Читати книгу - "Наркономіка. Як працює економіка картелів"

Щоб зрозуміти, чому концентрація ринку синтетичних наркотиків залишається настільки високою, погляньмо на його найближчого родича – фармацевтичну галузь. Це теж потужний бізнес із чималими прибутками. Згідно з даними ВООЗ81, маржа прибутковості сягає 30 %, – це менше, ніж дають за новозеландські спайси, але цілком пристойно як на вимір звичайного бізнесу. Можна б припустити, що є простір для стартапів. Проте фармацевтичну індустрію контролює менш ніж десяток потужних компаній.

Однією з причин є необхідність постійно збільшувати інвестиції в науково-дослідну діяльність. Вартість для фармацевтичних компаній розробки нових препаратів і проведення необхідних тестувань сягає 1 млрд доларів, (а в дослідженні фахівців з Університету Тафтса 2014 року наводиться неймовірна цифра – 2,6 млрд доларів)82. Компаніям доводиться фінансувати і вдалі, і невдалі проекти. У 2006 році компанія Pfizer припинила розробку торсатрапібу, ліків від високого вмісту холестерину, витративши на їх розробку 800 млн доларів83. Ба більше, фірми, які можуть собі дозволити досліджувати кілька препаратів одночасно в кількох нових царинах, краще захищені від ризиків утрати одного проекту. Для інвестування в дослідження потрібні грубі гроші, а дрібним фірмам доводиться для участі в цьому вишкрібати засіки.

Далі, фармацевтичним компаніям постійно доводиться викеровуватися з-поміж складних юридичних правил. Навіть фармацевтичні гіганти іноді потрапляють у тарапати через те, що не змогли подолати численні перепони, покликані захистити пацієнтів. У 2012 році компанія GlaxoSmithKline погодилася сплатити найбільшу в історії охорони здоров’я в США компенсацію у розмірі 3,3 млрд доларів за шахрайство, пов’язане з неправильним брендингом антидепресанту, що його призначали дітям до 18 років, і приховування інформації про протипоказання під час лікування діабету. Нещодавно багатомільярдні компенсації сплатили також Johnson & Johnson та Pfizer84. Великим компаніям простіше виконувати закони й компенсувати збитки при їхньому порушенні, бо в них більше фінансових ресурсів на штрафи, ніж у стартапів і малого бізнесу.

Обидва ці випадки стосуються й індустрії спайсів. Китайські хімікати не такі вже й дорогі, але наркотик може витримати на ринку до заборони лише кілька місяців, а це означає, що спайс дасть прибуток тільки якщо виробник має можливість швидкого збуту великих обсягів товару. Та й деякі наркотики себе не виправдовують, а тому в разі невдачі виживають лише ті компанії, які можуть геджувати свої ставки, інвестуючи одразу в кілька продуктів. А це недешево. Як і у фармацевтиці, збутовикам спайсів треба вміти давати собі раду з динамічними змінами законодавства. Випадкове залучення до препарату однієї з сотень заборонених субстанцій означатиме неуникність чималого штрафу або й судового вироку про ув’язнення. Великі компанії мають істотний юридичний ресурс, аби долати регуляторні заковики, і фінансові ресурси, щоб вижити в разі негараздів.

З цих міркувань на ринку спайсів більш упевнено почуваються саме великі, а не дрібні фірми, що істотно відрізняється від ситуації на ринках традиційних наркотиків, котрі, як ми побачили у розділі 3, тяжіють до забезпечення участі менших груп у країнах із більш розвиненою поліційною системою, щоб мінімізувати ринок свого виявлення. А в світі спайсів усе навпаки: виживають компанії, які мають інноваційний ресурс і здатні дати собі раду з законодавством.

• • •

Навіть у кращі часи непросто придушувати наркобізнес. Картелі – експерти в подоланні оголошуваних урядом перепон. Однак феномен спайсів – зовсім інша проблема. Зазвичай складності пов’язані з виявленням і засудженням порушників закону. Проте в цій ніші наркономіки наркоторгівці закону не порушують: просто вони грають на випередження. То як бути з таким бізнесом?

Регулятори щосили прагнуть давати раду цій індустрії, що спирається на інновації. У галузі високих технологій такі сервіси, як Google і Facebook, створюють нові юридичні й моральні дилеми щодо захисту приватності і даних швидше, ніж суди встигають ухвалювати рішення з їхнього приводу. У банківській справі темпи фінансових інновацій з наближенням краху 2007 року завадили владі розгледіти нагромадження кредитно-дефолтних свопів, забезпечених боргових зобов’язань та інших вигадливих продуктів, які поставили галузь над прірвою. Навіть сьогодні в умовах фінансових інновацій регулятори пасуть задніх. Ухвалений 2010 року закон Додда—Френка, який мав запобігти банківським ризикам, що ледве не знищили світову економіку 2007 року, і через п’ять років ще не працював повною мірою. Тим часом волл-стрітівські вундеркінди понавигадували нові складні фінансові продукти, ступінь ризику яких досі не відомий.

Регуляторам жилося б спокійніше, якби вони могли оцінювати інноваційні продукти до, а не після їхнього потрапляння на ринок. На практиці часто-густо це неможливо: високотехнологічна індустрія розвивалася б слимаковим ходом, якби суди мали схвалювати кожний винахід Google, перш ніж дати йому хід, і фінансова галузь зупинилася б, якби регулятори забороняли банкам запускати без їхнього дозволу нові продукти. Водночас в інших галузях суспільні ризики настільки великі, бо так працює регулятор. У фармацевтиці, перш ніж нові ліки підуть у продаж, треба за протоколом пройти всі тести, за їхніми результатами одержати дозвіл державних організацій, як-от Управління продовольства й медикаментів США (УПМ) або Європейська агенція з лікарських засобів. Звичайно, трапляються й помилки. Але назагал доринкове тестування дозволяє відсіяти потенційно небезпечні ліки, перш ніж вони комусь завдадуть шкоди.

Чому б не робити так і зі спайсами? При нинішній системі регулятори не встигають наздоганяти виробників. То там про нове зілля повідомлять, то там – про передоз, а вони приречені вічно запізнюватися з відстеженням шкідливих препаратів. Вони муситимуть продовжувати цю безглузду гонитву, якщо будуть орієнтуватися на новини про чергові новинки або передозування. А що як заснувати УПМ з наркотиків?

У 2013 році саме так спробували зробити в Новій Зеландії. Парламент країни схвалив Акт про психоактивні речовини, що перевернув логіку бізнесу на спайсах. Раніше виробникам дозволялося випускати на ринок свій продукт, а потім його забороняли, якщо він виявлявся шкідливим, натомість тепер виробникам пігулок спочатку треба довести нешкідливість продукту і лише тоді можна одержати дозвіл на продаж. Відтепер заявки виробників розглядатиме нове Управління з регулювання обігу психоактивних речовин, яке матиме повноваження, схожі на повноваження агенцій, що контролюють лікувальні препарати. Власне, реформа перемістила тягар доказів: не уряд ганятиме за новими продуктами в продажу, а виробник доводитиме відповідність препаратів новим стандартам, перш ніж йому дозволять виходити на споживача.