Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

54. Від Германіка мав трьох онуків — Нерона, Друза й Гая; син Друз залишив йому лиш одного — Тиберія. Коли його сини загинули, представив перед сенатом двох старших синів Германіка — Нерона й Друза, постановивши роздавати подарунки народові в день їх повноліття. Але як лиш дізнався, що на початку наступного року народ відкрито приносив жертви за їх здоров’я, то виніс попередження сенатові, що такі почесті повинні надаватися тільки досвідченим та поважаним особам. 2. І відтоді відкрилися його справжні почуття до них: з усіх боків намагався очорнити їх неправдивими звинуваченнями, різними підступами викликав у них гнів, аби мати за що їх звинувачувати. Врешті-решт, написав на них письмову скаргу жахливого змісту, і коли їх визнали ворогами, заморив голодом: Нерона — на острові Понтій, Друза — у підземеллях Палатинського замку. Вважають, що Нерона змусили накласти на себе руки, коли нібито за постановою сенату до нього прийшов кат із путами та гаками[280]; Друза ж настільки виснажили голодом, що він уже намагався їсти солому зі свого ложа. А їхні останки згодом так порозкидали, що заледве вдалося їх зібрати.

55. Попри давніх своїх друзів та близьких, вибрав собі двадцять осіб з числа перших людей у місті — як порадників у справах республіки. З усіх них заледве двох чи трьох залишив у спокої, знищивши всіх інших, вигадавши ту чи іншу причину. Однією з таких причин була смерть Елія Сеяна, якого Тиберій сам ввів у верховну владу не так із власного бажання, як із прагнення з його допомогою та підступом позбутися дітей Германіка, утвердивши натомість позиції свого власного онука, Друзового сина, як наступника.

56. Зовсім не м’якше поводився із греками, які оточували його — незважаючи на те, що до їх товариства ставився особливо чуйно. Ксенон, один із них, розмовляв надзвичайно вишукано: Тиберій запитав його, який це такий цікавий діалект, — той відповів, що дорійський; тоді ж Тиберій вислав його у Цинарію, сприйнявши це як натяк на своє колишнє вигнання, оскільки й на Родосі використовували дорійський діалект. Також мав звичку за обідом ставити питання із тих книг, що сам читав кожного дня: і дізнавшись, що граматик Селевк випитує у слуг, яких саме авторів і коли він читає, таким чином наперед готуючись до запитань, то спочатку вигнав його із товариства, а згодом примусив покінчити життя самогубством.

57. Не приховував своєї жорстокої й свавільної природи навіть у юнацькі роки. Такі риси Тиберія ще колись давно своїм тонким чуттям помітив Теодор з Ґадари, вчитель риторики: адже, часто сварячи його, влучно називав “болотом, замішаним на крові”. Однак значно більше його риси виявилися тоді, коли став імператором, і головно — на самих початках, коли завойовував прихильність народу вдаваною м'якістю. 2. Один жартівник[281] під час якоїсь похоронної процесії привселюдно попросив померлого передати Августові, що народові так і не повернули всієї обіцяної спадщини: Тиберій же наказав привести його до себе, віддав усе належне[282], а тоді наказав покарати на смерть, щоб той мав змогу доповісти своєму батькові усю правду. Невдовзі після цього випадку римський вершник на ім’я Помпей заповзявся щось заперечувати в сенаті: погрожуючи йому кайданами, Тиберій злорадно пожартував, що з Помпея зробить його помпеяном, таким чином насміхаючись над іменем чоловіка та над лихою долею колишньої партії[283].

58. Десь у той час претор запитав його, чи конче судити за зневагу до величі — Тиберій же відповів, що законів потрібно дотримуватися: і дотримувався їх із надзвичайною жорстокістю. Хтось зняв голову із статуї Августа, щоб встановити іншу[284]: справу було передано до сенату, й оскільки вона не була певною, то застосували тортури. Коли ж винуватця засудили, мало-помалу подібні звинувачення дійшли аж до того, що важкими злочинами почали вважати й зовсім незначні, як-от коли хтось бив раба перед пам’ятником Августа чи міняв одяг, або ж приносив монету чи перстень із його зображенням до вбиральні чи борделю, або навіть якщо хтось критикував якісь його слова чи вчинки. Стратили навіть одного чоловіка, який дозволив, щоб йому склали почесті в його ж місті у той день, у який колись складали почесті Августові.

59. Загалом, багато всіляких жорстоких та кривавих вчинків Тиберій робив під виглядом строгості та виправляння звичаїв, а насправді — для вдоволення природи свого характеру. Про це в народі ходило багато віршиків, у яких описувалося усе зло, яке він зробив, та звучали перестороги щодо майбутнього:

Ти — безсердечність сама — чи ще щось до цього додати?

        Хай пропаду, якщо ти — милий для матері син.

Ти — і не вершник. Чому? Ста тисяч[285] немає у тебе,

        Й ще ось: на Родосі[286] ти був на вигнанні, згадай.

Цезарю, вік золотий Сатурна перемінив ти:

        Бути залізним[287] йому, Цезар допоки живий.

Він же гордує вином, відчувши спрагу до крові:

        Так він тепер її п’є, як і вино[288] колись пив.

Сулла, Ромуле[289], глянь — твоїм нещастям щасливий[290],

        Марія також згадай, грізний його поворот[291].

Також — Антонія, що поривався до міжусобиць, —

        Глянь лиш на руки його, зрошені кров’ю не раз.

От і скажи: Рим пропав! Без кровопролиття ніхто ще

        З тих, хто з вигнання вернувсь, влади у них не здобув.

Спочатку він пояснював це як справи тих, кому були ненависні його реформи, що вказували не на їх внутрішні почуття, а на вияв гніву та невдоволення, часто кажучи: “Хай ненавидять, але поважають”. Однак згодом він сам довів, що усі ці перестороги є слушними та справедливими.

60. Якось кілька днів по тому, як Тиберій прибув на Капрі, один рибак зненацька підступив до нього, коли він був наодинці, пропонуючи величезну кефаль: Тиберій же наказав натерти цією рибою лице рибакові, бо налякався, що той пробрався до нього через весь острів крізь скелі та бездоріжжя; під час покарання рибак подякував долі, що не приніс величезного краба, якого також зловив: Тиберій тут же наказав роздерти йому лице тим крабом. Воїна-преторіанця, що викрав павича із його садка, покарав смертю. Коли ж лектика, в якій він подорожував, заплуталася у тернях, то поклавши на землю центуріона перших когорт,