Читати книгу - "Тобі, мій Герою, Люба Ковальчук"

Пів року.. Як забрали в нас вони тебе.
Пів року довгого, страшного мовчання.
Пів року не відчуваю більше й себе.
Пів року розлуки, пів року страждання.

Не спиться.. Перед очима найщасливіший день.
Кімната РАЦСу: «Чи клянешся бути завжди поряд?
Цінувати, кохати палко та кожен день
Закохуватися сильніше в щирий погляд?»

«Клянуся!» — Одноголосно пролунало по кімнаті,
Очі від щастя в обох сяйвом грали.
Обручка одягалась назавжди, на палаючі коханням безіменні пальці.
«Поки смерть не розлучить, назавжди разом», лунало..

З війни чекала.. Приїхав.. Не обіймеш, назустріч не біжиш
Привезли в ранах, тихого і мовчазного.
Схилилася, шепочу: «Дмитрику, вставай..», а ти лежиш
Холодний і блідий.. Це був не ти, не схожий був на Дмитрика земного.

Гладжу волосся, м'якесеньке таке, слухняне..
Гарячі сльози обличчя холодне обпікають.
Все тіло від клятих куль в глибоких ранах.
Та вже не болить.. Очі закриті, більше щастям не сяють.

Мов із льоду, рука, до серця тихо пригортаю,
Цілую в посинілі, ріднесенькі вуста.
Двічі й назавжди обручку на холодний палець одягаю,
Мовчиш.. Клянуся знову, що назавжди з тобою любов моя..

Так мало нам було разом відміряно,
Багато нездійснених планів зосталося з тобою у труні.
Старість разом, подорожі.. Скільки всього було намріяно,
Частину мого серця забрав назавжди у собі..

Не таких зустрічей ми з тобою чекали..
Ти у чорній землі, а я у ніг твоїх сиджу.
Ми від щастя при зустрічі разом ридати мали..
Та без тебе по світу одиноко броджу..

12.01.2023