Читати книгу - "Дівчина на одну ніч, Ірина Романовська"

— Вітаю, вагітність шість із половиною тижнів.

Вітаю? Я не відчула нічого, що могло б відповідати цьому слову. Вітаю. Наче це щось, чому я мушу радіти. Але я не була рада. Я була в паніці. Я й зараз у паніці. Навіть більше, ніж тоді.

Шість із половиною тижнів вагітності.

Моєї вагітності.

Я, як і раніше, не вірю, що це слово до мене має відношення. Здається, воно зовсім мені не пасує. Воно з чужого життя, не з мого. Я ніби до якогось дурного сценарію потрапила і раптово виявилася головною героїнею.

І все ж… нова людина в мені вже існує. Я намагаюся не думати про те, наскільки це безглуздо звучить — адже вона ще розміром із горошинку, як сказала та сама лікарка.

Горошинка. Як щось таке маленьке може бути таким важливим?

Я повільно підіймаю руку і кладу її на живіт. Не на всю долоню — лише пальці, ледве торкаючись. Бо боюся потривожити те, що там усередині.

Завмираю. Не можу змусити себе сильніше натиснути. Новий стан відверто мене лякає.

Горошинка в мені вже є. Це не просто симптом, ні отруєння, ні затримка чи збитий цикл. Це реальна, жива людина, яка зростає всередині мене прямо зараз.

Знову обличчя Максима виринає перед очима. Як би він на неї відреагував? Страшно навіть уявити. Він, можливо, вже про мене забув — в той час, як я тут, одна, дивлюся в стелю і не знаю, як жити далі. З чого розпочати. Як сказати про все бабусі? Як розповісти про вагітність Максимові? Якщо все ж таки вдасться його знайти.

Знову торкаюся живота, трохи сильніше, але швидко відсмикую руку, ніби обпеклася. Я все ще боюсь цієї крихітної горошинки, бо вона вже почала змінювати все навколо.