Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Я ледь не впала коли Макс почав опускатися разом зі мною. Гості дружньо рахували а я з усієї сили схопилася за плечі Макс все ще рівно тримаючи спину. Напевно, я найбільша боягуза у світі але при кожному опусканні мені було не на жарт страшно. Враження, що провалююся під землю.

Все ж, після 25 віджимань Артем разом із більшістю вилетіли. Залишився тільки Віктор з Боденою та Макс зі мною. При кожному підйомі погляди хлопців перетиналися.  Глядачі доказували до сорока, Віктор опустився але при підйому його руки затремтіли і він опустився назад а Божена миттю піднялася. Я зробила те саме. Подавши Макс руку, він якраз повернувся на спину та скептично глянув на неї. Напевно, я щось трішки попутала бо зазвичай цей жест був чоловічим. Та все ж рука Макса сильно схопилася за мою і він підвівся. Ведучий, не розумію в яку хвилину опинився біля нас і постукав Макса по плечу.

- Просто чудово. А ми перейдемо до наступного конкурсу. 

Наші погляди з Максом зіткнулися.

- Дюльмовочка?-спитала я.

Він ледь посміхнувся.

- Я напевно був би у силі зробити стільки ж, якби ти опинилася з іншої сторони.

Я з нерозумінням глянула на нього? Тобто...о Боже. Мої щоки запалали а Макс глянувши на мене розсміявся.

- Я не хочу думати, про що ви подумали, маленька дюльмовочка.

Я глянула на нього, було ані трохи не смішно. 

- Отже, перший танець котрий станцює кожен з вас. -сказав ведучий а я зрозуміла що нічого не почула і тепер не знаю умови. Чудово. Зате уява була надто бурхлива.

Але я швидко зорієнтувалася в умові. Зараз ми повинні витягнути листочок з цієї банки на якому написана назва танцю. Вальс, полька, танго або ж самба і багато інших. Ну не знаю наскільки багато. Дейву з Роксоланою попалася румба, Віктору і Божені чудова класика - полька. А ось я з острахом запхала руку в цей рай паперу. Насправді, в танцях я не було здібною. Єдине що знала це прості рухи але вони точно не згодилися б для певного танцю. Вальс це не мій коник. Порухатися просто по колу - чудово. Так як ми робили з Соусом напевно і важко було назвати вальсом. А ось справжній, це страх для мого партнера. Польку мене нещодавно навчила Роксолана танцювати а все інше...нові назви котрі я просто чула. Тому розгортаючи папірець я схрещувала своє пальчики.

- Віденський вальс. -сказала я вголос.

- Чудово. У нас шість різних танців, і всі будете оцінювати ви панове. Тому, думаю не варто затримуватися.

Я стурбовано переминаласч щ ноги на ногу, доки не підійшла наша черга. Все ж, як і очікувалося перевага була не на нашому боці. І хоча ми були не найгіршими та не виграли. 

Останнім конкурсом виявилося караоке в якому можна було віддати перемогу всім. Як нагорода була біла хустина з принтом козацьких схрещених шабель. Ну...в принципі нічого цікавого і її отримала невідома для мене пара.

Ми повернулися за стіл вже виснажені а за той час відбувався наступний конкурс. 

- Все ж, я напевно більше ніколи не запрошу тебе на танець. - сказав Макс сідаючи поряд а я посміхнулася як він скривився.

- Я жахливо танцюю. -сказала я все іще з посмішкою.

- Ну, все можна іще виправити, дюльмовочка.

Я скривився.

- Не називай мене так.

Хлопець посміхнувся.

- Ти мала рацію. Я не просто попросив Стаса запросити тебе на танець.

- Я завжди маю рацію. -сказала я посміхнувшись.

- Не шести собі. Каміла, я...хотів вибачитися. - Макс опустив голову і поглянув на мене з-під густих вій.

 Він виглядав так...прекрасно.

- За що?-спитала я і потягнулася до склянки з мінералкою бо в горлі чомучь пересохло.

- Я не знаю що на мене найшло в машині. Я ображався на тебе без суті. Я накричав просто так. Мені прикро. Але ц знак свого виправдання можу сказати, що це все твої слова.

Я назмурилася.

- Макс, я не вважаю що сказала щось не правильно.

Хлопець похитав.

- Гаразд. Ти вважаєш поцілунок помилкою. Але ж ти не спитала моєї думки. А в машині обмовилася що вдруге не помилишся. Знаєш, це жахливо говорити щось про майбутнє не знаючи минулого. Але, що л не відбулося тоді я не проти зробити це зараз. Каміла, це прозвучить дивно але...ти тягнеш мене до себе. І я не хочу цього уникати.

Я дивилася в його очі та важко зковтнула а тоді знищила плечима.

- Чого ти очікуєш від мене? Макс, я...я не готова. Я не хочу. Будь ласка, поважай моє рішення.

Він стиснув свої зуби, здається настільки що вони ледь не потріскали. Тоді голова хлопця почала хитатися наче в знак згоди.

- Я не хочу мати сварок з тобою. Ми можемо бути друзями, але точно не...

- Ні. Ти все ясно сказала. Я не цікавою тебе. Ти не хочеш мати нічого спільного зі мною. І я повинен перестати з тобою спілкуватися. Тільки, чому? Напевно, це запитання так і залишиться у моїй голові.

Він різко піднявся а тоді покрокував у невідомому мені напрямку. Здається, цдо сходів на другий поверх. Я заплющила свої очі. Чому? Чому я щось роблю а тоді жалію про це? Що він тепер думатиме? Що він для мене не цікавий? Але ж це не так. Ох Каміла. Чому ти настільки складна. Чому життя настільки складне?

***

До кінця вечора я уже не помічала Макса через що починала хвилюватися але стримала це при собі. Настав момент кидання молодою букету. Всі дівчата стали в лінію.

- Каміла, ти ж іще не заміжня, - крикнула Яна коли побачила, що я в стороні. 

Я ледь їй посміхнулася. Мій настрій точно не міг зіпсуватися через декілька хвилин розмови.

Я не вірила у забобони та все ж приєдналася у ряд дівчат. Яна почала замахуватися і імітувати кидання, але кинула аж на третій раз. Квіти полетіли з такою висотою та далечінню, що в нас точно не було шансу його зловити. Але Яна повернулася обличчям щоб побачити ту саму, котра наступною вийде заміж але по тому як хлопці засвистали я не стрималася і повернулася. Макс стояв біля Роксолани і тримав у руках букет. Він передав букет дівчині.

- Георгій, вас можна привітати. -сказав мер котрий стояв неподалік а мама з Георгієм неподалік від нього.