Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

домігся, щоб до його повноважень долучили й Меріленд. Але батько вчасно відчув, звідки дме вітер, і перш ніж флот встиг підняти вітрила, він подав клопотання, у якому стверджував, що Ґрін зробив заяву без його відома та згоди, і примусив їх викреслити назву Меріленд з наказу. Вирішивши, що цього буде досить, він заспокоївся; але цей проноза Білл Клейборн знову виринув та, добре знаючи, що комітет не знається на американській географії, домігся, щоб наказ переписали, вказавши там усі території навколо Чесапіцької затоки — що мало б означати й увесь Меріленд! А на додачу до цього йому вдалося призначити себе також повноважним представником Парламенту, опріч тих, що вже були, які мали відплисти разом з флотилією. Усього було троє представників — усі, хоча і введені в оману, розважливі джентльмени, — та двоє запасних: Клейборн і ще один мерзотник, Річард Беннетт, який знайшов собі притулок у нашому місті Провіденс після того, як пуритан вигнали з Віргінії.

— Їй же Богу! — вигукнув Ебенезер. — Я в житті ніколи не чував про таке віроломство!

— Стривайте, — сказав Чарлз. — Клейборн і Беннетт, невдоволені тим, що вони додаткові представники, подбали про те, щоб двоє представників під час плавання зникли десь у морі, і ступили на берег мису Комфорт, маючи цілковиту владу і над Віргінією, і над Мерілендом!

— Цей чоловік просто якийсь Макіавеллі!

— Вони беруть владу у Віргінії, і Беннетт призначає себе губернатором, а Клейборна — державним секретарем. Потім вони заходяться біля Меріленду, де ці негідники з Провіденса зустрічають їх із розпростертими обіймами. Нашого доброго губернатора Стоуна усувають з посади, католиків позбавляють геть усіх прав і владу виривають прямісінько з рук батька. Останнім ударом Клейборна та Беннетта було те, що вони примушують стару Віргінську компанію подати клопотання, щоб Меріленд повністю стерли з мапи та відновили старовинні кордони Віргінії! Батько звернувся з цією справою у Комітет з плантацій, і поки вона там варилася у власному соку, він нагадав Кромвелю, що Меріленд, бувши в оточенні роялістів, до кінця залишався вірним Республіці. Кромвель вислухав його, і коли розпустив Парламент та призначив себе лордом-протектором, то запевнив батька, що той може розраховувати на його ласку.

Губернатор Стоун тим часом повернувся назад у своє крісло, і батько наказав йому оголосити провінцію під владою Протекторату та заявити про те, що повноваження спеціальних представників втратили силу. Клейборн і Беннетт збираються із силами та знову усувають Стоуна на користь пуританина Вільяма Фуллера з Провіденса. Батько звертається до Кромвеля, Кромвель наказує Беннетту і Клейборну відступитися, і тоді батько велить Стоуну зібрати сили та вирушити на Фуллера у Провіденсі. Але Фуллер має більше гармат і примушує людей Стоуна здатися, обіцяючи їх помилувати. Щойно він бере їх у полон, як вбиває на місці чотирьох лейтенантів Стоуна, а його самого, тяжкопораненого, запроторює до цюпи. Потім громили Фуллера захоплюють Велику печатку, конфісковують майно, мародерствують і виганяють католицьких священників із Провінції; Клейборн і його прибічники знову зчиняють крик і галас у Комітеті з плантацій, але все дарма, позаяк нарешті у 1658 році Провінцію знову повертають під владу батька, а керування переходить до Джозіаса Фендалла, який мав там представляти інтереси мого батька після того, як Стоуна ув'язнили.

— Хвала Небесам! — сказав Ебенезер. — Усе то добре, що на добре виходить!

— І зле, що виходить на зле, — відповів Чарлз, — бо того ж року з'ясувалося, що Фендалл — зрадник.

— Ну, це вже занадто! — вигукнув Ебенезер.

— Це щира правда. Дехто стверджує, що він був лише інструментом у руках Фуллера та Клейборна; утім, хай там як, але Кромвель натоді вже помер, а його син був слабкою людиною, тож Фендалл переконав Загальні збори проголосити себе незалежними від Протекторату, повністю скасувати конституцію Провінції й узурпував геть усю владу, яка належала моєму батькові, не залишивши і крихти. Для нас усіх настали б тоді тяжкі часи, якби невдовзі на трон не повернувся Карл Другий. Батько, не знаю вже й як, дійшов з ним згоди й отримав королівські листи, які наказували всім надавати батькові підтримку, щоб той міг відновити свою владу, та прямо вимагали від губернатора Віргінії Берклі пособити йому в цьому. Дядька Філіпа Калверта призначили губернатором, і весь той заколот розпався.

— Сподіваюся, на цьому ваші випробування скінчилися? — запитав Ебенезер.

— Якийсь час бунтів і справді не було, — визнав Чарлз. — Я прибув у Сент-Мері в 1661 році, щоб зайняти посаду губернатора, а 1675 року, коли помер батько, став третім лордом Балтимором. Впродовж усього цього часу нашим єдиним справжнім фрасунком були напади індіян і спроби голландців, шведів та інших вихопити в нас шмат землі за допомогою того старого прийому з hactenus inculta. Голландці незаконно оселилися на річці Делавер, і губернатор Д'Інуайосса з Нью-Амстела підбурював проти нас джонадоїв, сінагоїв і мінгоїв. Я хотів було розпочати проти нього війну, проте зрештою передумав, побоюючись, що король Карл (який уже неодноразово порушував багато з моїх привілеїв, записаних у хартії) зможе скористатися з цієї нагоди та захопити всю територію Делавер. Але 1664 року я все одно її втратив, і вона відійшла його брату герцогу Йоркському, а я не міг і слова проти мовити.

Того року, коли я став лордом Балтимором, сінагої (французи називають їх сенеками) напали на сасквеханноків, а ті й собі пройшлися по Меріленду та Віргінії. Викликаний цим гнів став поштовхом до повстання Бекона у Віргінії та призвів до заворушень у самому Меріленді. За деякий час до тих подій, маючи на меті приборкати декотрих невдоволених у Загальних зборах, я обмежив виборче право, запровадивши майновий ценз, і проводив довгі сесії Зборів, щоб уникнути ризику нових виборів; але й це не допомогло угамувати пристрасті. Мої вороги зусібіч каверзували проти мене. Навіть старий Клейборн знову виник на сцені, і хоча йому було вже добряче за вісімдесят, він, цього разу вдаючи із себе рояліста, почав слати королю супліки супроти мене, щоправда, без успіху, тож, на своє превелике задоволення, невдовзі по тому я взнав про смерть цього мерзотника у Віргінії.

— Мені також приємно зараз це чути, — заявив Ебенезер, — бо я вже почав боятися, що цей плутяга безсмертний!

— Мене звинувачували в усьому; від того, що я — папіст, до того, що я привласнюю доходи короля, — вів далі Чарлз. — Коли Нат Бекон спрямував свою власну армію