Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

– Ні. 

– Але ж він ваш батько. 

– Слухайте, мій батько жахлива людина! Я не хочу мати з ним нічого спільного. 

– Келі, люди змінюються. 

Мені стає смішно. Вона не знає, що він вбивця, який навіть не відчув провину за вбивство жінки, яку колись кохав. 

– Ні, люди не змінюються… Вони просто починають краще брехати. 

– Все ж таки..

– Не дзвоніть мені більше. – Перебиваю жінку. – Тільки якщо він помре, тоді можете подзвонити. 

– Це жорстоко.

– Я знаю, – завершую виклик. 

Еріка не заслуговувала такої смерті. Вона була чудової жінкою, яка могла досягти успіху у випіканні хлібу, відкрила б свій магазинчик і жила б багато років. Та мій батько, цей чоловік, нахабно забрав її життя. 

Адам вийшов з кабінету вперше за пів дня. Він мав втомлений вигляд. 

– Зроби будь ласка каву, – дивиться на мене, – З вершками. 

– Дві хвилини і я принесу. – Зникає за дверима. 

Я дивилася на букет, що подарував Адам і не могла позбутися думки, що я жахлива людина. Я роблю боляче всім людям, що наближаються до мене, але ж це тільки через те, що я хочу захистити їх. 

Стукаю в двері перед тим, як увійти. 

– Твоя кава, – проходжу всередину і тільки потім чую, як двері зачиняються на ключ. – Що ти робиш? 

– Нам потрібно поговорити, Келі. – Залишаю горнятко з кавою на столі і йду до дверей. 

– Випусти! 

Адам з легкістю піднімає мене на руки і садить на диван. Його руки опиняються по обидві сторони від мене. 

– Адам..

– Ми поговоримо і я відпущу тебе, – вимовляє кожне слово повільно й чітко. 

– Про що ти так хочеш поговорити? 

– Я не хочу втратити тебе, тож розкажи мені все, що відбувається у твоєму житті.

– Адам, ти лише мій бос, я не повинна.. – Цілує мене і майже відразу відсторонюється. – Що це ти робиш?

– Я досі схожий лише на твого боса? – Ковтаю в'язку слину. – Келі, ти для мене більше, ніж просто помічниця..

– Я не можу..

– Будь ласка… Дозволь мені допомогти тобі. 

– Не можу. Я не можу ризикувати. 

– Келі.. – Обіймаю чоловіка за шию і цілую. 

Я жахлива людина. Але так буде краще для всіх. Адам хотів припинити поцілунок, та я тільки поглиблювала його, бо це єдиний спосіб припинити цю розмову. Рука чоловіка опиняється під моєю кофтою і я відчуваю сиротинці. 

– Келі, це не..

– Я хочу тебе. – Дуже. Але краще б це було не при таких обставинах. 

– Якщо ти думаєш, що я не розумію чому ти це робиш, то ти помиляєшься. – Дивиться мені в очі. 

– Зупинимося? 

– Ні. 

Дістає пульт зі столу і натискає кнопку, щоб опустити жалюзі. Кабінет окутує темрява, але ми чудово можемо бачити один одного. 

Нахиляється і цілує мене в шию. Я відчуваю його гаряче дихання на шкірі, вологі поцілунки й не можу стримати стогін. Адам знімає з себе сорочку і я торкаюсь його тіла. Гарячого і до біса сексуального тіла. Хотіла б я, щоб все було не так. Але на жаль, це наш перший і останній раз такої близькості, тож я намагалася запам'ятати кожний момент. 

– В тебе є презерватив? – На силу змушую себе перервати приємності. 

– Так, зачекай. – Адам встає з мене і йде до столу. 

Це мій шанс. Потрібно діяти швидко і впевнено. Я маю лише один шанс. 

– Келі, ти чого? – Адам повертається до мене обличчям. 

– Мені шкода, – різко ступаю вперед і з усією сили б'ю ребром долоні прямо в його шию. 

Точніше у сонну артерію. Адам відсахнувся, його очі розширилися. За секунду його ноги підкосилися, і він важко впав на підлогу. Я встигла спіймати його перш, ніж голова вдаряється об підлогу. На очі навернулися сльози. 

– Мені справді дуже шкода Адам, але це для твоєї безпеки. – Остаточно втрачає свідомість і його руки падають на підлогу. 

Цілую чоловіка в лоб. Це наша остання зустріч. Одягаю назад свій одяг, знаходжу ключ від двері, відмикаю і вибігаю з офісу. Адам прийде до тями за декілька хвилин. 

Ловлю таксі і йду до будинку. Я хотіла вбити батька, а потім тікати, але зараз думаю, що мені краще втекти якомога швидше. Тоді я буду лише колишньою нареченою Адама і батько не зможе претендувати на гроші Чандлерів. Шкода, що цей козел залишиться живим, але з іншого боку я не стану вбивцею. Моє зникнення вирішить цю проблему. 

Вдома я дістала портфель і поспіхом почала складати речі. Багато брати не можна, буде важко носити з собою, тож я складаю найнеобхідніше. Телефон брати не можна, ховаю його у шухляду письмового стола і дістаю старенький з “чистою” СІМ-кою, а потім і фальшиві документи. Я давно почала готуватися до втечі, тож продумала всі варіанти. Також я взяла деякі продукти і воду. 

Змінивши офісний одяг на зручний спортивний костюм, я взяла портфель і вже хотіла вийти, та дещо мене зупинило. 

– Ну привіт, доню. – У коридорі стояв батько. На ньому лікарняний одяг. 

– Якого біса ти тут? 

– Бачу ти не дуже рада мене бачити. – Крокує до мене. – Чув ти приходила до лікарні…

– Хотіла побачити, як ти здохнеш, але ти живучий. – Сміється. 

– Ти досі не можеш пробачити мені вбивство мачухи? 

– Ні. Я не можу тобі пробачити вбивство Еріки. – Пальцями нащупую пістолет, що сховала під кофту. – Це різні речі.

– Справді? – Між нами залишається близько десяти кроків. – Кудись зібралася? 

– Яке тобі діло? 

– Я твій батько..

– В мене немає батька! – Хочеш підійти ближче та я дістаю пістолет і наставляю на нього. 

– Ого, яка іграшка, – зупиняється. – Ти хоч знаєш, як нею користуватися? 

Відводжу трохи в сторону, знімаю з запобіжника і натискаю на курок. Гучний звук пострілу змушує батька відсахнутися. 

– Тренувалася. – Направляю назад на нього. – І як бачиш не даремно. 

– Келі, ти чого так зла? – Піднімає руки догори. – Я взагалі-то прийшов тебе привітати..