Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

– Я до сім'ї Чандлерів не маю ніякого відношення, тож навіть не думай лізти до них! 

– А якже новини? 

– Це фальш. Мені заплатили за цю гру. 

– Зрозуміло, – робить ще крок до мене і я міцніше стискаю кольт в руках. – Можливо поговоримо без цієї штуки? 

– Ні. 

– Я хотів по хорошому. – Дістає ніж. – Опусти зброю.

– Смішно. Думаєш я не натисну на курок, щоб вбити тебе? 

– Перевіримо? – Посміхається. Він точно псих. 

За секунду робить різкий крок і роздається ще один постріл. Батько завмирає на місці, ніж вилітає з його рук. 

– То як? Перевірив? – Ногою відкидаю ніж під диван. 

– Як ти.. Сука..

– Сподіваюся на цей раз ти точно здохнеш! 

Одягаю кепку, а потім і капюшон поверх. 

– Келі..

Вибігаю з будинку і зіштовхуюсь з Адамом. Чорт. Його немає тут бути. Ховаю пістолет назад за спину. 

– Келі, я чув постріл. – Хочеш підійти. 

– Стій. – Зупиняється. – Я не шкодую про свій вчинок. 

Адам дивиться на мене і нічого не каже. Мені стає боляче від його погляду. Він засуджує мене. Збираюся з силами і оминаю чоловіка.

– Келі, – озираюся. – Вона нова, ніхто не буде її шукати. – Кидає мені ключі. 

– Дякую. 

– Це єдине, що я можу зробити для тебе. 

Стримую сльози. Вдячно киваю на прощання і сідаю в машину. Востаннє дивлюся на Адама, щоб запам'ятати його обличчя, а потім заводжу двигун і їду звідси. Подумки вибачаюся перед бабусею за те, що зробила таке у її будинку. Та вона пробачила б мені це. Я знаю. 

Через сім годин я вже була біля порту і сідала на вантажне судно. 

– Ім'я? – Зупиняє кремезний чоловік. 

– Луїза Айворі, – перевіряє паспорт.

– Піднімайся на борт. 

Ось і все. Келі Шерідан – більше не існує.