Читати книгу - "Дюна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Якщо я правильно розумію, за наші дистикости та ці плащі варто дякувати вам, — сказав Герцог.
— Сподіваюся, вони добре пасують, мілорде, — відказав Кайнс. — Їх виготовили фримени відповідно до розмірів, наданих вашим Галлеком.
— Ви сказали, що не візьмете нас у пустелю, якщо ми не одягнемо це вбрання, але мені цікаво — чому? — мовив Герцог. — Ми можемо добре запастися водою. Наміру бути відсутніми довго в нас нема, а ось прикриття з повітря є — ескорт, який ви бачите вгорі. Навряд чи нам доведеться йти на вимушену посадку.
Кайнс пильно розглядав насичену вологою шкіру Герцога. А тоді холодно мовив:
— На Арракісі ніколи не говорять про те, що буде. Лише про ймовірності.
Галлек напружився:
— До Герцога потрібно звертатися «мілорд» або «сір»!
Лето помахом руки попросив Галлека вгамуватися і сказав:
— Наші правила — нові тут, Ґурні. Потрібно пробачати.
— Як накажете, сір.
— Ми в боргу перед вами, докторе Кайнсе, — сказав Лето. — Цей одяг і турбота про нашу безпеку не будуть забуті.
Полові підсвідомо спала на думку цитата з О. К. Біблії, і він мовив:
— «Дар благословляє того, хто дарує».
Слова гучно пролунали в застиглому повітрі. Фрименські охоронці Кайнса, яких він лишив у тіні адміністративної будівлі, підскочили зі своїх місць і збентежено щось забурмотіли. Один вигукнув:
— Лісан аль-Гайб!
Кайнс повернувся, подав короткий, різкий знак охоронцям і відіслав їх назад. Вони повернулися на свої місця, а тоді, рушивши навколо будівлі, про щось гомоніли між собою.
— Дуже цікаво, — зауважив Лето.
Кайнс кинув важкий погляд на Герцога й Пола, а тоді мовив:
— Більшість аборигенів пустелі дуже забобонна. Не зважайте на них. Вони не завдадуть шкоди, — але сам він думав про слова з легенди: «Вони вітатимуть вас Священними Словами, і дари ваші будуть благословенні».
Думка Лето про Кайнса — частково заснована на короткому словесному звіті Хавата (дуже стриманому й підозрілому) — враз викристалізувалася: цей чоловік був фрименом. Кайнс прибув із фрименським ескортом, але не тільки тому, що фримени перевіряли своє нове право заходити в міста — певно, це почесна варта. Поведінка демонструвала, що Кайнс — гордовита, звикла до свободи людина, й лише власні підозри керують його манерами і язиком. Запитання Пола виявилося прямим і доцільним.
Кайнс став місцевим.
— Може, нам час рушати, сір? — запитав Галлек.
Герцог кивнув.
— Я полечу на власному ’топтері. Кайнс може сісти зі мною попереду, щоб спрямовувати мене. Ви з Полом розташуєтеся позаду.
— Будь ласка, одну хвилинку, — мовив Кайнс. — Якщо дозволите, сір, я маю перевірити безпеку ваших дистикостів.
Герцог почав було заперечувати, однак Кайнс наполягав:
— Я дбаю про власну шкуру, так само як і про вашу… мілорде. І я чудово знаю, чиє горло переріжуть, якщо з вами двома щось трапиться, доки я за вас відповідаю.
Герцог насупився, міркуючи: «Який делікатний момент! Якщо відмовлюся, ризикую образити його. А користь від цієї людини для мене може бути неоціненною. І все ж… пустити його в захищений моїм щитом простір, дозволити доторкнутися до мене людині, яку заледве знаю?»
Думки промчали крізь його свідомість й увінчалися важким рішенням:
— Ми у ваших руках, — сказав Герцог і ступив крок уперед, розстібаючи плащ. Він помітив, що Галлек напружено завмер, ставши навшпиньки, але не зрушив із місця. — І, якщо ваша ласка, — я був би вдячним за пояснення функціонування цього костюма від того, хто постійно живе з ним.
