Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Наречена для дракона, Марія Люта 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречена для дракона, Марія Люта"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречена для дракона" автора Марія Люта. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 94
Перейти на сторінку:
Глава 13.1

- Ти в цьому підеш на побачення з королем Академії!? Ось у цьому!? - з перебільшеною трагічністю в голосі запитує Ребекка.

- Взагалі-то "ось це" - це форма нашого навчального закладу. Вже раз у ній ходила - і нічого, Франк залишився задоволений. До того ж мені все одно більше нічого одягнути.

- Давай я тобі свою сукню позичу. Зелена атласна має підійти, вона ж на пояску. Наша коричнева форма вбиває на тобі всі фарби. Приміряй, не пошкодуєш.

- Дякую, звичайно, але піду я все одно у формі. Я ж з Франком порвати хочу, а не закохати в себе. Мені ось більше спідня сорочка потрібна, адже моя змінна ... емм ... постраждала загалом, - я залилася червоним, і опустила погляд.

- А ось із цим проблема... В Академії нову складно дістати. Хіба що в Ріцу в  крамницю готової сукні на вихідних потрапити... Тоді уже завтра необхідно подати прохання і оформити перепустку.

Я зажурилася: непередбачені витрати вже почалися, а зараз лише початок триместру. Але діватись не було куди.

- Так, займусь. Гаразд, Бекка, я пішла. Ще з кинджалом хочу попрацювати, тож постараюсь скоро повернутися.

- Постарайся, бо ж ввечері почне діяти заклинання відтермінованого похмілля...

Ох, точно! Який жах. Вчора ми випили лише по келиху вина, не думаю, що похмілля буде серйозним, але краще все ж таки в цей момент бути вдома.

 

З Франком ми домовилися зустрітися біля фонтану у парку. Я планувала перепросити хлопця за те, що дарма морочила йому голову і пояснити, що я навряд чи зможу щось до нього відчути. Я вважала, що так буде правильно. Звісно, краще було зовсім не погоджуватися на це побачення, підкоряючись раптовому бажанню роздраконити Габріеля, але, що зроблено, те зроблено.

У вухах раптом зашуміло, і це точно не був шум фонтану. Я струснула головою - не допомогло, тільки зір трохи погіршився. Це було дивно, але чомусь мене зовсім не схвилювало. Навпаки - настрій покращився, навколишній світ став приязнішим, а погляди адептів добрішими. Захотілося веселитись, захотілося пригод.

Франка біля фонтану ще не було. Знічев'я я запустила у воду кілька камінчиків, а потім, як жвава гірська кізочка, застрибнула на огорожу - дуже тонку і хитку, треба зауважити.

- Анно, що ти виробляєш!? Упадеш! - почула стурбований голос Франка.

От зануда. Я піднялася навшпиньки, легко крутнулася навколо себе і впала-стрибнула в обійми хлопця. Проклятий Урх, а він таки красень! І навіщо я хотіла порвати з ним? Я невагомо, майже не торкаючись, чмокнула Франка в щоку.

- Анна? Та що з тобою таке!? - а сам усміхається, задоволений.

- Все гаразд, - відмахнулася я і взяла хлопця за руку, відводячи на усамітнену алею.

- Ти п'яна? - Франк посміхнувся і нахилився до мене. - Ні, алкоголем не пахне...

- Пішли, я покажу тобі одне місце, де я часто ховалась від усіх, щоб спокійно вчитися. Але тільки пообіцяй, що нікому про нього не розповіси і на побачення сюди своїх панночок водити не будеш.

 

Іти довелося недовго. Незабаром ми завернули на ледве видну, припорошену опалим листям стежку - таку й не помітиш, якщо не знаєш точно, де вона. Сміючись, подолали густі колючі чагарники шипшини, і опинилися на невеликій, затишній галявині, оточеній з трьох боків лісом, а з четвертого - кам'яною огорожею Академії.

- Тут так гарно, спокійно...

Але хлопець жадав аж ніяк не спокою. Він різко розвернув мене до себе і жадібно вп'явся ротом у мої губи.

У мене ж запаморочилася голова... Ні, не від почуттів і пристрасті,  а від різкого повороту. Було відчуття, що я вже зупинилася, а дерева, галявина та паркан все ще танцюють хоровод. І тільки коли дивна круговерть вщухла, я усвідомила, що мене зараз цілують...

Це було... мокро. І лоскітно.

Я хихикнула, вся ситуація здавалася безглуздою та смішною.

А куди це зібралися руки Франка? Я відштовхнула хлопця від себе. Точніше, спробувала відштовхнути - той був важким і непорушним, мов скеля.

- Анно, - хрипко поцікавився Моргенштайн, - щось не так?

Десь на задвірках моєї свідомості ще блукала думка, що взагалі-то все не так, все ненормально, незграбно, і зовсім не приємно. З Габріелем було зовсім інакше, я навіть не замислювалася, що мені робити, все відбувалося природно, саме собою.

Але це так складно пояснити, а язик чомусь такий важкий і неоковирний...

- Припини, - це все, що я спромоглася відповісти, дурнувато хихикаючи і слабо упираючись руками в грудну клітку хлопця.

- Але Анно, я так довго цього чекав! - і Франк знову спробував мене поцілувати. - Ти ж сама мене запросила сюди!

- Не треба, Франку, досить! Я не хочу, - я вже почала трішки скиглити. Усі мої легкість і відчайдушність кудись зникли, а тіло ж наче налилось свинцем.

Мій слабкий протест зовсім не вплинув на Моргенштайна.

- Хіба не ясно, що дівчина сказала "досить"? - раптом пролунав з-за спини грізний голос Габріеля. - Щезни, Франку, поки цілий.

- Ректор Габріель, - хлопець виглядав збентеженим, - ви ж самі просили мене...

- Я не казав примушувати Анну силоміць. Пішов геть!

Франк миттю випарувався. Я ж обернулась і натрапила на нищівний погляд Габріеля. Не вразилась: мій інстинкт самозбереження зараз, схоже, спав. Я була рада бачити чоловіка і тому усміхалася. Аби ось ще повіки не були б такими важелезними.

- Адептко Чаус, поясніть, що тут відбувається! Ти  п'яна!?

- Очевидно, так воно і є, - підтвердила з усією доступною мені зараз серйозністю і прийняла упор лежачи. Адже Ректор за будь-який прокол мене змушує відтискатись...

- Анно, ти що робиш?

Я важко підвела немов чавунну голову і з задоволенням подивилася на збитого з пантелику Ректора. Чоловік виглядав зовсім розгубленим: здавалося, армія драконів у нього викликала б менше проблем, ніж одна п'яна я.

- Відтиск... а... юсь...- прокряхтіла я, намагаючись зробити віджимання, але знесилено завалилася на землю - таку м'яку, мм, як ліжко з ароматним матрацом... І я прикрила очі - всього на одну секундочку, - не в змозі більше виносити тяжкості повік.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 39 40 41 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена для дракона, Марія Люта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречена для дракона, Марія Люта"