Читати книгу - "Між світами, Ілля Попенко"

Декілька хвилин згодом хлопці повернулись до тьмяної лампи і сіли біля стінки. Артем, Діма та Ярік продовжили розмову, припускаючи, куди могли влучити ракети, а Наст розблокував телефон та, подивившись на екран, згадав про номер. Він зберіг його, але коли справа дійшла до підписування контакту, Наст сторопів. «Мати померлого військового? Ні, цього не буде в моєму телефоні… МПВ… хай буде краще так», – подумав він і зробив підпис.

Хлопці сиділи хвилин десять, а струсів землі почули вони у десять разів більше ніж зазвичай. Наприкінці, коли все закінчилось, і люди потроху стали йти нагору, військовий у формі, броні, шоломі та з автоматом на плечі підійшов до Артема та Яріка.

Він мовчки потиснув їм руки і вони так само мовчки потиснули у відповідь. Наст було вже хотів спитати звідки вони знайомі, але побачивши вираз обличчя Артема, передумав. Він був блідий. Ярік так само. Хлопці сіли знов на підлогу і дістали цигарки. Викуривши одну, вони підпалили другу, і тільки наприкінці другої Ярік нарешті вимовив:

– Це був Сергій Валерійович.. – він нервово ковтнув слину і закінчив, тушачи цигарку своїм гумовим капцем. – Він був у бронежилеті.