— Звісно, — сказав Кайнс. Він намацав на плечі під плащем застібки й продовжував говорити, оглядаючи костюм. — По суті, це мікросандвіч: високоефективний фільтр і теплообмінна система. — Він підтягнув плечові застібки. — До шкіри прилягає шпаристий шар. Піт проходить крізь нього, охолоджуючи все тіло… фактично звичайний процес випаровування. Два наступні шари… — Кайнс підтягнув нагрудний пасок — містять теплообмінні нитки та вловлювачі солі. Сіль відновлюється.
Герцог підняв руки:
— Дуже цікаво.
— Дихайте глибоко, — сказав Кайнс.
Герцог послухався.
Кайнс оглянув застібки під пахвами й підправив одну.
— Рухи тіла, особливо дихання, — сказав він, — а також деякі осмотичні дії забезпечують перекачування рідини, — він трішки послабив нагрудний пасок. — Відновлена вода потрапляє у водокишені, з яких ви п’єте її через трубку в затискачі на шиї.
Герцог повернув підборіддя вниз і поглянув на кінець трубки.
— Ефективно і зручно, — сказав він. — Чудова механіка.
Кайнс, ставши навколішки, перевірив застібки на ногах.
— Сеча і фекалії переробляються в стегнових підкладках, — сказав він і підвівся. Помацав, чи щільно костюм прилягає до шиї, підняв там сегментований клапан. — У відкритій пустелі на обличчя надягають цей фільтр, у ніздрі вставляють трубку й затички для щільнішого прилягання. Вдихаєте через ротовий фільтр, а видихаєте — через носову трубку. У справному фрименському дистикості ви втратите не більше, ніж ковток вологи на день — навіть якщо потрапите у Великий ерг[35].
— Ковток на день, — повторив Герцог.
Кайнс натиснув пальцем на підкладку на лобі й мовив:
— Вона може трішки натирати. Якщо мулятиме, скажіть. Я припасую її трохи щільніше.
— Дуже дякую, — сказав Герцог. Коли Кайнс відступив, Лето ворухнув плечима й збагнув, що костюм був припасований значно краще — щільніше і не муляв.
Кайнс повернувся до Пола.
— Тепер поглянемо на тебе, юначе.
«Гарний чоловік, але він має навчитися правильно до нас звертатися», — подумав Герцог.
Пол стояв нерухомо, доки Кайнс перевіряв костюм. Він почувався доволі дивно, одягаючи це брижасте гладке вбрання. Підсвідомо він точно знав, що ніколи раніше не вдягав дистикост. І все ж таки, коли він припасовував липучки під невмілим керівництвом Ґурні, кожен рух видавався природним, інстинктивним. Коли Пол затягнув пасок на грудях, щоб отримати максимум помпування під час дихання, то знав, що робить і чому. Коли він щільно затягнув застібки на шиї та лобі, то знав, що робить це, аби уникнути пухирів від тертя.
Кайнс випростався і зі здивованим виразом обличчя відступив назад.
— Ти вже одягав дистикост раніше? — запитав він.
— Це вперше.
— Тоді хтось припасував його для тебе?
— Ні.
— Твої пустельні черевики на литках підігнуті вниз. Хто підказав тобі зробити саме так?
— Мені… здалося, що це правильно.
— Так і є.
І Кайнс потер щоку, пригадуючи легенду: «Він знатиме шляхи ваші, неначе народився для них».
— Ми гаємо час, — сказав Герцог. Він махнув рукою ’топтеру, що чекав на них, і попрямував до нього, відповідаючи кивком на вітання охоронця. Він заліз усередину, пристебнув пасок безпеки, перевірив важелі керування й навігаційні прилади. Коли інші також опинилися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дюна», після закриття браузера.