Читати книгу - "Sector C, Sancho Pansa"

Саня взяв усе, мигцем глянув у конверт і побачив картку з грошима.

 Дякую, — кивнув він, — передайте містеру Дювалю, що ми цінуємо його допомогу.

Чоловік нічого не відповів, лише ледь помітно нахилив голову і, не чекаючи нічого більше, зник у глибині будівлі. Саня раптом відчув на собі погляд. Він озирнувся. У високому панорамному вікні на другому поверсі стояв Лоран Дюваль. Його темні очі спокійно спостерігали за ними. А на обличчі грала легка усмішка — загадкова, невловима. Саня подивився на нього кілька секунд, потім також усміхнувся. У нього промайнула одна-єдина думка: “Може, все-таки все скінчилося?”. Він розвернувся і спокійно попрямував до машини. Відкривши двері, кинув конверт на переднє сидіння і втомлено потер обличчя.

 Ну що? — запитав Влад. — Куди далі?

Саня глибоко вдихнув. Він глянув на всіх — зморені, виснажені, але нарешті спокійні обличчя. Всі чекали на його відповідь. Він посміхнувся.

 Ми залишаємося тут ще на кілька днів. Відпочинемо. Розслабимось. Насолодимось Парижем.

Кілька секунд усі мовчали, осмислюючи почуте. А потім — вибухнули радістю. Маша загорлала першою, піднявши руки вгору.

 Нарешті! Я просто хочу прогулятися без страху, що мене застрелять!

Даша розсміялася і вдарила її в плече.

 Та ти й так завжди була найгучнішою!

Даня закинув голову на сидіння, видихнув і посміхнувся.

 Я не вірю, що це реально… просто Париж, просто життя…

Влад закрив очі і зітхнув.

 Я хочу нормальної кави, бо те, що ми пили останні тижні, — це лайно.

Макс схрестив руки на грудях і посміхнувся.

 Що ж, значить, будемо поводитися як туристи?  Авжеж! — підхопила Даша. — Я хочу в Лувр!  Я в Діснейленд! — вигукнула Маша.  Я просто хочу поспати, — пробурчав Влад.  А ти? — звернулася Даша до Саші.

Саня подивився у дзеркало заднього виду, де бачив усі їхні обличчя — живі, щасливі, такі, якими вони мали бути від самого початку. Він усміхнувся.

 Я хочу просто провести ці дні так, ніби завтра не існує.

Усі замовкли. Це прозвучало як зізнання, як таємне бажання, як молитва. А потім хтось засміявся, і ще хтось, і ось уже всі сміялися, голосно, щиро, наче в фіналі якогось фільму. Бо на мить усе справді здавалося завершеним. І Париж зустрічав їх теплим сонцем.

 Окей, дівчата, сьогодні ніяких турбот! Тільки ми, шопінг і Париж! — урочисто заявила Даша, виходячи з квартири і вдихаючи свіже весняне повітря.

Маша підняла руку догори, ніби підбадьорюючи всіх:

 Шопоголіки, вперед!

Дівчата сміялися, жартували, трималися одна за одну, ніби боялися загубитися в цьому велетенському місті, що жило своїм ритмом…Через годину. Вони йшли по торговій вулиці з великими пакетами відомих брендів. Париж робив свою справу — навіть ті, хто спочатку був скептичним до покупок (привіт, Лера), тепер із захватом роздивлялися нові речі.

 Окей, стоп! — вигукнула Іра. — Нам треба зробити фото з цим!

Вона вказала на неймовірно красиву вітрину магазину Dior. У ній крутилися манекени у розкішних сукнях, а позаду горіли тисячі золотистих вогників. Даша одразу стала в позу, закинувши руку на стегно:

 Окей, фоткай, я ж модний експерт!

Маша, сміючись, почала робити купу кадрів, потім Лера й Іра приєдналися, і ось уже всі разом стрибали, крутилися і раділи, наче маленькі діти.

 Це кращий день у моєму житті! — голосно сказала Маша, і всі погодилися.

…Повернувшись у квартиру, дівчата одразу влаштували перевдягання.

 А тепер — справжня фотосесія! — вигукнула Лера, витягуючи нові речі.  Окей, хто хоче бути моделлю першою? — Даша вже стояла перед дзеркалом, роблячи селфі.

У кімнаті панував хаос — розкидані сукні, джинси, туфлі, блискітки, аромат парфумів. Але їм було байдуже, вони сміялися, переодягалися, позували одна одній і просто кайфували від моменту…Потім вони вирушили в місто. Париж сяяв у вечірньому світлі, люди гуляли, сміялися, пили каву на терасах кафе. Дівчата сиділи в невеликому затишному кафе, смакуючи круасани та лате, робили фото своїх нових образів і вели прямі ефіри в соцмережах.

 Окей, піднімаємо келихи за нас! — урочисто сказала Іра, і вони підняли свої склянки з лимонадом.  За нас! — хором повторили всі.

…А потім вони дійшли до головного символу Парижа — Ейфелевої вежі. Її вогні сяяли, підкреслюючи магію моменту.

 Я не вірю, що ми тут, — прошепотіла Лера, дивлячись на красу перед собою.  Ага, наче сон! — додала Маша, роблячи чергове фото.

Вони обіймалися, дуріли, танцювали прямо на площі, крутилися, ніби героїні романтичного фільму.

 Це справжнє щастя, — сказала Даша, обертаючись до всіх.

Аня усміхнулася і поглянула на подруг:

 І знаєте що? Ми на це заслужили.

І вони сміялися, наче більше не було страху, не було болю, не було нічого, крім цього моменту.

      Влад, Назар і Даня не могли сидіти вдома, коли Париж відкривав перед ними свої двері. Після швидкого переодягання, вони вирушили на пошуки пригод, як справжні хлопці, які вирвалися з обмежень.

 Що робити в Парижі, якщо не кататися по місту як у “Форсажі”? — жартував Даня, спираючись на стійку прокату машин.

Вони взяли три розкішних автомобілі, здоровенні спортивні машини з блискучими металевими кузовами. Усі троє сіли за кермо, і поїхали, не думаючи ні про що, тільки про швидкість і свободу, яку дають ці машини. Вулиці Парижа пролетали на високих швидкостях.

 Давай, давай, ще швидше! — кричав Влад, смикаючи кермо вправо.  Тримайся, брат! — відповідав Назар, відпускаючи педаль газу і зміщуючи автомобіль в різні боки, викручуючи руль на максимум.