Читати книгу - "Наречена мого брата, Ярл Конг"

- А це ще що таке? - Точніше не поява подруги змушує мене занервувати, а те, на що я вказую пальцем, нічого не усвідомлюючи. На нозі дівчини знаходиться якась чорна чортівня. Схожа на наручний годинник. Дуже схожа. Тільки ось чому саме на нозі? І чому цей аксесуар в Лерки з'явився після відвідин слідчого ізолятора?

- Електронний браслет, - замість дівчини відповідає мені Артур і робить це настільки строго, що незадоволеність прямо сочиться у цих словах. Я практично можу спробувати її фізично.

- Навіщо? - У мене, на щастя, не було знайомих чи рідних, котрим надягали цю штуковину, але я бачила різні фільми та серіали, де поліціянти одягали порушникам такий електронний браслет. Тож я прекрасно знала, для чого він потрібен. Щоб контролювати людину й не дати їй втекти від слідства. Але, чорт забирай, я ж сподівалася, що у нареченого вийде домовитися з правоохоронцями стосовно Лерки, що вона ні в чому не винна(насправді так воно і є) і її відпустять. Без додаткових зобов'язань про якийсь там невиїзд з країни, чи то оцього чорного годинника, який працював не по прямому своєму призначенню.

- Твоя подруга буде сидіти під домашнім арештом, - Артур відвернувся від Лери, ніби тої тут наразі взагалі не було, і втокмачував у мою макітру що й до чого, - якщо щось не подобається, то твоя подруга може розвернутися на сто вісімдесят градусів та піти сама домовитися стосовно свого майбутнього. Якщо воно в неї звичайно взагалі є без моєї помочі.

Ну, все, певно чоловік вирішив, що на цьому його повноваження складаються по порятунку моєї подруги, а одночасно з цим і завершується адекватне ставлення до дівчини, бо він взагалі не приховував того, як її ненавидить. Демонструючи це наразі словами. Дуже прямими словами. А ще більше страшними словами. Від яких я навіть зіщулилася, настільки було страшно за те саме майбутнє подруги. Якого могло й не бути...

- Все гаразд, все добре, - вперше за той час, відколи Лера з Артуром вийшли з будівлі, дівчина подала голос, скоріш за все, злякалася щодо того, що мій наречений може відмовитися від ідеї їй допомагати й тоді запахне жареним. Адже й так вже підгорало, думаю ні чорта не приємно тягати цю штуковину на нозі, яка постійно нагадує про те, що ти не вільна людина у цій ось країні. Ти раб системи, навіть якщо тебе запхнули в цю систему проти твоєї волі й не по твоїй вині. - Я дуже Вам вдячна. Я навіть не знаю, що б я без Вас робила...

Однієї ночі в слідчому ізоляторі вистачило задля того, щоб я попросту не впізнавала свою Лерку. Таку зазвичай активну, впевнену і навіть дещо нахабну. Наразі вона була якась тихесенька, зацькована і боялася зробити зайвий рух, чи то промовити щось лишнє. Апофеозом цього всього стало звернення подруги до Артура на "ви". І це не була якась вдала акторська гра з боку дівчини, ні, вона справді була дуже сильно вдячна моєму нареченому і реально ледве не в ноги кинулася йому в знак подяки. Що ж з нею зробили в цій будівлі? Невже погрожували терміном? Залякували? Чи присутність інших, реальних кримінальних людей навколо настільки змінило Леру?

- Все нормально, видихай, все вже добре, - у мене серце розривалося від одного вигляду на дівчину. Я не впізнавала в ній свою подругу. Це не була та Лерка, котру я знала. Ця людина пережила достобіса стресу і таке враження постаріла на очах. - Ми зараз тебе відвеземо додому і...

- Вона викличе собі таксі, - безапеляційним тоном перебив мене Артур, не давши до кінця зарадити дівчині.

- Ти не бачиш в якому стані вона знаходиться? - Ну, реально, я все розумію, чоловік не любить мою подругу, тепер ще й цей випадок з тими таблетками... Але хіба справді він не бачить, яка вона морально знищена? Що ж це за відношення таке мерзенне?

- Емілі, я справді викличу собі таксі, не хвилюйся, - Лері схоже було соромно за те, що через неї ми зараз з Артуром могли посваритися, тож вона не дала розгорітися конфлікту, загасивши його на самому початку. Коли він тільки спалахнув.

- От бачиш, твоя подруга вже доросла дівчинка, сама впорається з таким завданням як викликати собі машинку, - при цьому наречений схопив мене за руку й відтягнув від дівчини, силоміць натякаючи, що хвилина моральної підтримки завершена, - а ти думай головою і не здумай робити дурниць. В іншому випадку навіть я тобі не зможу допомогти. - Це вже було адресовано в сторону Лери. - Зрозуміла?

- Так, зрозуміла, ще раз дякую...

Та цю вже чергову подяку ми слухали спиною до Лери й обличчям до машини, в яку тягнув мене Артур. Ніби ми кудись шалено поспішали.

- Чому ми не можемо її підвезти? - Нетямуще я задала резонне питання нареченому, коли ми вже знаходилися в салоні авто.

- Вистачить з нею панькатися! Я і так витратив на неї купу часу, а ще більше бабла, щоб витягнути твою подружаню з лайна, в яке вона так хвацько стрибнула з головою!

- Там настільки все погано? - Я ж не знала, що Артур заплатив гроші. Не здогадувалася про цей факт. Хоча, якщо тверезо та логічно поміркувати... Цього слід було очікувати. Не просто так би Леру відпустили на другий день після того, як взяли з якимись незрозумілими таблетками незрозумілого походження. Для навіть такої свободи, навіть з цією чортівнею на нозі, потрібно було "підмазати". Чим наречений і зайнявся, врятувавши мою подругу від холодної, сирої камери з не надто приємним контингентом.

- Не знаю, хто такий цей Тамір, і скільки бабла йому заборгував брат твоєї подруги, але дівка конкретно влипла...