Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

Глава 15. Кажи правду Келі 

– Яка в біса наречена?! – Кидаю подушку в чоловіка, що стоїть по інший бік дивану. – Ти чим взагалі думав, коли казав це? 

– Келі, я не думав, що ти так сильно будеш злитись! – Граємо в наздоганялки по колу. – Та і хіба ти проти мені допомогти? 

– А не маю бути?

– А я хіба не подобаюся тобі? – Самовпевнений. – Чому ти так категорична? 

Невже все було настільки очевидно, що він відразу здогадався про мої почуття? 

– Адам, навіть якщо ти і подобаєшся мені, то це на дає тобі право вирішувати все за мене! Потрібно було хоча б зі мною обговорити цю брехню про наречену! 

– У мене не було часу на розмови, ти бачила, що діяти потрібно було швидко! – Перестрибую через диван і хапаю його за барки. – Тихіше, Келі, давай без рук.. Будь ласка? 

– Ти розумієш, що ти наробив? 

– Нічого поганого не сталося.

– Не сталося? Адам, тепер у всіх новинах буде наша фотографія! Всі дізнаються про твоє “майбутнє весілля”! – Показую уявні лапки у повітрі. 

– Келі, ти так говориш ніби ти втікачка і тобі не можна  “світитися” у новинах. 

Замовкаю. Як мені сказати, що тепер він і його родина також будуть в небезпеці через мого батька? Якщо цей козел побачить новини, де буцімто я наречена винного олігарха, тоді і уявляти не треба, що станеться. Вони стануть його новою “жертвою” для вимагання грошей. І тепер, якщо я вб'ю батька і буду тікати, то я не буду просто зниклою Келі Шерідан. Я буду зниклою нареченою Адама Чандлера. 

– Ти чому мовчиш? – Відпускаю його. – Я пожартував про втікачку, а ти стала такою серйозною.. Келі, що ти приховуєш? 

– Не лізь у мої справи. – Забираю сумку і йду до дверей. Потрібно ретельно все обдумати. 

– Келі, що відбувається? 

– Побачимося на роботі. – Виходжу з його будинку і грюкаю дверима. 

Вдома я ще довго не могла заспокоїтися і тверезо мислити. Адам буквально зробив так, що я не можу тепер зникнути. Якого біса? Краще б я не йшла не цей дурнуватий бал, собі тільки гірше зробила. Знявши сукню я обережно повісила її на вішак – завтра віддам Адаму. Все ж таки вона дуже гарна, у моєму стилі.

Вбити батька просто так не вдасться, потрібно оцінити всі ризики, а потім вже діяти. Найближчий час за нами будуть спостерігати ЗМІ – це очевидно. Мобільний розвивається від дзвінків. Трейсі. 

– Келі, якого біса?! – Агресивно. – Я вже хотіла їхати до твого будинку! 

– Не кричи, я сама не в захваті від цієї ситуації. 

– Наречена Адама? – Досі кричить. – Ти божевільна? 

– Це він божевільний, а я лише не змогла нічого сказати, щоб не зашкодити його бізнесу! – Випалює на одному подиху. 

– Вибач, я не хотіла кричати на тебе… Просто все сталося так неочікувано, я і подумала, що ти приховала від мене стосунки з Адамом. 

– Ніяких стосунків немає, це все через його батька. 

– В якому сенсі? 

– Він почав говорити про наречену і Адаму довелося діяти швидко, бо інакше, це була б вже четверта наречена, яку його батько “нав'язує” йому. 

– Все ж таки він не мав права казати, що ти його наречена! – Протестує Трейсі і я посміхаюся. Вона завжди на моєму боці. 

Дівчина буде дуже зла на мене, якщо я все ж таки зникну й нічого не скажу їй, та я не хочу наражати єдину близьку людину на небезпеку. Поліція почне розслідувати вбивство Метью Шерідана, вийде на мене, а мене немає. Безслідно зникла. Почнуть шукати мій круг спілкування, в результаті вийдуть на Даніеля та Трейсі, а тепер ще й на Чандлерів. Я нікому не хочу нашкодити, тож ніхто не має знати про мої плани. 

♡♡♡

На роботу я приїхала за десять хвилин до восьмої і офіс вже був відкритий. Адам приїхав раніше мене на роботу, як цікаво. 

Не поспішаючи я ввімкнула комп'ютер і пішла зробити собі каву. 

– Кхм, – озираюсь. – Добрий ранок. 

У руках Адам тримає букет полуниці в шоколаді. 

– Що це? 

– Це мої вибачення за те, що назвав тебе своєю нареченою. – Підходить до мене. – Не хотів облажатися з квітами, тому купив їстівний букет. 

– Адам, я вдячна, але цим букетом ситуацію не виправити, – забираю букет. – Каву будеш? 

– Я не розумію, чому ти так реагуєш… Келі, давай поговоримо відверто? 

– Відверто? Про що нам говорити відверто? – Адам щось підозрює і він знає про пістолет. 

– Що відбувається? Чому ти така? Навіщо тобі зброя? .. Ти хочеш когось вбити? 

– Вбити? – Нервово сміюся. – Не вигадуй. Це життя, а не якийсь низькобюджетний серіал. 

– Мені не подобається твоя брехня, – підходить ближче. – Кажи правду, Келі. 

– Яку в біса правду? – Хочу відійти, та Адам зупиняє мене. – Відпусти. 

– Скажи правду. 

– Яку правду? Я все сказала. 

– Ти нічого не сказала. Почала жартувати про серіал… Що відбувається? – Дивиться мені в очі. – Дозволь мені допомогти тобі.

– Мені не потрібна допомога, – наступаю йому на ногу і встигаю вирватися. – Давай працювати, Адам. 

– Це ще не кінець розмови! 

Йде до свого кабінету і я розумію, що конкретно влипла. Адам не такий дурний, як я могла подумати. Розказувати йому про батька я не планую, потрібно викручуватися по-іншому. Але як? 

До обіду я не бачила Адама, він сидів у кабінеті й нікуди не виходив, навіть жодного разу не попросив принести каву, а це на нього не схоже. Хоча, можливо навіть краще, що я не бачила його, враховуючи його цікавість до моїх особистих справ. 

Завібрував мій телефон. Телефонували з лікарні. Якусь мить я вагалася чи варто відповідати, але все ж таки відповіла: 

– Слухаю. 

– Вітаю, це знову з лікарні вас турбують, – в неї нервово збуджений голос. 

– Щось з батьком? 

– Я розповіла йому, що ви приходили до лікарні і він попросив вас ще раз прийти.