Читати книгу - "Стів Джобс"

Однак багато хто усвідомлював, що, попри недоліки характеру, Джобс мав харизму і сильну ділову хватку, які могли привести їх до світового успіху.

Джобс казав колегам, що Раскін — усього лише мрійник, тоді як він — людина діла, і доб’ється, щоби за рік Macintosh був готовий. Успіх Macintosh мав стати відплатою за те, що його «посунули» з проекту Lisa. Змагальність, що тепер існувала між цими двома розробками, ще більше розпалювала Джобса. Він прилюдно заклався на п’ять тисяч доларів із Джоном Каучем, що Macintosh вийде швидше за Lisa.

— Ми можемо зробити комп’ютер дешевший і кращий за Lisa і випустимо його раніше, — заявив він колегам.

Джобс утвердив свій контроль над групою, скасувавши у лютому 1981 року семінар для працівників компанії, головним доповідачем на якому мав виступати Джеф Раскін. Але так сталося, що Раскін випадково зайшов до зали, де мала проходити зустріч (уже знаючи, що її відмінили), і побачив, що на нього чекали сотні людей,

— Джобс не потурбувався повідомити інших про скасування заходу. Раскін, попри все, таки виголосив тоді промову.

Той випадок змусив його написати гнівного відкритого листа Майкові Скотту. Останній знову опинився у складній ситуації — як президентові, йому доводилося розбиратися із темпераментним співзасновником компанії та головним акціонером. Той лист називався «Стів Джобс. Для нього чи з ним?» — і ось про що в ньому Раскін писав:

Стів мені завжди подобався, але працювати з ним — просто неможливо… Він — нікудишній керівник… Джобс постійно пропускає наради. І це вже взагалі нікого не дивує… Він учиняє, не думаючи, дає хибні оцінки… Він не довіряє там, де це потрібно… Коли йому пропонують якусь ідею, він негайно її розкритиковує: каже, що вона нічого не варта чи навіть дурнувата і що працювати над нею — то лише марнування часу. Це вже саме по собі показує його негідним керівником. Коли ж ідея йому подобається, то незабаром він уже буде розповідати про неї людям як про свою.

Пополудні того дня Скотт запросив Джобса і Раскіна для з’ясування стосунків у присутності Маркули. Джобс одразу розкричався. Він і Раскін сходилися лише щодо одного: жоден із них не міг працювати на іншого. У випадку з Lisa Скотт став був на бік Кауча. Цього разу він вирішив, що буде краще, коли виграє Джобс. Зрештою, Macintosh був лише дрібним розробницьким проектом, над яким до того ж працювали в іншій будівлі, тож Джобс був би зайнятий і подалі він них. Раскіна попросили взяти відпустку за власний рахунок.

— Вони хотіли мене підбадьорити й зайняти чимось, що було цілком нормально, — пригадує Джобс. — Для мене це було наче повернутися назад у гараж. Я мав свою дворову команду, і я був її капітаном.

Усунення Раскіна може видаватися несправедливим, але воно таки пішло на користь Macintosh. Джеф хотів створити пристрій із невеликою пам’яттю, млявим процесором, без мишки, з мінімумом графіки та компакт-касетою для запису-зчитування інформації. На відміну від Джобса, йому, ймовірно, вдалося б утримати ціну нижче тисячі доларів, і це, можливо, допомогло б Apple захопити велику частку ринку. Та він би не зумів зробити те, що вдалося Стіву Джобсу, — створити й поширити машину, яка перевернула уявлення про персональний комп’ютер. Зрештою, зараз ми вже можемо побачити, куди вела дорога, що від неї тоді відмовилися в Apple. Раскіна взяли на роботу в Canon, щоби він створив ту машину, що хотів.

— Canon Cat — так називався апарат, і це був повний провал, — каже Еткінсон. — Ніхто його не купував. Коли ж Стів перетворив Macintosh на компактну версію Lisa, замість побутового електронного пристрою з’явилася нова комп’ютерна платформа[1].

«Фортеця Texaco»

За кілька днів після того, як Раскін пішов, Джобс з’явився біля робочого місця Енді Герцфельда, молодого інженера проекту Apple II, з таким само янгольським виразом обличчя і бешкетною натурою, як і його товариш Барел Сміт. Герцфельд пригадує, що більшість його колег побоювалися Джобса за його «мінливий характер і схильність усім казати тільки те, що він думає, — до речі, щось приємне серед цього траплялося рідко». Але Герцфельду він сподобався.

— Ти щось трохи петраєш? — запитав його якось Джобс. — Нам потрібні справді класні майстри, щоби працювати над Macintosh, і я не впевнений, чи ти достатньо хороший спеціаліст.

Герцфельд знав, що відповісти:

— Я сказав йому, що «так», що я добре у цьому розбираюся.

Джобс пішов, а Герцфельд повернувся до своєї роботи. Пізніше того дня він помітив, як Джобс дивиться на нього з-понад стінки робочої кабінки.

— У мене для тебе хороші новини, — сказав Джобс. — Відтепер ти працюєш на Macintosh. Пішли зі мною.

Герцфельд відповів, що йому треба ще кілька днів, щоби закінчити розпочату роботу для Apple II.

— Що може бути важливіше, аніж робота над Macintosh? — відповів Джобс, не залишаючи Енді вибору.

Герцфельд наполягав, що мусить ще хоча б трохи доробити DOS-програму для Apple II, щоби передати проект комусь іншому.

— Ти лишень витрачаєш свій час із цим! — сказав Джобс. — Кого обходить Apple II? Apple II загнеться через два роки. Macintosh — оце майбутнє Apple, і ти починаєш над ним працювати негайно!

Сказавши це, Джобс вирвав із розетки кабель живлення, під’єднаний до комп’ютера Герцфельда — все кодування, над яким той саме працював, зникло…

— Ходи зі мною, — каже Джобс, — я покажу твоє нове робоче місце.

Стів Джобс на своєму сріблястому «Мерседесі» підвіз Герцфельда, разом із його комп’ютером та іншими речами, до приміщення, де працювали над Macintosh.

— Ось твоє нове робоче місце, — сказав він, указуючи на місце поряд із Барелом Смітом. — Ласкаво просимо до команди Macintosh!

Те робоче місце належало Раскіну. До того ж Раскін залишав місце роботи в такому поспіху, що деякі шухляди все ще були заповнені якимсь його сміттям, уключно з моделями літачків.

Коли Джобс весною 1981-го набирав людей у свою «піратську команду», передусім він перевіряв їх на здатність по-справжньому горіти справою. Інколи він приводив кандидатів у кімнату, де стояв накритий сукном прототип Macintosh, драматично відкривав його та спостерігав за їхньою реакцією.

— Якщо у них загорялися очі, якщо вони хапалися за мишку й починали нею рухати та клацати, Стів усміхався і брав їх на роботу, — згадує Андреа Каннінґем. — Він хотів почути від них оте «йой!».

Брюс Горн був одним із програмістів у «Ксерокс PARC». Коли кілька його друзів, зокрема Ларі Теслер, вирішили приєднатися до