Читати книгу - "Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок"

Василь Іванович і Петька за завданням партії відбули до Африки долучати аборигенів до цивілізації. Через деякий час приїздить до них перевірка. Василя Івановича знайшли на річці. Мчить на катері, а за ним негр на водних лижах. Перевіряючий хвалить:

– О! Ви тут водні види спорту культивуєте.

А Петька запріг негрів у плуг і оре суху землю.

– Ви експлуатуєте аборигенів! Віддамо під суд! – кричить перевіряючий.

– Значить, як Василь Іванович крокодилів на живця ловить, то йому можна, – ображається Петька.

– Микито, поїхали на полювання!

– Я не вмію.

– То нічого, посидиш біля озера, рибку половиш, а я пополюю.

Микита повертається з рибної ловлі і зустрічає біля кафе Опанаса.

– Ну як з’їздили?

– Нормально.

– Що зловили цього разу?

– Нічого… Ми баб вирішили не брати.

Підстрелив Микита качку на полюванні і хвалиться:

– Оце вже друга!

– А де ж перша?

– Ще до Чорнобильської аварії забив!

Опанас купує чималенького коропа і просить продавця:

– Киньте, будь ласка, мені його через прилавок.

– Навіщо?

– А щоб я міг з чистою совістю сказати, що я його упіймав!

– Як ви могли вистрілити у свого старого приятеля?!

– Мені здалося, що то коза в кущах.

– Але потім ви зрозуміли, що помилились?

– Тільки тоді, коли коза в мене вистрілила.

– Слухай, Опанасе, у риби якась мутація цього року!

– Не зрозумів, Микито…

– Минулого тижня їздив на далекі ставки. Наловив. Засмажив. З’їв. Роги виросли!

Полювати краще з собаками. Скільки б ти не ходив, не блукав, а додому вони дорогу завжди знайдуть, коли зголодніють. Тільки тоді вже поводок з рук не випускай!

Приїхав чукча до Москви. До Академії наук.

– Хацу бûть академиком! От насего народа нет представителя!

Академіки російські між собою порадилися. Навіщо він їм у компанію?! Аж один придумав – зробити чукчу почесним академіком і відіслати назад у тундру.

– Предлагаем вам стать почетнûм академиком.

Чукча подумав та й погодився:

– Холосо! По четнûм буду академиком, а по нечетнûм – рûбу ловить!

– Чому ви обрали таку небезпечну професію? – запитують мисливця на слонів.

– Зовсім випадково, – відповідає той, – ще юнаком я приїхав до Африки вивчати метеликів. Але першого ж дня посіяв окуляри…

– Чорт знає що! На вивісці у вас написано «Свіжі раки», а вони у вас смердючі!

– Коли писали вивіску, раки були свіжі.

– Офіціант! Я ж просив добре підсмажити цих перепелів! – сердиться мисливець у ресторані.

– А хіба вони погано підсмажені?

– Та вони у мене весь салат склювали!

Сидить чукча біля ополонки, а поруч гора риби. Підходить геолог:

– Чуєш, чукча, дай рибки.

– Не можна! Начальник буде лаятись!

– А хто начальник?

– Я.

– Чуєш, начальник, дай рибки!

– А, бери скільки хочеш!

– Підкажіть, будь ласка, як пройти на майдан Трьох мисливців?

– Бачиш бар «Пінгвін»?

– Бачу.

– Після нього повернеш ліворуч. Там пивбар «На привалі». Далі на розі бар «Золотий фазан». Знову ліворуч, вкінці вулиці шинок «Червона шапочка». Повернеш праворуч. Під ліхтарем побачиш корчму «У лося»… Ось так, кружка за кружкою, і вийдеш на майдан Трьох мисливців…

Опанас і Микита ловлять рибу. Аж тут – рибінспектор. Опанас кинувся тікати. Коли, нарешті, інспектор догнав його, Опанас швиденько дістав з кишені ліцензію на дозвіл ловлі. Здивований інспектор запитав:

– А чому ж ви утікали?

– Так у мого приятеля ліцензії немає.

– Микито, подивись, що за звіра я там поклав в очереті?

– Опанасе, у нього в паспорті написано: Петренко…

Рабин побачив Абрамчика з вудкою на березі річки у суботу.