Читати книгу - "12 польських есеїв"

відмінності виступають у новомові, які елементи можна використовувати у висловах того чи того типу? Мені не вдалося сформулювати загального правила, тому я лише зверну увагу на певні елементи, притаманні цьому явищу. Наприклад, у полемічних висловлюваннях вживають одних формул, коли йдеться про когось, хто є чи був ідеологічним союзником (або може таким вважатися), і цілком інших, коли йдеться про когось із «ворожого» світу, з яким ніколи не припускалася можливість ідейної спільноти. «Неправильними» чи «хибними» можуть бути тільки слова або дії когось, хто в даний момент (у Польщі чи іншій союзницькій країні) «відхилився», «відійшов від лінії партії»; так можна назвати вчинок комуністичного лідера, що висловлює погляди, які відбігають від затвердженого канону (наприклад, Сантьяго Карільйо). Але подібну оцінку не можна застосувати до заяви західно-німецького канцлера чи президента Сполучених Штатів. Або до публікацій у буржуазній пресі чи заяв Комітету оборони робітників. Ці ділянки мови не підпадають під критерії «слушності» чи «правильності». Це тільки приклад, але він свідчить про ширше явище. У новомові створюються субстилі, їхні межі чітко визначені й охороняються, ігнорування їх порушило б саму суть новомови.

Іншим проявом того ж процесу є своєрідний принцип зарезервованих слів. Слів, які мають право виступати лише в одному, чітко визначеному контексті і повинні стосуватися лише одного суб’єкту. Так, наприклад, зарезервованим словом є прикметник «керівний» – для характеристики ролі партії. Внутрішня неоднорідність, а також резервація слів і формул висвітлюють основне явище у новомові – тенденцію до того, щоб у певних контекстах і про певні суб’єкти говорити лише єдиним способом.

Перш ніж перейти до детальнішого обговорення цієї проблеми, я б хотів затриматися на ще одній справі: стосунку новомови до класичної мови, насамперед до того, що можна назвати мовленням противника. Перше з цих питань я вже заторкнув. Новомова не може цілком нехтувати властивостями мови, це зрозуміло, вона не може проходити повз закріплені конотації та узвичаєні уявлення. Відтак часто бере їх до уваги, уникаючи, принаймні у певних випадках, конфлікту. Типовий приклад: слова «совєтський» та «комунізм» ще від міжвоєнного періоду зберегли негативне забарвлення (подібно як «більшовицький», що зустрічається тепер лише в історичному контексті). Тому польська мова – поряд з українською – чи не єдина, де слово «совєтський» було перекладено. Звичайно, це робилося не з надмірного пуризму – йшлося про затирання небажаних конотацій, які це слово викликало в свідомості поляків. Для слова «комунізм» (і споріднених з ним) важко було знайти відповідник у рідній мові, через те його просто уникали.

Та ключовим питанням є ставлення до мови противника. Новомова не може цілком ізолюватися від цього питання – тим більше, що однією з рацій її існування є необхідність «давати відсіч»; не можна вважати, отже, ніби «ворожої мови» просто не існує.

Інакше кажучи, новомова повинна, з одного боку, реагувати на мову противника, а з другого – не може опинитись у сфері її впливу, дати себе надщербити, вступити з супротивником у діалог як із рівноправним партнером. Ця основна дилема розв’язується по-різному. Інколи новомова, перехоплюючи якийсь елемент мови, надає йому інший зміст, або змінює форму, але найчастіше – коментує і спростовує.

Маємо справу з перманентним перехоплюванням слів. Достатньо буде прослідкувати історію слова «віднова» від Жовтня до Березня. У 1956 році воно функціонувало як слово-заклик, потім на тривалий час зникло з публічного мовлення і нагадало про себе лише 1968 року, щоб назвати явище прямо протилежне до того, якого стосувалося в середині п’ятидесятих років. Щодо деяких формул застосовувалася подвійна тактика. «Соціалізм із людським обличчям» Дубчека здебільшого підлягав спростуванню, але з’являлися також спроби його асиміляції. Тоді писали приблизно так: «соціалізм із людським обличчям» – ну, звісно, так, будь ласка, слушно і правильно, тільки це ми здійснюємо його принципи, а не чеські діячі, погляди яких неслушні і неправильні. Це делікатна справа для новомови: як поводитися з гаслами, які можуть бути прихильно прийняті суспільством? Саме тут проявляються дві техніки. Або постають величезні трактати, що показують брехливу суть тих гасел – у цьому випадку новомова демонструє свій захисний характер (парадокс: оборона тим виразніша, чим наступальніший і непримиренніший тон таких публікацій), або ж шукають контргасел.

Ідеальною для новомови є ситуація, коли можна створити заперечну формулу, що безпосередньо відхиляє вороже гасло. Проте це неможливо у випадку таких формул, як «соціалізм із людським обличчям» чи «права людини». Відповіддю на такі гасла не може бути пряме заперечення. Місце гасла не може посісти контргасло, тому його заступає розлоге пояснення. Хоч з’являються й спроби контргасел. Не за принципом протиставлення, а радше за принципом перифрази, що змінює сенс оригіналу через поширення або обмеження. Так, відповіддю на гасло Картера «права людини» стало контргасло «право людини жити у мирі».

Окремо слід розглянути особливий випадок у ставленні до мови противника – використання цитат. Принцип такий: мова наведеного тексту не має права порушити чинних правил новомови. Вона має бути або виразно відокремлена та прокоментована, або зведена до характерних для неї властивостей. Як у першому, так і в другому випадку не спрацьовує право захисту цитат, вони позбавлені своєї самостійності навіть тоді, коли є об’єктом полеміки. Деколи це стосується поодиноких слів та формул. Коли в газеті «Жицє Варшави» 1969 року в цитаті з якоїсь західної газети з’явилася формула «шестиденна війна», редакція додала у дужках свій коментар: «так буржуазна преса називає ізраїльську агресію у червні 1967 р.» Ця метамовна вставка впроваджена не для пояснення, про що йдеться в наведеній формулі; навіть той, хто раніше її знав, міг легко збагнути з контексту, якої події вона стосується. Коментар тут потрібен, щоб звести цитату до прийнятих норм, знешкодити «ворожу» мову, обеззброїти супротивника. Позбавлені пізнавальної вартості, ці коментарі є заходом, націленим на протидію розповсюдженню незатверджених формул, здатних призвести до дезінтеграції новомови.

У випадку з коментарем цитата все ж зберігає свою окремішність. Інший процес відбувається, коли в межі самої цитати впроваджуються елементи новомови. І то не лише тоді, коли вводиться поширене в таких випадках «буцімто» («начебто», чи «так званий»). Ось речення з радіоновин, де процес маніпулювання цитатами зайшов досить далеко: «Президент Джонсон оголосив, що зустрінеться з маріонетковим президентом Південного В’єтнаму, Тью». Цей фрагмент лише зовні має вигляд цитати. Насправді конструкція в позірно непрямій мові заповнена новомовою, яку неможливо почути з уст даного політика. Тью в новомові – завжди маріонетковий президент, навіть коли про нього говорить хтось, хто ніколи б його так не назвав.

Обговорені дотепер властивості мови, зі ставленням до мовлення противника включно,