Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Контрольний укол 📚 - Українською

Читати книгу - "Контрольний укол"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Контрольний укол" автора Іван Іванович Дубінін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 65
Перейти на сторінку:

— Добре. Свою першу нічну зміну я чергував з Поліною Аркадіївною. Дуже переживав. Вдень ще другий лікар є і завідувач, а тут — наодинці з усіма проблемами. Тим більше в палаті № 12а лежала тяжкохвора. Я кілька разів до неї навідувався. І медсестру попередив, щоб у разі чого мене кликала. Але ніби все було спокійно. Вночі не спалося: піду, думаю, ще раз проконтролюю стан своєї підопічної. Приходжу — а там уже Поліна Аркадіївна метушиться, уколи робить! Я перелякався: що ж, мовляв, мене не звете? Шуму наробив. А потім — як ти знаєш — Коритіна загинула. Відтак у відділенні з'явився цей проноза-слідчий. Все винюхував: що та як? Ну а ця хвора, Конєва, спросоння нічого не розібравши, мабуть, наговорила йому всякого. Тепер він ходить мене тероризує: чому я на Коритіну кричав? Що за конфлікт був? Натякає, що це я убив Поліну Аркадіївну.

— Не переживай, — заспокоїв мене Ігор, — він і мене допитував. Дійшлий такий, нудний. Він всіх підозрює. Така у нього робота. Ти ж її не вбивав? — раптом в лоб запитав мій захисник.

— Ні! — перелякано завірив я.

— Ну і все! Чого тобі боятися?

— Хочу поговорити з Конєвою, хай розкаже, що вона йому наплела. Ігорю, ти не допоможеш мені дізнатися її адресу?

— Так у Людмили Миколаївни запитай, у неї, напевно, десь є.

— Не хочу світитися: раптом слідчий дізнається — ще більше діставатиме.

— Гаразд, зранку зроблю.

— Тільки обережно, придумай що-небудь.

— Та не хвилюйся ти, все буде як годиться. Врятуємо тебе від в'язниці! — він засміявся і стукнув мене підбадьорливо по плечу.

Ігор слова свого дотримав. І вранці, затримавшись після п'ятихвилинки, пішов до кабінету старшої медсестри. Через деякий час, відкликавши мене убік (оскільки в ординаторській була Риндіна) вручив мені листок із жаданою адресою.

— Дякую, — зрадів я. — А вона запитувала, нащо тобі це?

— Звичайно!

– І що ти сказав?

— Сказав, що тебе садять у в'язницю і лише у цієї хворої є неспростовні докази твоєї непричетності! — в його очах виблискували смішливі іскорки, він потішався над моєю наївністю.

— Та кинь дуріти, — я зробив вигляд, що образився.

— Запам'ятай, Василю Васильовичу, — Ігор прийняв серйозний вигляд, — якщо хочеш чого-небудь досягти, дізнатися — особливо у жінок — ніколи не кажи прямо, що тобі потрібно. Як там у Карнегі? Кращий спосіб змусити людину щось зробити — це влаштувати все так, щоб вона сама захотіла того ж!

– І навіщо тоді Людмилі Миколаївні, за Карнегі, адреса нашої хворої? — мені була незрозуміла його логіка.

— Я конфіденційно повідомив її, — мій наставник був гордий своєю вигадкою, — що приходили родичі Конєвої, лаялися, погрожували написати на нас і, в першу чергу, на старшу медсестру скаргу в міський відділ охорони здоров'я. Мені потрібно переговорити з нею, залагодити конфлікт.

Так, Ігоря є за що любити жінкам! Він в їхніх очах виглядає благородним лицарем. Якби ж тільки Людмила Миколаївна знала, для чого і кому насправді потрібна ця адреса!

РОЗДІЛ 20

Трудовий день у відділенні почався для мене вдало. По-перше, швидко вирішилося питання з адресою Конєвої, і я планував уже сьогодні ввечері переговорити з нею. А по-друге, ми з Вікою зробили обхід, що принесло мені задоволення, тим паче, що важкохворих у моїх палатах не було.

Я хотів ще поговорити з Вікторією про майбутню зустріч з Конєвою, але, поки я писав щоденнички в ординаторській, дівчина кудись зникла, проте не було й Світлани, навіть санітарок.

— Вони у старшої медсестри, — пояснила хвора, котра чекала якоїсь процедури.

Незабаром усією юрбою, спантеличені, вони вийшли з кабінету. Згодом я підійшов до Вікторії.

— Навіщо це вас старша збирала?

Віка виглядала розгубленою і трохи скривдженою.

— Та, розумієте, Василю Васильовичу, у хворих почали зникати гроші, коштовності.

— А ви-то тут до чого?! — вигукнув я, ніби це мене звинуватили в крадіжці.

— Вона не говорить, що це ми, але попередила про всяк випадок. І наказала спостерігати за хворими.

Я завжди гублюся у таких випадках. Як довести, що ти порядний? Та й чому це треба доводити? Було неприємно, що завелася, як міль у шубі, така людина серед хворих або медперсоналу, яка спокушається на чуже добро. Хоча пацієнтам і не дозволяється в палаті зберігати цінні речі, але як бути жінкам без обручки чи сережок? Та й без дещиці грошей, щоб докуповувати що-небудь у буфеті до мізерного лікарняного пайка.

— Гаразд, не переживай, — сказав я, щоб відвернути Віку від сумних думок. — Ти сьогодні увечері що робиш?

— Ой, ми сьогодні йдемо до маминої сестри на день народження, — винувато відповіла дівчина.

— Так? Я теж увечері буду зайнятий. — Я вирішив не говорити поки що Віці про свій візит.

Але вона тут же стривожено запитала:

— А чим це Ви будете зайняті? Або ким?

Я посміхнувся.

1 ... 38 39 40 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Контрольний укол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Контрольний укол"