Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

Аліна.

      Ілля поглянув з-під лоба на мене з Артом і покрокував до бару. Може пощастить і я його цього вечора більше не побачу?

     Коли ми повернулися до нашого столику, Ніка там про щось гомоніла з Поліною.

- Піду причепурю носика! Полю, ти зі мною? 

       І вони вдвох зникли з мого поля зору. 

      Зробила декілька ковтків прохолодної Піна колади. В клубі занадто голосно грала музика, та ще й галасливі відвідувачі, тож Арт обмежився лише спостереженням за мною, зручно вмостившись навпроти. 

      Якось довго немає Ніки. Чи не сталося бува чогось. Та ось на мій телефон прийшло сповіщення від сестрички.

      “Аля, виходь надвір! Тільки сама!” , - прочитала.

       Дивно якось!

- Ніка кличе, відійду на хвильку! - Кричу Арту, щоб той почув.

- Можна з тобою?

- Ні! Тут зачекай! Я швидко! 

- Добре!

      По його обличчю розумію, що відпускати мене саму зовсім не хоче, але погоджується. Тож я почимчикувала до виходу.

       Вийшла на поріг. Одразу відчулася літня спека хоч вже майже північ, яка особливо відчутна після прохолоди кондиціонера в приміщенні. Тиша. Десь вдалечині мерехтить самотній ліхтар. Охоронців на вході вже немає. Напевно після дванадцятої не так пильно слідкують за тими хто намагається потрапити до клубу.

- Привіт! - Почувся грубий голос Іллі. - Відійдемо?

- Навіщо! Я нікуди не хочу з тобою йти! - Спробувала відчинити двері, та він їх зачинив ногою й грубо потягнув мене за собою в бік будівлі.

- Відпусти негайно! - Що він взагалі собі дозволяє?

- Та ладно! Не парся! Я нічого тобі не зроблю! Просто поговоримо!

- Про що мені з тобою говорити? - Запитала роздратовано.

- Розкажи, як занапастила нашу любов! - Вигукнув той, язик його явно заплітався від добрячої дози алкоголю.

- Ти в своєму розумі, Іллє? Я занапастила?

- Ти втекла! - Його обличчя скривилося.

- Я втекла після твоєї зради з моєю ж найліпшою подругою!

- А то була перевірка! Наскільки я тобі потрібен!

- Ну то перевіряй далі! - Спробувала обійти його, та він увесь час перетинав мені дорогу.

      Таким Іллю не бачила ніколи. Невже стільки часу приховував свою справжню бридку сутність.

- Звичайно! Розпушила хвоста! Підчипила якогось бугая! Та він ніколи тебе не буде кохати так як я!

- І слава Богу! - Вигукнула. - Відійди.

- Я жалкую! Чуєш! Що все так сталося! Як побачив тебе знову увесь час думаю про тебе. - Він змінив тактику й почав говорити тихіше, зрозумівши що натиском нічого не досягне.  А колись його голос діяв. Та здається це було в минулому житті. - І все ще кохаю тебе! Йди до мене!

- Відпусти мене. - Намагаюся вирватися з його досить міцних обіймів. Його слизькі та холодні губи впилися в мою щоку бо я встигла вчасно відвернутися.

      Арт.

      Щойно лишився сам, як на горизонті одразу намалювалася Поліна.

- Я лишила тут свій келих! - Вона сіла навпроти й почала повільно пити, накручуючи на палець прядку свого довгого темного волосся. - Шкода, що такий крутий хлопець нудьгує. Може потанцюємо?

- Ні! Дякую! 

      Що це за…? Перше, що промайнуло в голові - дівчата влаштували перевірку, підмовили Поліну. Та якось це все досить по дитячому. 

- Даремно! Погоджуйся! Все-одно Алька скоро не повернеться, вона зараз з колишнім! Може якраз миряться! - Вона хижо посміхнулася.

      Що в дідька вона зараз верзе? З якого дива колишній? Та вона п’ятами накивала, щоб лишень бо не перебувати з ним в одному місті! Якусь нісенітницю морозить ця краля!

- Де вона? - Гримаю, що ті хто був поряд починають озиратися, та Поліна мовчить немов води в рота набрала.

- Я бачила Аля йшла на вулицю, - пропищала якась дівуля з натовпу. Добре, що тут є хоч одна порядна людина.

       Швидко крокую у бік виходу. Вискочив на поріг клубу й огледівся. 

       Ах ти ж! Дарма ти Іллюшо це зробив! Ой дарма…

- Відпусти дівчину! - Рикнув і у три кроки порівнявся з ними.

- А чому це якийсь заїжджий мажорчик буде тут керувати? - З темряви вийшло чотири мужики, у одного бейсбольна битка, у іншого ніж, лезо якого поблискувало у тьмяному світлі ліхтаря. - Іллюха, що за фраєрок? Може навчити поважати місцевих?

- Ага! провчіть його! Доки я навчу поваги свою колишню! Думала втікла так легко!? Ні мила, ти ще маєш гарненько попрацювати! - Цей Ілля схопив Аліну, накрутивши її довге волосся на свій кулак. 

     От і вечір перестав бути нудним. Час пригадати боксерську школу. Розім’яв кісточки на руках, стиснув кулаки. За мить почнеться…