Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Друзі зі змієносця 📚 - Українською

Читати книгу - "Друзі зі змієносця"

240
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Друзі зі змієносця" автора Володимир Бабула. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 52
Перейти на сторінку:
поверхнею Місяця.

На розтин були запрошені найкращі фахівці Всесвітньої Академії. Однак усі зусилля виявилися марними; причину смерті не виявили ні лікарі зі Змієносця, ні земні фахівці.

Повідомлення про смерть ще одного чоловіка в скафандрі заскочило вчених уже в кораблі, яким вони поверталися на Землю. Цього разу нещасний випадок трапився просто в головному корпусі Академії, де гостювало кілька друзів зі Змієносця.

Це жахливо! - сховала голову в долонях доктор Бартошова. - Наші гості гинуть - а ми цілком безпомічні. Але ж кожен господар відповідає за свого гостя... Якби ми хоча б знали будову організму невідомих людей. Смерть уразила їх в різних місцях і майже в одну й ту саму мить. Як це можливо? Може, на Землі несприятливі умови для їхнього життя?

Не вірю в це, - похитав головою доктор Лікургос. - Вони живуть у цілковитій ізоляції від нашого довкілля - у своїх скафандрах. Я цікавився, чи помирав хтось із них під час подорожі Всесвітом. Виявилося, що ні.

Стривайте, мені дещо спало на думку! - перебила його Бартошова. - Ви згадали про їхні скафандри. Чи й справді це така вже добра ізоляція? Чи не проникають крізь них деякі речовини, що утворюються в нас на Землі? Негайно мусимо з’ясувати це. Доручіть пілотові, щоби повернувся на міжзоряний корабель зі Змієносця, попросимо скафандр одного з загиблих.

Не поспішайте, люба товаришко. Спочатку потрібно все ретельно обдумати. Припустимо, ви маєте рацію. Але тоді при розтині ми мали виявити принаймні сліди цієї речовини. Та ми їх, як ви знаєте, не знайшли. Причину смерті я б шукав у чомусь іншому, зовсім у іншому...

Доктор Лікургос завагався.

Ну ж бо! Не гаймо час, дорога кожна хвилина. Друзі зі Змієносця в небезпеці. У чому б ви шукали причину смерті? - підігнала його нетерпляче лікарка.

В людях.

У людях? - скрикнула Бартошова здивовано. - Що ви маєте на увазі? Може, гадаєте, що це злочин? Виключено. Хто б міг тут бути вбивцею? Та й навіщо вбивати? Маячня.

Вбивцею може виявитися як один із мешканців Землі, так і хтось із наших гостей. На Землі це міг бути якийсь шаленець із «Братства сильної руки» - такий собі останній месник. На світі все можливо.

З вашими «геніальними» припущеннями ми ознайомимо Президію Академії. В будь-якому разі, проте, повернімося за скафандром.

***

Високо над місячною поверхнею висіло дивовижне тіло. Це, власне, був каркас велетенської металевої кулі, в центрі якого кріпилася значно менша куля - кабіна працівників нового міжзоряного корабля.

Навратіл стояв біля вікна кабіни й нервово постукував пальцями по склу, дивлячись на людей у скафандрах, що приєднували до головної конструкції першу плиту зовнішньої стіни корабля. Позбавлені ваги, вони вільно плавали в безповітряному просторі.

Краєвид із кулі справді відкривався незвичний. З одного боку тягнувся всіяний кратерами місячний ландшафт - і всюди сяяли зірки. Серед них пливло Сонце із зеленавою короною, неподалік від нього - повита хмарами Земля.

Чому не спите? - запитав Навратіла інженер Северсон, що лежав прив’язаний на канапі. - Відпочиньте трохи, за дві години підсунуться нові справи, роботи буде достатньо.

Не можу, все думаю про друзів зі Змієносця. Захоплююся ними. Які вони хоробрі й самовіддані! Втратили вже дев’ятьох товаришів, загадкова смерть чигає на них на кожному кроці - і все ж продовжують працю на наших будівництвах. Відразу після смерті перших своїх друзів вони могли розпрощатися з нами й відлетіти в безпечніші місця Всесвіту. Та натомість працюють із подвійними зусиллями. Жоден не знає, коли його скосить смерть. Жахливо...

Переконаний, що небезпека минула, - глибоко зітхнув Северсон. - За шість тижнів не сталося жодного нещастя.

На відеофоні заблимало червоне світло.

Товаришу Навратіл, мусимо сповістити сумну новину, - сказала тихо дівчина з екрану. - На будівництві в Мартіні померло ще двоє друзів зі Змієносця, на острові Чіово - один.

Кляте життя! - схопився за голову Северсон. - Смерть разить, де їй заманеться, а ми безпорадно на це дивимося! Послухайте, Навратіле, я ось що подумав: друзі зі Змієносця вмирають лише внизу, на Землі. Ані на Місяці, ані тут, на складанні корабля, з жодним із них нічого не трапилося.

Ваша правда, тепер і я це збагнув! Товаришко, з’ єднайте мене з президентом Академії.

Авжеж, до такого самого висновку дійшли й ми, - згодився президент із припущенням Северсона. - Тому негайно попросимо наших гостей, щоб вони оселилися в наших будівлях на Місяці. Роботами на будівництвах вони можуть керувати за допомогою телебачення.


Розділ XIII МИ ПРИЙДЕМО ДО ВЕРХОВИН...

До кабінету президента Всесвітньої Академії увійшов високий чоловік із довгою сивіючою бородою.

Здрастуйте, товаришу Тарабкін, - привітав його президент.

Усі вже в зборі, можемо починати.

Академік Тарабкін присів до столу, біля якого сиділи доктор Бартошова, Лікургос і ще декілька вчених - сміливих войовників зі смертю й старінням.

Нема потреби довго пояснювати, навіщо я вас викликав, -оглянув президент присутніх. - Після відльоту більшості космічних друзів на Місяць здається, що загадкова смерть відступила. Я не забобонний, але для певності постукаю по дереву, посміхнувся він ледь помітно. - В будь-якому разі постійно мусимо бути насторожі. Як кажуть, біда ніколи не спить. Сподіватимемося, що з тими кількома друзями зі Змієносця, котрі ще залишилися на Землі, нічого лихого не станеться.

Досі не можу втямити, як це можливо: смерть направду переслідує наших гостей лише на Землі. На Місяці ж обходить їх десятою дорогою... Я просив керівника експедиції зі Змієносця, щоби й решту працівників перемістити на Місяць, але він

1 ... 39 40 41 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Друзі зі змієносця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Друзі зі змієносця"