Читати книгу - "За межею обов’язку, Alina Pero"

Леся залишалася сидіти на місці, не в змозі відірвати погляд від Макса. Його слова вразили її до глибини душі. Вона відчувала, як її розум бореться з емоціями, і кожна клітинка її тіла сумнівалася в правильності того, що вона робить. Все, що вона думала раніше про нього, тепер здавалося туманним і невизначеним. Вона знала, що це не просто місія. Це щось більше, ніж робота. І зараз, сидячи тут, вона відчувала, як на її плечах зростає тягар невідомості.
Макс важко видихнув, зробивши паузу, перш ніж підвестися з місця.
— Давай я приготую нам поїсти, — сказав він, неначе нічого особливого не сталося.
Леся повільно встала, не знаючи, що відповісти. Вона все ще переживала його слова, але не могла піти. Відчуття, що вона залишиться, було сильніше.
— Давай, я допоможу, — сказала вона, намагаючись змінити атмосферу.
Вони працювали на кухні мовчки, іноді обмінюючись поглядами, але кожен із них був занурений у свої думки. Легкий запах страв, що готували, додавав вечору звичайності, якої їй так не вистачало останнім часом. Вони сіли за стіл, вечеря була простою, але смачною, і на мить здавалося, що вони обидва намагаються уникнути глибших розмов.
Після того, як їли, Леся відчула втому. Весь цей день був важким, сповненим емоцій і роздумів. Вони пішли до кімнати. Макс лягав на ліжко, і, хоча вони не говорили багато, між ними було щось таке, що утримувало їх поруч.
---
Рано вранці, коли Леся ще була в ліжку, її мобільний телефон задзвонив. Вона важко прокинулась, не одразу зрозумівши, що це. Глянувши на екран вона встала з ліжка і вибігла з  кімнати.
— Лесю, це майор Коршун, — почувся суворий голос з іншого боку. — Інформація, яку ти надала по Соболю, достатня для арешту. Завдання під прикриттям завершено. Ти можеш повертатися на роботу.
Її серце прискорилося. Вона вже знала, що це буде не просте рішення, але все одно відчувала важкий сумнів. Вона втягнула глибше повітря, намагаючись оговтатися.
— Зрозуміла, — тихо відповіла вона, злегка притискаючи телефон до вуха.
Майор продовжив:
— Збирайся і повертайся, скоро все буде в твоїх руках. Рішення, яке ти прийняла, було важливим.
Леся поклала телефон на стіл, її погляд був розгублений. Це означало кінець одного етапу, і невідомість щодо наступного. Тепер їй потрібно було вирішити, як діяти далі, адже все змінилося.
Леся стояла біля вікна, її очі були спрямовані в одне місце, але в думках — хаос. Вона ще не зовсім усвідомлювала, що сталося, і що тепер буде далі. Майор Коршун, хоч і говорив по-діловому, не залишав їй ні краплини сумніву: місія завершена, і її час тут сплив. Тепер вона повинна була повернутися до своєї реальності, залишити всі ці емоції позаду та продовжити роботу.
Але була одна річ, яку Леся не могла ігнорувати: Макс.
Вона ще пам'ятала його погляд в той момент, коли він розповідав про свою сім'ю. Його біль був таким живим, що їй ставало важко дихати, а серце відчувало біль разом з ним. Вона не могла стерти з пам'яті того, як він дивився на неї, ніби вперше в житті дозволяючи собі бути вразливим. Він не був звичайним чоловіком. Він був в'язнем власної помсти.
І все ж, вона розуміла, що її місія була завершена. Вона не могла залишитися тут, бо це означало порушити правила, які сама для себе встановила.
Макс ще спав у своїй кімнаті, і Леся не знала, як йому сказати про це. Він був таким складним, таким невизначеним. Вона не знала, чи зможе він зрозуміти її рішення.
Встаючи з ліжка, вона підходила до вікна. Сонце тільки починало підійматися, розфарбовуючи небо в ніжні відтінки рожевого та золотого. Здавалося, що весь світ зараз чекає на її наступний крок.
Крок до реальності.
Вона глибоко вдихнула і відчула, як вирішеність наповнює її. Можливо, ця місія і закінчилася, але її життя не завершене. Попереду була нова глава, і вона не могла дозволити своїм почуттям стати на заваді.
Пройшовши через коридор, Леся увійшла до кімнати Макса, де він ще спав. Він лежав на спині, його дихання було рівним і спокійним. Леся нахилилася і поцілувала його в лоб, намагаючись бути такою, якою вона була завжди: спокійною, рішучою і готовою до будь-яких змін.
Але в цей момент їй стало важко. Знову виникло питання: чи все це було правильним? Тоді, коли вона погоджувалася на цю місію, вона знала, що буде складно. Але те, що сталося між ними, було більше, ніж просто роботою. Це було щось глибше. Щось, чого вона не могла забути.
Леся тихо вийшла з кімнати і взяла свою сумку. Вона залишала все так, як було — без зайвих слів і питань. Вона не могла залишити Макса в темряві, але й не могла залишити свою роботу.
Коли вона вийшла з дому, на вулиці вже було світло. Весь світ здавався таким звичайним, таким непримітним. Як би вона не намагалася, вона не могла стерти з пам'яті його слова. Вони все ще лунили в її голові, і, хоча вона йшла далі, частина її залишалася з ним.