Читати книгу - "Грона гніву"

хат, закружляли по порожніх оселях і за деякий час лишилися там у темних кутках, склавши крила на височині та повиснувши вниз головами між кроквами, і в пустках запахло їхнім послідом.

І миші теж переселилися туди, влаштували склади свого зерна в кутках, у коробках, у шухлядах на кухнях. І ласиця прийшла полювати на мишей, і з вереском закружляли брунатні пугачі, влітаючи та вилітаючи.

Пролився легкий дощик. Бур’ян захопив подвір’я і пороги, де раніше не мав права рости, і трава пробивалася крізь дошки ґанків. Хати стояли пустками, а пустка руйнується швидко. Обшивка бралася тріщинами від іржавих цвяхів. Пил укривав долівку, і на ній лишалися сліди тільки мишей, тхорів і котів.

Одного разу вночі вітер зірвав шматок черепиці та жбурнув на землю. Іншим разом вітер сунув носа в діру й зірвав ще три черепичини, а потім і цілий десяток одразу. Полуденне сонце зазирало в діру, кидаючи на підлогу сліпучі плями. Здичавілі коти сходилися вночі з полів, але більше не нявкали на порозі. Вони рухалися, наче тіні хмарин, кімнатами, прокрадаючись до хат ловити мишей. І у вітряні ночі грюкали двері, і рвані фіранки тріпотіли в розбитих шибках.

Розділ 12

осе 66 — головна дорога, якою їдуть мігранти, довга бетонка через усю країну, яка вгору-вниз в’ється на карті — від Міссісіпі до Бейкерсфілда, через червоні й сірі землі, зміїться в горах, долаючи води і спускаючись у яскраву та страшну пустелю, а через пустелю — знову до гір, до родючої каліфорнійської долини.

Шосе 66 — стезя мандрівників, утікачів од пилу й неродючої землі, од гуркоту тракторів і власного зубожіння, од повільного вторгнення пустелі на північ, од буревію вітрів, які, завиваючи, летять з Техасу, од повеней, які не приносять землі багатств і крадуть у неї ті поодинокі скарби, які ще лишилися. Од усього цього люди тікають, і на шосе 66 їх приносять притоки бічних доріг, сліди фургонів на вибоїстому шляху. 66-е — це головна траса, шлях утікачів.

Кларксвілл, і Озарк, і Ван-Бурен, і Форт-Сміт — на 64-у, і тут закінчується Арканзас. І всі дороги ведуть до Оклахома-Сіті, 66-е шосе — з Тулси, 270-е — з Макалістера. 81-е — з Вічіти-Фолса, з півдня, а з Еніда — з півночі. Едмонл, Маклауд, Перселл. 66-е виходить з Оклахома-Сіті; Ель-Рено і Клінтон лишаються на заході. Гайдро, Елк-Сіті й Тексола; і праворуч кінчається Оклахома. 66-е шосе перетинає техаський виступ. Шемрок і Маклін, Конвей і жовтий Амарільйо[8], Вілдорадо, і Веґа, і Бойз — і тут закінчується Техас. Тукумкарі й Санта-Роса — і гори Нью-Мексико до Альбукерке, де дорога прямує з Санта-Фе. Потім далі, до ущелин Ріо-Ґранде, до Лас-Лунас, і знову на захід 66-м — до Ґеллапа, і тут межа Нью-Мексико.

А тепер високі гори. Голбрук, і Вінслоу, і Флаґстаф у високогір’ї Аризони. Потім широке плато з хвилястою лінією пагорбів. Ешфорк, Кінґмен і знову кам’яні гори, куди воду привозять на продаж. Потім з опалених сонцем аризонських гір до Колорадо з зеленими очеретяними заростями на берегах, і тут кінчається Аризона. Через річку якраз Каліфорнія, і відкривається дуже гарне містечко. Це Нідлс, на річці. Але річка — чужинка для цього містечка. Нагору від Нідлса, потім через опалений сонцем гірський хребет — відкривається пустеля. І шосе 66 веде по страшній пустелі, де повітря тремтить і міниться, а чорні високі гори здаються нестерпно далекими. Ось Барстоу, а за ним та сама пустеля, доки нарешті знову не з’являються гори, красиві гори, і 66-е петляє між ними. Потім зненацька вузька стежинка, і внизу — чарівна долина, сади, виноградники, маленькі котеджі, а вдалині місто. І, Боже мій, ось кінець.

Люди збиралися на шосе 66 — то поодинока машина, а то невеликий караван. Весь день утікачі повільно котилися по дорозі, а вночі зупинялися біля води. Тоді старезні діряві радіатори викидали стовпи пари, а хрипкі шатуни деренчали. І чоловіки за кермами заповнених вантажівок і машин дослухалися, відчуваючи біду. Скільки ж ще до міста? Жах який, доки доїдеш, оці відстані між містами. Як щось зламається... ну гаразд, станемо табором просто тут, а Джим піде до міста, дістане потрібну запчастину, і повернеться... а скільки в нас їжі?

Дослухайся до мотора. Дослухайся до коліс. Вчувайся і вухами, і руками в повороти керма; вчувайся долонями у важелі перемикання швидкостей; вчувайся ногами в дошки. Вчувайся в стукіт старого драндулета всіма органами чуття, бо зміна тону, зміна ритму можуть означати ще тиждень у дорозі! Що, брязкає? Це клапани. Не страшно. Вони можуть гриміти без шкоди до другого пришестя. Але ось починає гупати, як машина їде — цього гупання не чуєш, тільки відчуваєш. Може, десь мастило скінчилося? Може, десь заклинило? Ісусе, якщо це підшипник, що робити? Гроші так і течуть.

І чому, матері його ковінька, цей сучий радіатор сьогодні так розігрівся? Це ж не підйом. Але поглянемо. Господи Всемогутній, ремінь вентилятора порвався! Ось, перев’яжемо оцим мотузком. Подивимося, чи надовго вистачить. Я зв’яжу кінці. Тепер повільно, зовсім повільно, доки не доберемося до міста. Мотузка довго не протримається.

Тільки б ми дісталися Каліфорнії, де помаранчі ростуть. Тільки б оця стара посудина не розлетілася. Тільки б дісталися.

І шини — стерлися вкрай. Лиш на чотирьох покришки, а так — лиса гума. Можна було б проїхати ще сто миль, якби на камінь не наткнулися, от і роздерлися шини. Що краще — зайві сто миль чи зіпсута труба? Що? Сто миль. Латки для труб у нас є. Мабуть, коли поїдемо, труба протече. А якщо зробити манжету? Ще миль п’ятдесят витиснемо. Їдьмо; поки що не дме.

Тре’ нам покришку купити, але за старі колеса ці жмикрути стільки деруть — Ісусе! Оглядають з голови до ніг. Знають, що людина поспішає. Знають, що не може чекати. І ціна зростає.

Беріть або лишайте. Мені від бізнесу здоров’я не прибуває. Я тут не здоров’я лікую, а торгую покришками. Я їх за так не даю. Нічим не зараджу, як щось із тобою станеться. Мені тре’ за себе дбати.

Чи далеко до наступного міста?

Учора я бачив сорок дві машини з такими ж, як ви. Звідки ви взялися? Куди їдете?

Ну, Каліфорнія великий штат.

Не такий уже й великий. Та й США не така вже й велика країна. Ні, не така й велика. Затісна. Місця на всіх нема