Читати книгу - "Чужий і найрідніший, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Отепер життя стає кращим!
- Не сперечатимусь, піца має певні лікувальні властивості, пане лікарю, - Лесик кособоко усміхнулась і взяла до рук свій телефон. – Ну ви з Мілою і влаштували бомардування повідомленнями! Я що, на самогубцю схожа, що така паніка була?
- Не треба на турботу так сердитись, Лесик. Ми ж не чужі одне одному, - бовкнув і замовк.
Наступні хвилин десять лише героїв фільму і було чутно, а ми мовчали мов на сеансі в кінотеатрі були. Першою тишу Леся порушила.
- Сьогодні отримала від Русіка повідомлення. Домовились із ним що час від часу писатиме, то доповів – живий і здоровий. Тобі привіт, до речі.
- Дякую, - сам чую, що прозвучало не дуже щиро, та інкше не вийшло.
- Ти був на його виставці?
- Ні, та самі фото частково бачив.
- Вражаючі, дуже сильні роботи, скажи?
- Так.
- Твій друг неймовірна особистість. У всіх сенсах. Не думала, що так багато спільного маємо?
- В чому ж то, цікаво? Теж про барабан з дитинства мріяла, а потів фотографією захопилась?
- А ти про батьків його знаєш?
- Знаю, - ого, то ось до чого відверті розмови дійшли? Мені лише через роки сповідався, а більше ніхто і знав аж досі. - Так, тепер ясно.
- Іноді важливо знайти друга, котрий тебе розуміє як ніхто інший.
Це вона так здалеку до того, що у друга мого закохалась? Прекрасний вечір, щою побоювання підтвердити!
- Тарас, припини дихати як кінь на іподромі після забігу, он серветка на столі аж ворушиться. Я підкреслила слово «друг» не дарма. Не твоя то справа, взагалі то, але не хочу між тобою і ним клин вбивати, тому скажу. Руслан для мене ближчим ніж друг не був і не буде. У нас дійсно знайшлася спільна болюча тема, та більше – нічого особистого. До речі, він твої переконання вирішив наслідувати, бо як їхав – сестрою обізвав. Тож зроби кілька дихальних вправ і заспокойся.
Заспокоїшся тут… І сам не вірю, що так швидко закохалась, та черв’ячок душу мою точить. Взагалі то, коли нещодавно зайвого хильнув, причепився до друга, наговорив йому три мішки нісенітниць, пред’яв накидав, а у відповідь Руслан мені добрячого прочухана влаштував. Добре, що хоч один із нас при своєму розумі тоді був, не дав мені більших дурниць впороти. Тож приводу не довіряти йому я не маю, та як згадаю його з Лесиком поруч – аж сатанію. Хоч і сам знаю, що даремно, особливо тепер, коли Леся сама сказала, що у ньому лише друга бачить. А той у формі хто був? Поки вигадував, як до того обережно підступитись, відчув як її голова поволі на моє плече опускається. Зморило Лесика ще до кінця першої частини, сопе тихесенько. Поворушився обережно – міцно спить. Перемістився, закинув їй руку на плече і до себе підсунув. Відпочивай мала, а я поки другу частину «Горішка» переглядатиму. Десь ближче до фіналу відчув, що очі злипаються. Тихенько піднявся, зі столу прибрав, а Леся навіть не поворухнулась. Як сідали їсти – диван не розкладали, то тепер або сидячи спати, або її вкласти, а собі на підлогу намостити. Добре що диван доволі широкий, то обрав варіант номер три: вмостився на бік як зміг і Лесика поруч прилаштував. Думав, прокинеться, та пробурмотіла щось нерозбірливе і на мене ногу закинула. Отак у коконі тісному і лежали, вона спала, а я її теплом насолоджувався. От чоловіча натура хтива, засни тут, коли ніжне тіло тебе собою оповило. Дозволив собі трохи задоволення: вклав її руку собі на груди, а сам у її волосся дихав. Довго сон не йшов, а таки вирубився. Прокинувся коли відчув її пальці на шкірі під футболкою. Сон як рукою зняло. Ого, вже й ранок за вікном. Тепер я її ковдрою став, а вона мене всіма кінцівками обплела. Божечки, не прокидайся якомога довше! Такий ранок мені до вподоби. Спить іще, а руками шкірою візерунки вимальовує. Аж до мурах пробило. Дозволив собі ще трохи тим насолодитися і обережно сповз з дивану. Кортить цілунком розбудити, та сьогодні день не до забав, чорт його забирай. Тихо збігав в машину по речі, по дорозі в міні-маркет зазирнув, швиденько душ прийняв і пішов сніданок готувати. Коли аромат їжі поплив квартирою, почув що Лесик прокинулась. Привіталась зі мною мовчки – лиш кивнула і зачинилась у ванній. Вийшла зібрана, рішуча, мовчазна. Снідали в тиші, так само тихо зачинили квартиру і поїхали на кладовище. Вийшли разом, квіти дорогою купили та не доходячи до могилки зупинився – тут їй супровід не потрібен, хай разом із родиною сама побуде. Присіла на лавку неподалік і завмерла. Щоб не стовбичити без діла пішов по воду. Поставила квіти, кивком подякувала і вже за кілька хвилин на вихід попрямувала. Все мовчки, відучора ані слова не промовила. Якби Міла не зателефонувала, мабуть, так і не почув би нічого. Відповіла їй, сказала що все в нормі, вже вертаємось. Мілка, чую, рюмсає, а Лесик вже обладунки свої одягла – заспокоює подругу, а сама тримається. Вже як у двір завертав розмову скінчила. Не знав що казати, сама до мене озвалась.
- Дякую тобі. Цього разу мені дійсно було дуже кепсько. Хай би як не бурчала, а вдячна тобі без міри.
- Лесик, тільки скажи – сама знаєш, все що завгодно.
- Дякую тобі, - усміхнулась і вийшла з автівки.
То що, так і відпустити? Ні, дурня якась. Вилажу слідом.
- Лесик, слухай, а які плани на сьогодні маєш?
- Якщо чесно – просто побути на самоті хочу. Давно відкладала, та час дідусеву кімнату розібрати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужий і найрідніший, Інна Земець», після закриття браузера.