Читати книгу - "Марія Антуанетта"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одразу почалися різні громадські церемонії. У церквах співали «Те deum», парламент послав свої вітання, архієпископ Паризький молився за щасливий перебіг вагітності, з нечуваною дбайливістю добирали мамку для майбутнього королятка, наготували сотні тисяч ліврів для злидарів. Усі навколо ревно перейнялися великою подією, найдужче, мабуть, повитуха, адже для неї ці пологи були своєрідною азартною грою: якби народився спадкоємець, їй усміхнулася б пенсія в сорок тисяч ліврів, а якби принцеса, дали б тільки десять тисяч. Двір просто знемагав від нетерплячки, чекаючи давно не баченого видовиська, адже сторіччями освячені звичаї робили пологи французької королеви аж ніяк не приватною справою: за прадавніми приписами мають бути присутні всі родичі, її муки має бачити цілий двір. Усі члени королівської родини, а також цілий гурт найвищих достойників мали право бути під час пологів у кімнаті породіллі, і, звичайно, ніхто з них навіть гадки не мав зректися такого дикунського й небезпечного для здоров’я матері й дитини привілею. З усіх провінцій, із найдальших замків наїздили цікаві, в крихітному містечку Версалі заселили й найменші мансарди; внаслідок величезного скупчення люду втричі піднялися ціни на харчі. Та непроханих гостей королева довгенько примушує чекати на виставу. Нарешті вночі 18 грудня у палаці закалатав дзвін, почалися потуги. Першою в кімнату породіллі зайшла пані Ламбаль, за нею збуджені фрейліни. О третій годині попрокидалися король, герцоги й герцогині; пажі й охоронці посідали на коней і шаленим чвалом помчали в Париж і Сен-Клу, аби вчасно прибули всі, хто має хоч краплю королівської крові, — бракувало тільки дзвону на сполох і тривожних гарматних пострілів.
Придворний лікар гучно проголосив, що в королеви вже почалися пологи, і за кілька хвилин усе те шляхетне збіговисько ввалилося й збилось у тісній кімнаті, а потім, дивлячись, хто вищий, хто нижчий, порозсідалося круг ліжка у фотелях. Хто не мав собі місця спереду, той навіть видирався на лаву чи стілець, аби, боронь боже, не пропустити ні судоми, ні стогону змученої жінки. Від віддиху майже півсотні люду та гострого запаху оцту й есенцій повітря в закритім покої ставало дедалі важчим і задушнішим. Та ніхто не відчинив вікна, жоден не покинув свого місця, і прилюдні тортури тривали цілих сім годин, аж поки о пів на дванадцяту опівдні Марія Антуанетта породила дитину — і який же жаль! — дочку. Королятко шанобливо понесли до сусіднього покою, щоб скупати й одразу віддати в руки гувернантки; перейнявшись гордощами, король рушив услід, аби помилуватися пізнім виплодом своїх стегон, за ним, як завжди, з цікавістю попхався цілий двір — аж тут голосно звеліла повитуха: «Повітря й гарячої води! Треба пустити кров». В королеви раптом ударила в голову кров, вона зомліла, напівзадушена заразливим повітрям і, мабуть, виснажена зусиллям притамувати свій біль перед очима півсотні цікавих глядачів, — вона захарчала й нерухомо простерлась на подушках. Усі сполошилися, король власноруч розчахнув вікно, кожен безтямно заметушився. Та гарячої води не було й не було — про всі ті середньовічні церемонії при народинах лакузи подумали, а про звичайний у таких випадках засіб — ні: окропу наготові не було. Тож хірург наважився пустити кров без усяких готувань. З розкритої вени на нозі порснула цівка крові — й дивіться: королева розплющила очі, життя врятоване. Тепер забуяли нестримні веселощі, люди обіймалися, плакали від радощів, а дзвони розносили втішну вістку по всій країні.
Жіночі муки скінчилися, почалось материнське щастя. Хоча радість усе ж неповна й замість ста одного вітального пострілу, які б гриміли, коли б народився спадкоємець трону, гармати на честь принцеси гримнули лише двадцять один раз, однак у Версалі й Парижі всі тішилися. Розіслали гінців в усі європейські держави, по всій країні роздавали милостиню, з тюрем і боргових ям позвільняли в’язнів, коштом короля повбирали в нове двісті юних заручених, обвінчали їх і дали їм посаг. Коли королева підвелася з ліжка породіллі й подалась у собор Матері Божої Паризької, там уже чекала, сяючи щастям, сотня молодих подружжів — міністр поліції зумисне підібрав вельми гарненькі — й палко привітала свою доброчинницю. Для паризького люду палили феєрверки і святкові вогні, дзюрчали водограйчики вина, роздавали хліб і печеню, відкрили доступ у театр Comédie Française; вуглярі посіли ложу короля, риботорговки — королеви, хай хоч раз потішаться злидарі. Здається, ніби всюди добро й щастя; ставши батьком, Людовік XVI тепер може бути веселим упевненим чоловіком, а Марія Антуанетта, ставши матір’ю, — щасливою, поважною і статечною жінкою: незмірну перешкоду подолано, шлюб уже певний і міцний. Можуть радіти батьки, двір і ціла країна — і вони справді буйно тішаться на святах і врочистостях.
І тільки одна людина трохи невдоволена: Марія Терезія. Завдяки цій онуці становище її улюбленої дитини ніби й поліпшилось, але й далі не досить міцне. Як імператриця й політик, вона попри приватне родинне щастя передусім невпинно думає про збереження династії. «Нам безумовно потрібен дофін, спадкоємець трону». Мов літанію, вона повторює дочці засторогу нізащо не лягати «lit à part», здолати легковажність. Коли знову місяць за місяцем минав без вагітності, вона просто розгнівалась на те, як кепсько використовує свої шлюбні ночі Марія Антуанетта. «Король рано вкладається, рано прокидається, королева робить усе
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марія Антуанетта», після закриття браузера.