Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

А ось сувій, побачений мною в перший день, був отриманий за вбивство монгра, який за сумісництвом став моїм рятівником і провідником у цей світ. Іменний монгр, він не був прив’язаний до певної території, і часто нишпорив гірськими стежками, якими користувалися розвідники або як тут їх усі називають «ті, що крадуться».

Тварюка вже встигла відправити на той світ двох людей Фелмора, а тому й не дивно, що місцевий командир гарнізону і старійшина в одній особі, віддав один із найцінніших ресурсів, заради можливості позбутися небезпечного сусіда.

Загалом, нової інформації була купа і я, повернувшись додому, вирішив прогулятися, аби розвіятись і подумати.

Від мене не сховався той факт, що Мірг знову кудись зник, причому одразу, як наша ділова розмова перетекла в розряд веселощів. Якийсь він відлюдькуватий, увесь час мовчить, лише зрідка, у відповідь на черговий безглуздий жарт здорованя, витискає із себе фальшиву посмішку, і водночас у нього завжди байдужий погляд, таке враження, ніби в його душі поселилася вселенська скорбота. Хоча, яке мені діло, можливо в нього на те є причини, а в мене і своїх проблем вистачає.

Здається, підсвідомо, я бажав повторення вчорашньої зустрічі з дівчиною, оскільки, навіть не помітив, як вийшов на берег озера та йду до причалу, де провів учорашню ніч.

Усе ж таки є в цьому світі щось своє, прекрасне та постійне, Луара знову була тут, але вже сиділа не в човні, а на березі, до того ж на тому самому місці, що й учора. Багаття ще не встигло розгорітися, і було видно, як полум’я неквапливо починає пожирати сухі гілки. Дівчина жестом запросила сісти навпроти, дістала флейту й почала грати.