Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

– Ні, - відповів твердо, прикриваючи очі. – Не потрібно. Я сама заїду до офісу.

Рішення поїхати в офіс я приймаю швидко та поспішно, але не хочу себе зупиняти. У мене за секунду вишиковуються грандіозні плани на цей день. Навіть десятибальний землетрус не зупинить мене.

Першим пунктом: варто озирнутися на роботі Діми. Може, ненав'язливо дізнатися про Іру чи самій перевірити ті прокляті записи з відеокамери. Адже як я можу спокійно говорити із чоловіком, якщо не вірю його словам? Навіть якщо це справді був єдиний раз… Без доказів я не зможу в це повірити.

А доказам Діми я також не вірю!

Мені так хочеться подзвонити йому, необхідніше за повітря. На автоматі навіть знаходжу контакт «Мій чоловік» із червоним серцем, але зупиняюся в останній момент.

Чортова звичка. Щоразу, коли я сумнівалася чи відчувала себе втраченою – я дзвонила Дімі. І він знаходив ті правильні слова, щоби повернути мені впевненість.

Після розмов з чоловіком я почувала себе найулюбленішою, найсильнішою, сміливішою…

Я затримую дихання, поки та невблаганна туга в душі не вщухає. Лише після цього дзвоню до лікарні, щоб дізнатися про самопочуття Діми. Якщо він уже прокинувся й у нормі, то сам нехай розбирається зі своїми позовами.

У лікарні мені дають номер нового лікаря, бо вчорашній був на добу і сьогодні вихідний. Трохи гальмую занудьгував сина, поки той сам не почав вимагати уваги.

– Так, - сухий жіночий голос відповідає через кілька гудків.

– Доброго дня, мені дали ваш номер. Мій чоловік, Нємцов, лежить у вас, і я хотіла дізнатися…

– Тая, ти?

– Так…

– Це Ліза. Ліза Юсупова. Колишня Юсупова, не має значення. Так, я знаю про Діму, я вчора гальмувала персонал, щоб вони розповіли йому про твій стан. Діма майже в повному порядку. Показники в нормі, жодних приводів для занепокоєння.

Я слухаю мовчки, заспокоюючись. А ще дивуюсь тому, наскільки стриманий голос у дівчини. Раніше вона щебетала без зупинки, і вся сяяла теплотою.

Ми не спілкувалися близько, швидше «вимушено» ладнали. Наші чоловіки дружили, іноді зустрічалися на якихось заходах, а ми говорили, намагалися не померти з нудьги.

Потім Ліза зненацька зникла. Ще ввечері ми великою компанією вечеряли в ресторані, а наступного дня Діма побіжно кинув, що Юсупови розлучаються.

Я не знала дівчину добре, але пам'ятаю з яким коханням вона розповідала про медицину. Справді захоплювалась цим і насолоджувалася навіть нічними змінами в лікарні. Тому повністю довіряю її словам.

– Він весь цей час спав? – питаю, прямуючи у бік будинку. – І чому тоді він знепритомнів, якщо все добре?

– У нього струс мозку, непритомність нормальне явище. Ми ще перевіримо його сьогодні. Якщо все гаразд – зможеш забрати свого чоловіка додому. А з приводу спав… Він прокидався десь під ранок, але знову заснув. Ну, мені так сказали, моя зміна почалася нещодавно. Вибач, мені вже потрібно на операцію, але якщо будуть питання – дзвони, не соромся.

– Ліз, а можна попросити. Якщо… Ти зможеш сказати, якщо хтось відвідає Діму у лікарні?

– Хм… - сумнівається секунду, але згодом відповідає: – Так, без проблем. Ми ж в одному клубі. Якщо дізнаюсь, то напишу тобі.

Клуб покинутих дружин – так ми жартували між дівчатками. Тому якщо зустрічі були у когось удома чи в ресторанах з великою територією, то найчастіше чоловіки залишали нас самих.

– Ну, ви дівчата знайдете про що побалакати, а нам потрібно обговорити справи, - чули це у слід, поки наші чоловіки займалися бізнесом.

Ідея про відвідувачів прийшла до мене раптово, але я не збираюся відмовлятися. Мене саму дико тягне назад до лікарні, бо просто викреслити всі почуття до Діми не виходить. А якщо вже Іра любить його, як розповідала мені, то неодмінно з'явиться.

Це схоже на дешевий детектив, головною героїнею якого я ніколи не хотіла бути. Або елемент мазохізму, щоб остаточно убити себе правдою. Але я знаходжу собі просте виправдання.

Якщо у мене будуть докази брехні на руках, то я легко припру Діму до стінки. Він не зможе далі відмовляти мені у розлученні, мої муки закінчаться. Легко ухвалювати рішення, коли нічого іншого не залишається.

А якщо дізнаюся, що це все було однією великою помилкою.

Як зроблю тоді – я намагаюся не думати.

Я швидко переодягаюся в офісний одяг, який залишився зі старих часів. Блакитна блуза зараз не настільки вільна, як раніше, натягується в ділянці живота. Я збиралася повернутися до тренувань у залі за кілька тижнів – після дозволу лікаря. І нехай вага майже повернулася в норму, це все одно іноді викликає розстроєні почуття.

Заспокоююсь тому, що моя спідниця з високою талією і приховує все зайве. Потрібно потім перевірити свої речі, які ще підходять мені й можна носити в офіс.

Мирон не відповів чіткою згодою взяти мене на роботу, лише обіцяв подивитися, що можна зробити. Я ще вчора скинула йому своє резюме, але поки що відповіді не отримала.

Навряд чи Шварц настільки хоче бачити мене у своїй фірмі. Якби не прохання Діми, то чоловік би навіть не думав про це. Але для мене це здається чудовим варіантом, хоча б спочатку. Зрештою, яка мені різниця в чиїйсь фірмі виставляти рахунки та розносити банківські виписки?