Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Контрольний укол 📚 - Українською

Читати книгу - "Контрольний укол"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Контрольний укол" автора Іван Іванович Дубінін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 65
Перейти на сторінку:

– Іду на бойове завдання. Потім розповім. Добре?

— Добре.

Віка так солодко посміхнулася — немов поцілувала. Я відчув, що починаю червоніти від приливу крові, тому розвернувся і швидко попрямував в ординаторську.

Не встиг я взяти історію хвороби, щоб подивитися нову електрокардіограму хворого, як двері відчинилися й увійшла дружина нашого шефа.

— Добрий день, Василю Васильовичу!

— Добрий день, Єво Борисівно!

— Як поживаєте?

— Дякую.

І ще декілька ввічливих пустопорожніх запитань і таких же відповідей. Нарешті, після вітального ритуалу, вона перейшла до головного для себе.

— Ну так що, Василю Васильовичу, Ви що-небудь підкажете?

— Що саме? — зобразив я чуйного ідіота.

— Василю Васильовичу, — з легким докором промовила Шерстюк, — ми ж домовлялися дружити. — І, витримавши паузу, підказала: — Щодо Віктора Тихоновича.

— А, Віктора Тихоновича! Все нормально.

Вона мило посміхнулася. Потім запитала:

— А старша медсестра до нього часто заходить?

— Людмила Миколаївна? Заходить, напевно. У справах. Я не звертав уваги. То в ординаторській працюю, то в палатах.

— А Ви зверніть увагу, — в голосі почулися металеві нотки. — Добре? Адже Ви, сподіваюсь, хочете довго тут працювати?

І знову солодко посміхнувшись, вона пішла.

Я підхопився і, як тигр у клітці, заметався по ординаторській. Ну це ж треба, га?! Примушує мене стежити за своїм чоловіком! І вже погрожує чимось. Про старшу якось пронюхала. Ось кого б мені в спільники! Вмить би виявила цього таємничого «чорного доктора». З її умінням наполегливо йти до своєї мети, все підпорядковуючи цьому, вона змогла б запросто розшифрувати аналогічні дії іншого.

І раптом в голові сяйнуло! Я зупинився і, приголомшено дивлячись в порожнечу кімнати, здивувався своєму здогаду: Єва Борисівна?!!

* * *

Конєва жила на хімселищі, у старому районі міста, побудованому свого часу для працівників хімічного заводу. Роки тріумфу великої хімії минули, і комунальне господарство, підвідомче заводу, природно, прийшло до занепаду. Будинки, в більшості своїй сірі панельні п'ятиповерхівки, виглядали зараз гнітюче похмуро. Жили в них переважно пенсіонери, і тому тут було відносно тихо і спокійно. Але, підходячи до будинку чотирнадцать, де мешкала моя хвора, я почув бухкаючі звуки важкого року. «Так, несолодко живеться, напевно, сусідам чиїхось супермодних онуків», — подумав я. Але найдивовижнішим виявилося те, що ця так звана музика гуркотіла саме за дверима потрібної мені квартири.

«Весело живеться Конєвій», — констатував я, тиснучи на кнопку дзвінка. Його мелодійне звучання відразу ж потонуло в цій какофонії. Довелося повторювати цю процедуру кілька разів, причому довго не віднімаючи пальця. Нарешті двері відчинилися — і мене аж хитнуло гучною важкою хвилею. На порозі стояв білявий хлопчина з покошланим волоссям, в розстебнутій наляпистій сорочці і дірявих запраних джинсах. Він подивився на мене каламутними очима:

— Тобі чого?

— Мені потрібна Конєва.

— Навіщо?

— Розумієте, я — лікар, — спробував я пояснювати. Але хлопцю, напевно, було важко довго утримувати увагу, тому він, відвернувшись від мене, крикнув углиб квартири:

— Агов, телиці! Хто з вас Конєва? Хто викликав лікаря?

У відповідь почулося щось нерозбірливе, яке зривалося на виск.

— Нам лікаря не треба, — розшифрував хлопець цей звуковий виплеск і спробував зачинити двері.

— Почекайте, — перешкодив я йому. — Тут живе хвора Конєва?

— Тут Вітьок живе, — заперечив мій нетерплячий співбесідник.

— Покличте його, будь ласка, — попросив я.

Той на декілька секунд замислився, але ж таки погодливо кивнув головою.

— Вітьок!.. Вітьок!.. — крикнув він в квартиру, але, не дочекавшись відповіді і кинувши мені «зараз», пішов сам на пошуки свого дружка.

Через деякий час вийшов чорнявий хлопець у темній сорочці і чорних джинсах. Мабуть, це і був Вітьок.

— Здрастуйте, — привітався я.

— Привіт!

— Скажіть, тут живе Конєва Серафима Андріївна?

— Не живе.

— А раніше жила? — зміркував уточнити я.

— Жила.

— А зараз де живе?

— Ніде не живе.

— Як — «ніде не живе»?

— Ну, взагалі не живе.

— А де ж вона?

— Померла.

— Як померла?! — до мене почав доходити сенс нашого дивного діалогу. — А Ви хто?

— Онук. А Ви хто?

— Я — доктор. З лікарні, де вона лежала.

— А як Вас звати?

— Василем Васильовичем.

— Дякую, Василю Васильовичу, нам лікар вже не потрібний, — і, перечекавши трохи моє мовчання, запитав: — Все?

— Все.

Двері перед моїм носом зачинилися. Я ще деякий час стояв, оглушений чи то звуками року, чи то раптовим повідомленням, і не відразу почув голос у себе за спиною.

— Докторе! Докторе!

1 ... 39 40 41 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Контрольний укол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Контрольний укол"