Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

якщо це вчинила,

кров своїх чад

вмішала в питво;

смерть заподіяла

власним нащадкам,

самому мені

скорботу примножила».

Ґудрун мовила:

86

«Тебе і самого

воліла б я вбити,

жодної страти

не забагато

для князя такого;

ти і раніше,

люди так судять,

паскудства робив,

правив жорстоко

цими краями;

та більше нещастя

спіткало тебе,

як щойно ти чув;

ти злочином сам собі

тризну вчинив».

Атлі мовив:

87

«Згориш ти на вогнищі,

перш ніж камінням поб'ють,

отримаєш плату

за вчинки свої».

Ґудрун мовила:

«На горе подібне

вранці чекай,

гарнішу собі

обрала я смерть».

88

Мінялись обоє

злими словами,

мірялись гнівом

без жодної втіхи;

Хніфлунґа[597] лють

охопила велика,

мовив він Ґудрун,

що Атлі уб'є.

89

Спала на думку

їй Хьоґні загибель,

зичила успіху

помсті його.

Скоїлось Атлі

скоро убивство

від сина Хьоґні

й Ґудрун самої.

90

Славний у гніві

на ліжку підвівся,

швидко збагнув

про рани свої,

що дбати про них

немає потреби:

«Нумо, скажіть,

хто вбив сина Будлі,

скінчилася гра,

жити не буду».

Ґудрун мовила:

91

«Ніц не сховає

дочка Ґрімхільд,

з волі моєї

ти помираєш,

син Хьоґні сам

зранив тебе».

Атлі мовив:

92

«Взялась ти за зброю,

хоч то не є гідним,

зле зрадити друга,

який тобі вірив;

взяв я тебе,

Ґудрун, на лихо.

93

Знана була

ти удовицею,

владною вельми,

не без підстави;

ми прибули

з воїнів почтом,

були всі звитяжними

в нашій мандрівці.

94

Повно було в нас

знатного люду,

вдосталь худоби —

втіха велика,

статки добірні

людям на радість.

95

Мунд[598] я сплатив

вельми пристойний,

тридцять рабів,

сім гожих рабинь,

до них я додав

срібла чимало.

96

Для тебе цього

замало здалося,

земель тих, що Будлі

залишив мені,

через твій підступ

я не дістав;

свекруха твоя

плакала часто,

шлюб наш щасливим

я не назву».

Ґудрун мовила:

97

«Брешеш ти, Атлі,

хоч мені й байдуже;

бувала я лагідною,

ти ж — геть ніколи;

ви, юні брати,

війну почали;

з вас половина

пішла до Хель;

все захиталось

у вашій державі.

98

Троє було нас

таких неласкавих,

землю полишили

слідом за Сіґурдом,

стругом прудким

правив кожен своїм,

поки на схід

ми не прибули.

99

Конунга вбили,

гарбали землі,

злякані херсіри[599]

йшли нам під руку;

з лісу вигнанців

ми відпустили,

щастя небачене

туди принесли ми[600].

100

Страж гунський помер[601],

щастя пішло,

важко було

юній зватись вдовицею;

кепсько жилося

в Атлі обійсті,

героя мого

зле було втратити.

101

Знаємо ми,

як ти з тінґу вертався,

сидів там, покірний,

справи не виграв;

жодного разу

добра не дістав,

сидів там, спокійний,

-- -- -- -- --.»

Атлі мовив:

102

«Брешеш ти, Ґудрун,

та мало зарадять

сварки й облуда

нашій недолі.

Влаштуй нині, Ґудрун,

все, як належить,

коли мене звідси

геть понесуть».

Ґудрун мовила:

103

«Кнорр[602] я куплю

і труну пофарбовану,

й вощені шати

для трупа твого,

подбаю про все,

мов жили ми у злагоді».

104

Так Атлі помер,

плакали родичі,

зробила шляхетна

все, як казала;

віку гадала

й собі вкоротити,

проте Ґудрун дні

інакше скінчились.

105

Той є щасливим,

у кого нащадки

звитяжні такі,

як родичі Ґ'юкі;

житиме вічно

у всякому краю

слава про них,

де люди почують.

Підбурювання Гудрун

Про Ґудрун

Ґудрун пішла до моря, коли вбила Атлі. Вона кинулася в море, бажаючи вкоротити собі віку. Але не потонула. Її занесло через фіорд до країни конунга Йонака. Він взяв її за дружину. Їхніми синами були Сьорлі, Ерп і Хамдір. Там же зростала Сванхільд дочка Сіґурда. Її видали за Йормунрекка Могутнього[603]. З ним був такий собі Біккі. Він напоумив Рандвера, сина конунга, оволодіти нею. Тоді розповів про це конунгові. Конунг велів повісити Рандвера, а Сванхільд затоптати конями. А коли про це почула Ґудрун, то почала напучувати своїх синів.

1

Чув я слова

ворожнечі страшної,

докори, сказані

в горі великім

сильною духом,

коли до війни

закликала жахливої

Ґудрун синів:

2

«Чом сидите тут,

чом спочиваєте,

чом не печалить вас

звістка безрадісна,

що Йормунрекк

вашу сестру,

віком геть юну,

віддав під копита

чорних і білих,

на воїв шляху,

княжих, приборканих

ґотських коней?

3

Геть ви не схожі

на славного Ґуннара,

ваш дух не такий,

який був у Хьоґні;

за неї ви мали б

помсти жадати,

як мали б звитягу

моїх братів,

чи волю сувору

конунга гунів». [604]

4

Тоді мовив Хамдір,

сповнений духу:

«Мало хвалила ти

Хьоґні діяння,

коли вони Сіґурда

сон перервали;

одіж і постіль,

вся синьо-біла,

стала червоною

від крови його.

5

Для тебе була

помста за родичів

гірка і болюча,

як вбила синів;

знають усі,

що Йормунреккові

духом міцні

відомстять за сестру.

6

Несіть обладунки

конунгів гунських;

ти нас підбурила

до тінґу мечів[605]».

7

Ґудрун зі сміхом

пішла до комори,

княжі шоломи

зі скрині дістала,

потім і броні

синам піднесла,

скочили витязі

на баских коней.

8

Тоді мовив Хамдір,

сповнений духу:

«Як ся не поверне

до рідної неньки

Ґейр-Нйорд[606], убитий

готським народом,

ти тоді тризну

влаштуй із питвом,

за милою Сванхільд

й за своїми синами».

9

Ґудрун заплакала,

Ґ'юкі дочка,

вийшла, згорьована,

сіла за брамою,

та й почала

рахувати печалі

численні, що трапились

з нею в житті:

10

«Три знала я пломені,

три знала я вогнища,

в трьох мужів

була я в домівці;

один лиш мій Сіґурд

був ліпшим за всіх,

поки брати мої

його не вбили.

11

Гіршого горя,

гадала, не знатиму,

та помилилась,

вразило лихо,

коли мене одлунґи[607]

віддали Атлі.

12

Гунів кмітливих[608]

я потай позвала;

горе своє

не могла побороти,

голів не зітнувши

Хніфлунґам юним[609].

13

Пішла я на берег,

норн проклинала,

їхнього гніву

бажала уникнути;

море мене

брати не стало,

винесли хвилі,

життя врятували.

14

Пішла я у ліжко,

гадала — так краще,

третього свого

велителя люду;

дітей народила,

спадку хранителів,

спадку хранителів,

Йонака чад.

15

Навколо Сванхільд

сиділи рабині,

кохала дитину цю

всеньким я