Читати книгу - "Все буде добре"

– Ні. Однак я так і не почув, чи вона вам підходить.

П’ятдесят тисяч гривень. Саме таку суму захотів оцей Іван, бухгалтер із тернопільської філії «Альвеа» за інформацію, яка зможе дискредитувати нову мережу банків і назавжди покінчити з таким явищем, як Олександр Шипалко. П’ятдесят тисяч гривень. Невелика ціна. За таку навіть авто нормальне не купиш. Однак це Тернопіль – що з нього візьмеш?

Жатек оглядівся. На всьому пустирі – лише Іван із жигулями та його чотири амбали-дибіли на двох джипах. Можна було б зекономити й просто забрати в цього ботана його папку, за яку він так учепився… Директор відомої мережі банків «Інстер Банкін Груп» усміхнувся своїм думкам. Це ж треба, стільки часу минуло, наче уже й нове століття за вікном, а руки так і сверблять «зекономити» по-старому. Але не ці тепер часи. Зараз потрібно бути готовим віддавати, щоб отримувати ще більше. Цього навчило життя та кілька бізнес-книг.

– Ціна прийнятна. Якщо матеріал відповідний. Можна глянути?

Іван секунду повагався, однак поклав тугу теку до рук свого співрозмовника. Той повільно розшнурував картонну обгортку та витягнув стосик паперів. Пробігся поглядом – так, це бухгалтерія. Грошові перекази, виписки, якісь фотографії та фрагменти переписок. Треба буде розібратись у цінності документів та з’ясувати, за що можна прикрутити цього Шипалка, але навіть…

Жатек завмер. Щось здалось йому дивним у цих паперах. Номер рахунку, який він уже десь бачив. І цей телефонний номер, теж знайомий. Він придивився уважніше та в одну мить відчув, як світ раптом похитнувся. Ця бухгалтерія… Це була його бухгалтерія! Його власні рахунки, з яких він переводив кошти для підкупу одного депутата. А тут – фрагмент його переписки зі знайомим у СБУ, якого він просив розслідувати діяльність компанії «Альвеа» і «знайти» докази фінансування західних радикалів-екстремістів. І ще, і ще, і ще…

– Це… це що таке? – прошипів Ігор Жатек, на мить утративши голос.

– Це – докази вашої надто прискіпливої уваги до компанії «Альвеа». І в основному – протизаконної.

– Що? – він підняв погляд на шмаркача, який…

Однак щось змінилося. Ні, бухгалтер Іван продовжував кутатись у свій осінній плащ, однак уже не мав вигляду переляканого офісного планктону. Він, звичайна сіра миша, дивився на нього, директора мережі банків «Інстер Банкін Груп», зверхньо! І його очі випромінювали впевненість.

– Ви виявили особливу увагу до нашої фірми, ми вчинили так само.

– Ти взагалі хто такий?

– Мене звати Іван, я бухгалтер, і наразі – офіційний представник компанії «Альвеа» в переговорах з «Інстер Банкін Груп», – поправив окуляри чоловік. – Я тут для того, щоб передати вам: ми можемо надати розголос вашій незаконній діяльності, але плануємо не лізти у ваші справи, доки ви не лізете в наші.

– Ви не уявляєте, з ким зв’язались, – процідив крізь зуби Жатек.

– Прекрасно уявляємо, пане Ігорю, – сухо відповів бухгалтер. – Однак корпорація «Альвеа» приїхала в Україну робити бізнес, а не мірятись яйцями. Проте на кожен удар ми відповімо ударом. Майте це на увазі.

Пальці міцно стиснули папку. Давно, ой давно він не відчував такої ненависті. До цієї огидної країни, у якій його кинули здихати, до розумників, які не знають свого місця, а головне – до цього янкі, Шипалка, який вважає, що може переграти будь-кого на чужому полі. Жатек спиною відчував, як напружилися його люди, помітивши, що щось пішло не так. О, як би він хотів зараз застрелити цього самовпевненого бухгалтера, подивитись, як його мізки розлітаються по цьому клятому пустирю, довести собі та своїм людям, що він не дозволить витирати об себе ноги. Але не можна. Чуття ніколи не зраджувало Жатека. І зараз воно підказувало: недаремно цей кнур вибрав таке місце для зустрічі. А тому не можна робити різких рухів. Потрібно зайти з іншого боку.

– Бачу, «Альвеа» набирає хороших спеціалістів, – якомога приязніше усміхнувся Жатек. – Я теж потребую таких. Назвіть вашу ціну – і ми сторгуємось.

– Щедра пропозиція, але я відмовлюсь, – бухгалтер заперечно похитав головою. – І, як хороший спеціаліст, дам вам пораду: співпрацюйте з «Альвеа». Корабель «Інстер Банкін Груп» уже потонув. Однак вам не потрібно йти на дно разом із ним.

Жатек витримав паузу, розвернувся та пішов. Його охоронці, які вже давно тримали руки на зброї, здивовано переглянулись, але сіли в авто разом з начальником. Отримавши сигнал, водій завів машину, і вони покинули зону пустиря.

– І що, це все? – не витримав Сєрий, коли вони виїхали на трасу.

– Та ні, це ще не все, – задумливо промовив Ігор Жатек, проігнорувавши нахабність підлеглого. – Це далеко не все.

Глянув на папку з компрометуючими документами й розірвав її. «Альвеа» хоче грати жорстко? Добре, будемо грати жорстко. Ігор Жатек витягнув з піджака мобільний і відкрив останнє отримане повідомлення з непідписаним телефонним номером у тексті. Що ж, час перейти до плану Б.

Світло пробивалося крізь щільно запнуті вікна. Грайливі сонячні промінці ковзали підлогою та зупинялись прямо на обличчі молодої жінки, що спала, загубившись серед подушок і ковдр. За вікном гамірне місто вирувало життям, голосно повідомляючи про себе сигналами автомобілів і балачками перехожих, однак із цього боку було тихо й сонно. Допоки різко не задзвонив телефон, видерши Марію з обіймів Морфея. Сонна та напівсвідома, вона спробувала знайти клятий апарат, що грав нав’язливу мелодію, колись улюблену, а тепер ненависну. Але телефон настільки глибоко заховався серед перин, розкиданих подушок та одягу, що коли жінка нарешті намацала його, дзвінок обірвався. Хто там хоче її в таку рань? Невідомий номер? А трясця його матері! Мобільний полетів кудись за спину, а Марія безсило впала на подушку й заплющила очі. Але сон уже зник. От і маєш!