Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Аліса

Він не був ніжним. Поцілунок уособлював в собі все те, що ми намагались тримати в собі, все що ми таємно бажали, але не насмілювались сказати. Зараз — воно вирвалось на волю. Ми були як зголоднілі звірі, пожираючи один одного. Відпустивши його сорочку, яку міцно стискала до цього, я запустила руку в м’яке волосся Давида, і згадала як інколи хотіла доторкнутись до нього. Давид, з кожною секундою, все вимогливіше й палкіше цілував мене. Я намагалась слідувати його темпу, і так само палко відповідати на поцілунок.

Коли в голові запаморочилось, я спробувала не помітно вдихнути повітря. Але Давид скористався моментом, і поглибив поцілунок. Його руки опустились на мою талію, і він підняв мене в повітря. Я інтуїтивно обняла його ногами за пояс, і притиснулась ще ближче. Я не стрималась і з мене вирвався тихий стогін.

Я не впізнавала себе. Це ніби був сон, від якого я не хотіла просинатись. Моя спина була притиснутою до дверей, Давидові руки обхопили мої стегна. В мене було передчуття, що це тільки початок. Але воно розвіялось, коли Давид відсторонився. Він нахилився своїм чолом до мого, притискаючись.

— Ти як? — запитав він, важко дихаючи.

Я зробила легкий вдих через ніс, щоб внормувати своє дихання. В той момент в мене було так багато думок, але я змогла з себе випустити тільки тихе:

— В порядку.

Він зробив крок назад, і я зістрибнула на підлогу. Мої ноги відчувались немов ватяні, і коли я трохи похитнулась чоловік однією рукою схопив мене та притягнув на себе.

Я підняла свій погляд до його обличчя, і  здивувалася, побачивши які в нього потемнілі очі.

— Ти точно в порядку?

— Ага. — схвильовано відповіла я. —  Просто в голові запаморочилось, але зараз все добре.

Він кивнув, і забрав свою руку. Коли він це зробив, я відчула холод у тому місці де недавно він торкався мене.

— Я трохи зіпсувала твою сорочку, — сказала я, кинувши поглядом на пом’яті складки, до яких була причетна.

— В мене є запасна.

На декілька секунд між нами запала тиша. Ми все ще дивились одне одному в очі, і ніхто з нас не насмілювався розірвати контакт. Але в мить пройшло усвідомлення, що ми в офісі, і я першою відвела погляд. Я прочистила горло.

— Ем-м… Я піду?

Я вказала на двері.

— Можеш йти. Ввечері поговоримо про те що між нами щойно сталося, гаразд?

— Так.

Я швидко обернулась, і потягнулась до ключа, щоб відімкнути двері. Схоже, в мене занадто тремтіли руки, бо я не могла відімкнути. Позаду почула, як Давид зітхнув, а в наступну секунду його рука накрила мою. За мить я почула як знову клацає замок, і відчиняються двері.

Я поспішно вилетіла з його кабінету та залетіла до вбиральні. Мені пощастило що я нікого не зустріла доки йшла сюди. Адже мені було б соромно, якби хтось побачив, те що я зараз бачила у дзеркалі : розпухлі губи, які ще до тепер пульсували; деякі пасма волосся вибились із пучка, якого я так старанно робила вранці.

Я заправила свою бежеву сорочку та провела руками по чорних брюках. В цей момент я відчувала полегшення, що саме так все відбулось. Але я знала, що все може змінитись після нашої розмови ввечері…

Коли годинник показав восьму, я вийшла зі своєї кімнати та спустилась вниз. Я була схвильованою, адже не знала, чого мені чекати. Давида не було ще в будинку, але я вирішила зачекати його у вітальні.

 Деякий час я міряла кроками кімнату, чекаючи коли почую звук дверей. Я глянула на стіну на якій висів годинник — була дев’ята. Вже годину я тут сиджу, чекаючи його.

Я зітхнула та сіла на диван, зчепивши руки разом. Мій погляд зупинився на моїй короткій сукні. Я не мала на меті чогось конкретного одягаючи цю сукню. Вона мені просто подобалась, і я вирішила не відмовляти собі й одягти її.

Після ще декількох очікувань, відчула як мої повіки почали важчати. Мені потрібно дочекатись його, він може прийти з хвилини на хвилину.

«Але нічого не станеться, коли я на хвильку заплющу очі», — подумала я.

Мої думки остаточно підтвердились, коли мої повіки поважчали та я на мить заплющила очі.

Давид

В цей час я мав бути з Алісою, а натомість розбираюсь з документами, які ніяк не закінчуються. В офісі в цей час нікого не було, як і завжди, коли я затримувався. Я ніколи не дратувався через те що повинен затримуватись, бо знав що це потрібне для росту фірми. Але зараз це злило.

Розібравшись з останнім документом, я швидко поправив своє робоче місце, яке було мені як другим домом, і вийшов з кабінету. Мої кроки відбивались луною у тиші офісу.

Коли я зайшов у передпокій у будинку було дуже тихо. Я вирішив одразу йти до її кімнати. Але проходячи повз вітальню зупинився. Серце мені підказало зайти туди. Я іноді вірив у підказки всесвіту, але не думав, що зараз це також спрацює.

Коли я підійшов ближче побачив, що вона заснула. Я міцно стиснув щелепи. Вона бляха чекала мене. А я не зміг прийти швидше.