Читати книгу - "Одинадцять хвилин"

Але в тому підморгуванні було й чимало іншого, невисловленого словами: він обрав мене, тому що я гарніша, тому що я була з ним на минулому тижні і йому сподобалося, бо я молода. Колумбійка не сказала нічого. Та коли сербіянка повернулася через дві години, вона сіла з нею поруч, дістала з сумочки лезо й розпанахала їй обличчя, біля вуха: рана була не глибокою й не небезпечною, але достатньою для того, щоб залишити невеличкий рубець, який завжди нагадуватиме їй про цю ніч. Дівчата зчепилися, кров забризкала все навколо, наполохані відвідувачі розбіглися.

Коли прибула поліція з’ясувати, що тут відбулося, югославка сказала, що порізала собі обличчя скалкою келиха, який упав з полиці й розбився (полиць у «Копакабані» не було). То був закон мовчанки, або «омерта», як любили казати італійські повії: усі конфлікти, що виникали на вулиці Берна, від кохання до смерті, неодмінно знаходили своє розв’язання, але без втручання закону. Тут був власний закон.

Поліція знала про «омерту», вони побачили, що жінка бреше, проте особливо не наполягали — швейцарському платникові податків обійшлося б надто дорого рішення заарештувати, судити й годувати повію весь той час, поки вона сидітиме у в'язниці. Мілан подякував поліцаям за негайне втручання, але сказав, що це було непорозуміння або якийсь підступ із боку конкурентів.

Коли поліція пішла, він зажадав, щоб обидві ніколи більше не з’являлися в його барі. Зрештою, «Копакабана» була закладом сімейним (твердження, яке Марії було важко зрозуміти) і мала берегти свою репутацію (ці слова заінтригували її ще більше). Тут не було місця для скандалів, позаяк найперший закон вимагав шанувати чужого клієнта.

Другий закон вимагав цілковитої надійності та нерозголошення, як це має місце «у швейцарському банку». Головне, що тут можна було повністю довіряти клієнтам, котрі добиралися з тією самою ретельністю, з якою банк добирає своїх, — ця довіра ґрунтувалася як на його поточному рахунку, так і на бездоганній репутації в минулому.

Іноді виникали якісь непорозуміння, якісь рідкісні випадки несплати, агресивних випадів або погроз проти дівчат, але за ті багато років, у які він створював і, долаючи неабиякі труднощі, зміцнював добру славу свого кабаре, Мілан навчився визначати, кого можна брати своїм постійним клієнтом, а кого — ні. Жодна з жінок не знала достоту, за якими критеріями це робилося, але їм не раз доводилося бачити, як тому чи тому елегантно вбраному відвідувачеві повідомляли, що сьогодні кабаре повне (хоча було порожнім) і наступними ночами воно буде повне теж (тобто не приходьте сюди більше, будь ласка). Бачили також, із якою досконалою люб’язністю Мілан вітав за келихом шампанського людей у спортивних костюмах та з бородами. Хазяїн «Копакабани» оцінював своїх відвідувачів не за їхнім зовнішнім виглядом і в кінцевому підсумку завжди мав слушність.

У добрих комерційних відносинах усі сторони мають бути задоволеними. Більшість клієнтів були одружені або обіймали високі посади в якихось фірмах. Також і деякі з жінок, що тут працювали, були одружені, мали дітей і відвідували батьківські збори в школах, знаючи, що не наражаються на жоден ризик: якби хтось із батьків з'явився в «Копакабані», він також би був скомпрометований і не зміг би сказати нічого: так діяла «омерта».

Марія, можна сказати, товаришувала з колежанками, проте подруг серед них не мала. Ніхто не любив багато розповідати про своє життя. У тих небагатьох розмовах, які Марія мала з дівчатами, жодна з них не висловила ані гіркоти, ані почуття провини, ані смутку — лише щось подібне до смирення. А ще в усіх був якийсь дивний викличний погляд, так ніби вони пишалися собою, пишалися тим, що живуть усупереч усьому світові, незалежні й упевнені в собі. Через тиждень будь-яка новенька вже здобувала право вважатися «професіоналкою» й отримувала інструкції завжди сприяти стабільності шлюбів (повія не повинна бути загрозою домашньому вогнищу), ніколи не приймати запрошень поза розпорядком денним своєї роботи, вислуховувати довірчі зізнання, утримуючись при цьому від висловлення власної думки, стогнати під час оргазму (Марія відкрила, що всі так робили, хоча спочатку ніхто їй про це не сказав нічого, бо йшлося про один із професійних трюків), вітатися з поліцаями на вулиці, стежити за тим, щоб дозвіл на працю та довідка про стан здоров’я завжди були в порядку й, нарешті, надто не замислюватися про моральні та легальні аспекти того, чим вони займаються: вони є такими, якими вони є, та й годі!

До появи перших клієнтів Марію часто бачили з книжкою, тому незабаром вона здобула славу «інтелектуалки». Спочатку дівчата намагалися з’ясувати, чи йдеться про любовні історії, але побачивши, що вона читає книжки на теми сухі й нецікаві, такі, як економіка, психологія і — віднедавна — управління фазендами, давали їй спокій, і вона діставала змогу спокійно провадити свої пошуки та робити свої примітки.

Оскільки Марія мала багато постійних клієнтів і приходила до «Копакабани» щодня, навіть коли були проблеми з вуличним рухом, вона завоювала довіру Мілана й розбудила заздрість колежанок; вони подейкували, що бразилійка амбітна, пихата і думає лиш про те, щоб заробити якомога більше грошей. Це останнє твердження було правдою, хоча їй хотілося б запитати, а чи не всі вони трудилися тут задля того самого.

Хай там як, а балачки не вбивають — вони становлять невід’ємну частину життя кожної особи, яка домоглася певних успіхів у житті. Марія воліла не помічати їх, зосередивши всю увагу на своїх двох головних завданнях: повернутися до Бразилії в означений час і купити фазенду.

Ральф Гарт тепер перебував у її думках зранку до вечора, й уперше в житті вона була щаслива своїм відсутнім коханням — хоча трохи жалкувала, що призналася в ньому, ризикуючи усе втратити. Але що вона може втратити, якщо нічого не просить натомість. Вона згадала, як швидше закалатало її серце, коли Мілан згадав, що він є — чи був раніше — «винятковим клієнтом». Що це могло означати? Вона почувала себе зрадженою, її мучили ревнощі.

Очевидно, без ревнощів не буває кохання, хоча життя її вже навчило, що марно переконувати себе, ніби хтось може володіти кимось — хто вірить, що це можливо, той хоче одурити себе самого. Незважаючи на це, людина не може придушити в собі думку про ревнощі, або вбираючи її в інтелектуальні шати, або тавруючи її як вияв слабкості.

Найсильніше кохання — це те, яке спроможне демонструвати свою слабкість. Хай там як, а якщо моє кохання справжнє (а не лише спосіб