення. Їм пообіцяли сьогодні живу забавку — цілого оператора ЦУП, і вони скористаються мною по повній програмі.

— А про що я говоритиму? — питаю в представника Академії. — Гадки не маю, про що розповідати. Я ж нічого не знаю!

— Ми вас представимо, ви розповісте про принцип роботи, а потім придумаєте якусь нештатну ситуацію і дасте дітям розрахувати диференс, похибку й axis-орієнтацію!

— Та ну. Ви серйозно?

— І оскільки це підлітки шістнадцяти-сімнадцяти років, обмежте їх у часі. Дайте їм, скажімо, півгодини на все.

— До речі, а чому я?!

— А нам вас порекомендував професор Рассел. Сказав, що ви легко знаходите з дітьми спільну мову…

Безсоромний брехун.

* * *

Скільки днів минуло з Геловіну? Тиждень. Рівно тиждень Франческа були тиха й спокійна, мов Потомак тихим липневим світанком.

Нічого не відбувалося. Ніщо не горіло, не падало, не приземлялося жіночкам у зачіску, не губилося й не застрягало. Але ж середа, правда? Ви забули, що в нас діється по середах? Гм. То я нагадаю — по середах у нас катастрофи і взагалі цілковитий Армагеддон. І, як завжди, Франческа до цього непричетна.

Під час другої перерви, перед самим ланчем, напарниця поїхала на сусідню заправку, де є магазинчик. Хвилин через п’ятнадцять, коли вже пора було вертатися до роботи, задзеленчав телефон (я поставив собі старомодний ринґтон). Натискаю піктограмку «відповідь» і чую стривожений голос напарниці:

— Джорджіо, у мене проблеми, зустрінь мене на КПП, швидко!

— А що, власне… — почав було я, але напарниця вже від’єдналася.

Накидаю

1 ... 39 40 41 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Володарка офіцерського жетона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Франческа. Володарка офіцерського жетона"