Читати книгу - "Тіні над Латорицею"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Її привів Вадик… Спочатку вона була схожа на заморожену птицю, довго хекала на руки у ванній, чепурилася, відходила, і раптом з'явилася — прекрасна, зухвало гарна! З викликом на обличчі і у всій поставі ввійшла у кімнату, де її ніхто не знав, проминула порожнє крісло і опустилася на декоративний килимок, що лежав у протилежному від дверей кутку. Обіпершись спиною об стінку, випростала на підлозі довгі, як у чаплі, ноги і з незалежним виглядом устромила очі в присутніх.
У кімнаті стало тихо.
Її ніхто не знав, окрім Вадика. А той схитрував — одразу ж вийшов з Лесем на кухню, давши зрозуміти, що «вмиває руки».
Перше заціпеніння минуло. Федір, який на хвильку розгубився під поглядом незнайомки, знову почав награвати (тільки вже трохи тихше) на розладнаному піаніно, а він, Павло… Він не вийшов з цього заціпеніння й досі…
Все це відбувалося у двокімнатній квартирі Світлани, з якою Павло дружив ще з дев'ятого класу. З того часу і вважалося, що Світлана — «його дівчина». Він знав, що Світлана закохана в нього «по вуха», знав, якщо збирає компанію, то насамперед заради того, щоб і він прийшов.
Павло був із Світланою лагідний, уважливий — такий у нього характер, — йому здавалося, що і сам закоханий у цю дівчину, і аж ніяк не думав, що здатний скривдити її, бути різким, грубим. Але цей вечір змінив його звички, поведінку і його самого. Певно, жодне стихійне лихо не змогло б так навально, з такою силою перевернути йому душу, все його життя, як це зробила, не докладаючи жодних зусиль, незнайомка у кутку….
Завтра мала повернутися з відрядження Світланина мати, завтра — день народження Світлани, на який неодмінно прийдуть старенькі тітоньки з домашніми тістечками, і завтра, в день повноліття, їй буде нудно, а сьогодні… Сьогодні зібралися свої, на громадських засадах «скинулися», хто скільки міг, купили сухого вина, цукерок, зварили кави. Сьогодні був не день народження, а просто хороша зустріч давніх друзів…
Але коли вона, ця незнайомка, отак сіла на підлогу, Павло забув про все: і про Світлану, і про її вісімнадцятиліття, і про компанію, і навіть про Вадика, який привів її. Вадик до уваги не брався. Адже він просто прийшов з нею, не більше…
Незнайомка здавалася старшою за Павла. Їй було років двадцять.
Ні, вона йому відразу неймовірно сподобалася, і він поспішив підійти першим.
Узяв зі столу найкращу цукерку і рішуче попрямував у той куток. Лариса, дівчина Федора, спробувала жартома забрати цукерку, але він немов і не помітив цього.
Ось він уже стоїть біля килимка Сідає поруч. Простягає незнайомці цукерку. Вона бере, їсть і мовчить. «Боже, звідки вона така взялася! — у захваті думає Павло. — Жар-птиця серед горобців».
Раптом побачив, як Світлана заглянула до кімнати і відразу ж вийшла: у нього був такий зрозумілими вираз обличчя! Але тієї миті йому було байдуже, що подумає Світлана, десять, сто таких Світлан!
«Хто ти?» — спитав він незнайомку.
«А ти?»
«Я — Павло».
«Ось що, Павле, у цьому домі немає кактусів?» «Кактусів? — здивувався він. — Зараз спитаю». Він підвівся і пішов шукати Світлану. Вона готувала на кухні каву.
«Свєт, у тебе немає кактусів?»
«Ні, — відповіла дівчина. — А навіщо?»
Він і сам не знав навіщо.
«Так. Треба. Для діла».
«У мене є герань. У материній кімнаті, на вікні. Герань для цієї справи не підійде?»
«Зараз з'ясую». — І Павло поспішив до кімнати, не знаючи, що після його відвідин Світлана зітхнула, задумалася і проґавила, коли запузирилася кава по краях «джезве». Брючний костюм був зіпсований темними патьоками. Ще дужче засмутившись, вона побігла у ванну, щоб замити його.
Павло у цю хвилину сидів навпочіпки перед незнайомкою.
«Є герань. Але якщо необхідно саме кактус, я збігаю додому, тут недалеко — два квартали».
Він готовий був зробити для неї все, навіть неможливе, у крайньому разі, привезти кактус із теплих країв.
«Ні, нічого, — погодилася дівчина. — Ви не турбуйтеся. Якщо немає кактуса, мені вистачить і герані».
Не знаючи, навіщо їй це потрібно, вкрай заінтригований Павло приніс герань у глиняному горщику.
Незнайомка підсунула квіти ближче до килимка і вперше прихильно посміхнулася Павлові. Він нарешті не витримав і спитав:
«А тепер можеш сказати, навіщо тобі це потрібно?»
Від хвилювання голос у нього був хрипкий і незвичайно тихий — мовби і не його.
«Є дві причини: по-перше, я хотіла справити на тебе враження, заінтригувати, по-друге, мені до лиця зелений колір, на зеленому тлі маю кращий вигляд».
Така відвертість мало не збила Павла з ніг. Він буквально фізично відчув, як витягується донизу його лице. Світлана на таке не здатна!
«А навіщо було справляти на мене враження?» — спитав по хвилі.
«Ти дуже подобаєшся дівчинці, яка зараз на кухні. Я помітила, як вона подивилася на нас. Я — зла! До речі, я Таня. Я люблю дражнити. Бачиш, як усе просто».
Він відчув усередині таке хвилювання, що якусь мить не міг нічого вимовити.
«А тобі її не жаль?» — спитав нарешті і відразу зрозумів, що цим запитанням вчинив підлість щодо Світлани.
«А їй хіба жаль мене!» — серйозно сказала Таня.
Він тоді так і не зрозумів, чому раптом тиха й непомітна Світлана має жаліти цю королеву…
Спогад промайнув у голові Павла так швидко, що Конкін іще не встиг перелічити всіх його гріхів.
— Останній вчинок рядового Онищенка, — почув Павло суворий голос секретаря
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.