Читати книгу - "Вигнанець і навчена відьма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Платон підозрював: місцевий справник, як загалом уся повітова поліція, не поставлений до відома вищим начальством про його підозрілу персону. Хоча б через те, що варто було Чечелю забратися з якогось великого міста далі від очей чиновників, поліцейських та жандармських начальників, як про нього вмить забували. Зі свого боку, він у мандрах протягом двох останніх років намагався по можливості уникати губернських столиць. Якщо не вдавалося, робив усе, що від нього залежало, аби не перетинатися з владою ніде. До Полтави за той час його заносили справи тричі, щоразу — ненадовго, і завжди щастило залагодити все, як любив, приватно, тихцем. Звісно, вбивство відьми дуже скоро дійде до міста. Та поки що цю справу з його особою ніхто не пов’язував.
Проте саме Чечелю довелося чекати старшу сестру загиблої й тлумачити все вже їй наодинці. Чоловіка вона попросила залишити їх, і той послухався. Але, як оцінив Платон, він був не з тих, кого дружини міцно тримають у кігтиках і крутять, мов циган сонце. Навпаки, Михайло Щетінін заледве приховував, що нічого, пов’язаного із загибеллю родички, його не переймає. Крім хіба самого факту злочину й суму Лизавети, який він, добрий християнин, поділяв. Проте відповідальному службовцю київського банку кортіло чимшвидше поховати Олесю, відбути поминальний обід і забратися геть із цієї, як він вочевидь вважав, нудної заболотної глушини. Тож від усього, що не стосувалося організації похорону, Михайло Щетінін з доброї волі усунувся. Зрештою, міркував Чечель, дружина сама все розкаже потім.
Якщо чоловік захоче слухати.
Версія, призначена для її вух, дещо відрізнялася від сказаного Платоном справнику й навіть Дундукевичу. На диво, Лизавета слухала уважно, зробила висновки і саме тому погодилася затриматися в маєтку після поховання.
Їй треба було зустрітися з візитерами саме тут, у Соколівці.
Вони приїхали майже одночасно.
Платон не те щоб знав обох, та впізнав — познайомилися тиждень тому на банкеті в губернатора. Кожен прибув із невеличким ескортом. Екіпажем Павла Гракова правив Лавро Сулима, той самий, котрий погодився назвати себе Чечелем у готелі. Довірена особа знаного в Полтаві підрядника перша полізла обійматися. Лавро не стримався, ще й провів шершавою долонею по Платоновому черепу. Натомість Граков обмежився коротким потиском, очі з азійським розрізом підозріло блиснули з-під скелець окулярів. Чи він тримав фасон, чи ще не вирішив, як треба вітатися з неблагонадійною особою на людях. Зате Данило Булатний, цікавий та говіркий добродій із проплішиною, панібратськи хлопнув Чечеля по плечу, навіщось підморгнув. А мовчазний вусатий хлопака, який сидів на передку його коляски, навіть зняв перед Платоном картуза.
— Вільно, — вирвалася в Чечеля солдатська команда.
— А тут справді вільно! — Булатний розтягнув рота в посмішці. — Воля, пане Чечель! Що далі від великого міста, де сидить начальство, то більше волі!
— Так перебирайтеся сюди.
— Для чого ж ми тут! — вигукнув він, театрально вклонився Лизаветі, що мовчки стояла поруч. — Дивно бачити тут стороннього. Але якщо Платон Якович потрібен вам при нашій діловій розмові...
— Не бачу для того підстав, — сухо перервала Лизавета. — Пан Чечель був гостем Соколівки й випадково опинився тут, коли трагедія сталася. Я вже подякувала йому від нашого імені за турботи і клопоти, яких від нього ніхто не вимагав.
— Я лиш робив, що мусив та вважав за потрібне, — вставив Платон. — До справ Лизавети Степанівни далі не маю жодного стосунку. Можете не зважати на мене. Навіть наполягаю на цьому.
— Ми встигли дізнатися про вас чимало, — зауважив Граков. — Маєте дивну вдачу опинятися там, де на вас не чекали, але при тому, за збігом обставин, найбільше потребують.
— Мої справи тут, у маєтку, також — у Соколівці і загалом — у Василівському повіті завершились, не почавшись уповні, — відрізав Платон. — Не заважатиму вам, шановне панство, адже не маю на те прав. Честь маю!
На останній фразі стукнув підборами білих літніх туфель.
Булатний знову панібратськи ляснув його, тепер уже — по другому плечу. По тому обмінявся колючими поглядами з Граковим. Нарешті з напівуклоном пропустив його перед себе. Своєю чергою Граков із підкресленою люб’язністю кивнув Лизаветі. Політес виглядав як його персональний дозвіл для всіх учасників розмови пройти в чужий дім.
Коли заходили, повз невеличку процесію шугнула Трефа.
Лавро Сулима і мовчазний вусань, супутник Булатного, уже тасували колоду, готуючись вбивати час.
Гукнули Платона приєднатися.
Спершу відмовився, картяр же такий собі.
Потім долучився — так само мусив убити час.
— Найперше, Лизавето Степанівно, прийміть найщиріші співчуття. Така втрата, ще така молода жінка... — почав Данило Булатний, витерши картатою хусткою проплішину.
— Жахлива, жахлива смерть. Жахлива доля, — підтримав Граков, поправивши окуляри, і додав ні сіло ні впало: — Ми бачимося вперше, мосьпані. Ви так схожі на меншу сестру. Тобто вона на вас... була...
— Дякую за співчуття. — Лизавета й далі вела сухо. — А з нещасною Олесею ми, до речі, зовсім не схожі. Хоч рідні сестри... були...
Старша на вісім років, Лизавета Щетініна справді мала грубші риси. Вона пам’ятала з дитинства, як у когось зі старших вирвалося: наче діти від різних батьків. Тата це мусило образити, але обійшлося. Адже не всякий, хто знав Соколовських особисто, міг помітити: старша донька — викапана батько, менша — усім удалася в матір. Тож працював контраст. Старшу сестру не без підстав вважали більше подібною до мужчини, і за манерами, і за вдачею, навіть за рухами. Це зіграло з жінкою невеселий жарт: у свої двадцять сім видавалася років на десять старшою. Проте всі, хто знав Щетініних, в один голос твердили: чоловік, сам старший від Лизавети на десять років, шанобливо ставиться до дружини. У них склалася консервативна родина, у якій муж був головою та ухвалював усі без винятку рішення, натомість жона вела домашнє господарство, виховувала двох дітей, хлопчиків чотирьох і шести років, і була не проти завести третю дитину. Щоправда, за чутками, бажала ще одного хлопчика,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнанець і навчена відьма», після закриття браузера.