Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія 📚 - Українською

Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

718
0
04.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відьми, жерці та інші неприємності" автора Шаграй Наталія. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 87
Перейти на сторінку:

 Це місце давнє…Воно існувало ще за часів, коли люди ще не вміли вирощувати їжу, а полювали. Вони конкурували між собою з-за їжі.  Вони гарчали й кричали один на одного, а потім кидалися в бій. Й частина племен рятувалася ховаючись за природними перешкодами. Й знову все починалося з початку. Й так тривало, аж доки не закінчувалися ресурси… Смерть була звичним явищем…Ті жінки й діти, котрі залишилися без чоловіків, аби вижити змушені були приєднатися до іншої сім’ї, де був чоловік. Та виникли племена в яких чоловіки добували їжу. Й від них залежало життя чи смерть усього племені.

  Часи змінювали й люди навчилися готувати їжу, смажачи її на вогні. Стали робити одяг, вдосконалили зброю, продовжували воювати. Тих ворогів, яких вони захопили й не вбили, вони перетворили на рабів. Сильні племена поглинали слабких…

   Люди вірили в богів, й тією вірою людина намагалася пояснити війни, голод, стихійні лиха, неврожай. Усе це пояснювалося поганими богами. А хороше потомство чи вдале полювання приносили гарні боги. У кожного племені були свої Боги й кожному богу плем’я поклонялося особисто. Боги ж не завжди були добрі до людей й люди вирішили умилостивити їх, а для цього потрібно було принести жертву, віддати найцінніше. Й жертвою ставав їх одноплемінник. І таких було багато…Навіть через тисячоліття, еманації смерті на цьому місці занадто сильні…

   І от мені дуже цікаво, навіщо мені та цінні історична інформація? Звідки вона взялася в моїй голові? Й що мені з цим зараз робити?

- Селена! Селена! – посмикав мене за рукав сорочки Еміль.

- Що? – розлючено гаркнула я.

- А Зорян, його вже довго немає, - вп’явся в мене його переляканий погляд.

Якщо й мені хотілося відповісти, що ніяка холера його дорогоцінного Зорянчика не вхопить, то його нещасний вигляд притупив те гостре бажання. Поглянула на будинок. Зосередилася на Зоряні…і нічого…він, наче зник…наче його оточує стіна і я його не відчуваю… Але ж я знаю, що він там.

- Та трясця тобі! – пробурмотіла я.

- Що? Що сталося? – знову посмикав він мене за рукав.

- Залиш мій рукав у спокої, - обережно висмикнула з цього цупких пазурів свій рукав. Потерла обличчя. Позаглядала на дім. Набрала в легені повітря й щодуху покликала Зоряна. Мажорчик з несподіванки, аж підстрибнув. Й попри занепокоєння Еміля, за хвилину з будинку визирнув Зорян.

- Чого? – обвів він нас поглядом.

А я знову виявила, що його відчуваю. Фантастика! Нехай їй!

- Ретельно перевір дім й можливо підвал в ньому, - буркнула я.

- Відьмочка, я тим і займався.

- А ти уважніше там все оглянь…бо я тебе в будинку не відчувала.

- В розумінні? – враз насторожився він.

- На цьому місці де стоїть будинок, давні племена, що заселяли цю місцевість проводили ритуальні вбивства. Тебе, живенького, звідти не було чути. Надто голосно там смерть чути.

- Про це ти нічого не казала, - задумався він.

- До цієї миті, я про це нічого не знала.

- Як же ти чарівно огризаєшся, - облапав він мене поглядом. – Все чи у вас ще є до мене запитання? Еміль?

- Н-ні! Немає.

- Селена?

- Просто, будь обачним, - видала я своє напуття. 

- Зрозумів! Якщо що, то звіробій пхати нападнику в дупу. Питань немає, - козирнув він й звалив назад в дім.

- Отже, яйце комахи паразита!

- То все нормально? – тепер уже в мене вирішив уточнити мажорчик.

- Еміль, щось ти дуже на великих нервах.

- Ти про брата так нічого і не відчула, так? – з жахливим розчаруванням уточнив він.

- Я на ЦЬОМУ місці навіть Зоряна не відчула, - підтвердила я усі його думки.

- І що тепер?

- Якщо ти запитуєш про наступні кроки, то про це краще запитай у Зоряна. Я не знаю. Ти ж не вспокоїшся?

Й по виразу обличчя мажорчика була ясно видно, що не вспокоїться.

- Він буває сниться мені. Але то дуже рідко.

- І що сниться? – запитала я.

- Не знаю, сни такі нечіткі. Але мені, здається, що він кличе на допомогу. А я не зміг…Краще це б я помер, а не він. Я мав їхати, але ми посварилися, наговорили один одному різного й він поїхав… А я більше його не бачив.

- Мені жаль. Я розумію, що ти покладав великі надії на мене, проте я не в силі тобі допомогти.

- І мені жаль. Але він просив допомогти йому.

- І часто просив? – насупилася я.

- Я не пам’ятаю, я запам’ятав тільки один раз. Мені було страшно.

- Гм! – мені таки треба поговорити з кимось мудрим. І ні, це не буде мій внутрішній голос. І, сподіваюсь, що це буде НЕ ця бісова сільська відьма.

А поки ми обоє з Емілем нудимося й віддано чекаємо повернення Зоряна. Й по тому, як йде час, а його все немає, в мене розпочинають закрадатися думки чи не розбирає він часом там все до останнього шурупчика? Бо що можна робити так довго?

1 ... 39 40 41 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"