Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

У Галицької армії бракувало вогнеприпасу. Мушкетних набоїв було по 10-15 на бійця. Гарматних було більше, але тільки на них неможливо перенести всієї ваги бою, особливо при обороні.

Перший момент несподіваного удару для Польської армії вже минув. Помилка польського керування, що вважало ГА до початку травня зовсім розпорошеною і відтягло з Галицького фронту значні сили на большевицький фронт, тепер виправлялася. Вже до Львова прибула Познанська дивізія, а також підтягалася й дивізія Галеровского корпусу.

Гадаю, що такі інформації мусіла мати НК ГА (між іншим, полк. Сулківський в НК ГА інформував про це ген. Грекова). Чим і як сподівалася НК ГА стримати контрудар свіжих польських сил?

Неуспіх ГА за таких обставин міг спричинитися до цілковитої поразки.

На нашу думку, краще було, хоч і на важких умовах, замиритися на деякий час по тимчасових успіхах, які за бойових обставин закріпити було неможливо, аніж по програній. В першому разі лишається моральний чинник і деякі реальні наслідки. Пригадаємо, як би став у пригоді Галицькій армії, в кінці 1919 року, під час відвороту наших армій з Великої України до Збруча, свій власний, хоч і невеличкий, закуточок.

Ставлення поляків.

Треба, в цілях історичної правди, відзначити, що й поляки не зуміли оцінити моменту і піти назустріч Галицькому народові в його домаганнях.

Вільготніші умови та ширше трактування справи мусіло зрушити з мертвої точки справу галицько-польських стосунків. Необхідно зазначити, що Галицький нарід легше було привернути до себе мудрою, поміркованою політикою, ніж силою польсько-антантської зброї.

НК ГА своєчасно повідомила польське командування, що вона не приймає умов завішення зброї. Поляки з обуренням зняли галас на весь світ, обвинувачуючи Галицьку армію в зірванні умови й навіть у большевизмі.

Польське командування підтягло свіжі значні сили й скерувало їх на стомлену, виснажену ГА – техніка й переважаюча кількість зломили дух, – фінал відомий. Почався знову відворот ГА, хоч тепер уже добре керований.

Мандат Антанти.

Антанта, мабуть з метою розв'язати полякам руки для їхньої боротьби проти большевиків, дає мандат на окупацію Західньої Области УНР і доручає польському командуванню звільнити Східню Галичину аж до Збруча від большевиків (?). (Антанта згодом остаточно має розв'язати питання про Галичину).

Дивно, як міжнародня політика могла допустити такий глум і абсурд.

Галицьке регулярне, національне військо, таке дисципліноване та витривале – і раптом безпардонні комуністи!

Події пішли своєю чергою. Галицьку армію та її Уряд, мовби навмисне, штовхали в обійми большевиків.

Орієнтація на Румунію.

Знову страшенний сум огорнув Галицьку армію та її Уряд. Де ж шукати порятунку? Відступити до Румунії? Але ці «репрезентанти спекулятивно-безкровної політики» не допоможуть сусідові в лихій пригоді без великого зиску для себе. Вони самі не від того, щоб ще й собі зірвати заласий клаптик (і справді вони захопили Буковину, а згодом – і південно-східній кут Галичини).

Орієнтація на Совдепію.

Безпорадний стан і почуття обурення підказували піти під червоний прапор і за його кривавою допомогою звільнити свою батьківщину від польського панування. Большевики – це велика й руйнуюча сила, і вона змете й розпорошить ворожих окупантів. Але, чи не є це союзник небезпечний з соціяльного і національного поглядів?

Як же тоді ідея Соборної України? Самостійної національної Держави? Аджеж червоні б'ються проти Наддніпрянської армії, як національної, провадять повну централізацію, гвалтують нарід на Великій Україні. Національна ідея для них лише тимчасовий, влучний і корисний клич. Крім того, напевне вони розкладуть нашу єдину надію на визволення – армію й дезорганізують її остаточно. Нарешті, знищать до краю отак бідну, виснажену війною країну.

Отже, червоний спільник – дійсно грізний і страшний, нажаль, занадто небезпечний.

Орієнтація на Соборну Україну.

Лишається одно: знову йти до братерської Наддніпрянської армії, і спільно з нею шукати своєї долі й щастя. Так промовляє здоровий розум…

А серце заважає… Віддати без бою свій край, користуватися ворожою допомогою, хоч би й через Уряд Наддніпрянський – теж важко до смерти.

Ось у якій розпуці стояли Галицький Уряд і Армія.

Збруч уже близько, боротися голими руками далі немає змоги… Треба на щось зважитися… Взяла верх ідея Соборної України. Рубікон перейдено.

Подаю телеграму НК ГА з дня 4.VІІ, ч. 3715.

ТЕЛЕГРАМА НК ГА З ДНЯ 4.VІІ, Ч.3715.

Під сильним напором польських сил, за браком муніції й інших матеріялів Галицька армія буде примушена перейти річку Збруч та шукати опору й охорони на широких ланах Великої Україий. З цих причин НК ГА звертається з проханням до Головного Отамана – призначити район виключно для Галицької армії – простір між річкою Збручем та лінією Сатанів-Борщівка-Городок-Купель-Смотрич-Черч-Голосківка-Кам'янець Подільський-Жванець включно, де армія відпочила б та упорядкувалася б. Охорона границь Збруча й Дністра залишається Галицькій армії. Для врятування дорогого залізничного майна й матеріялів прохається дозволити на перешивку залізниці нашими залізно-дорожними частинами від ст. Гусятин на наш бік аж до слідуючої станції.

СИТУАЦІЯ В ШТАБІ ДІЄВОЇ АРМІЇ В ЗВ'ЯЗКУ

З ПІДХОДОМ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ ДО ЗБРУЧА

Враження від телеграми.

Цю телеграму було отримано в штабі Дієвої армії в присутності Головного отамана напередодні залишення нами Проскурова (5.VІІ). В штабі Дієвої армії Головний Отаман приймав оперативний звіт. Становище здавалось досить грізним, обставини на Польсько-Галицькому фронті не були докладно відомі. У декого, наприклад, у отамана В.Тютюнника, вродилася думка, щоб, на випадок неуспіху останньої спроби, відірватися від ворога й тимчасово відійти за